Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія західних політичних вчень

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІСТИКА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН У XX СТ.

  • 1.1. Класифікація політичних доктрин
  • 1.2. Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст.

Класифікація політичних доктрин

Існує багато підходів щодо класифікації політичних доктрин. Поширеним є поділ відповідно до історичного періоду, коли доктрину створили і вона набула суспільного визнання. Відповідно до цього підходу вирізняють доктрини доби античності, Середньовіччя, Нового часу, сучасності. Означений підхід передбачає охоплення широких часових періодів у декілька століть, навіть тисячоліття. Подібна періодизація зручна щодо попередніх етапів розвитку людства, коли кількість доктрин була незначною, а їхнє "існування" вимірювали тривалим періодом.

Зазначена систематизація має свої вади, позаяк дуже важко прецизійно визначити часові межі певного етапу (античності, Середньовіччя тощо). Крім того, розвиток політичної практики та політичної науки протягом останніх двох віків стимулювали формування багатьох доктрин з різницею не в століття, а в декілька десятків років. Це призвело до систематизації політичних доктрин відповідно до певного сторіччя – політичні доктрини XIX, XX і XXI ст. У цьому випадку ми можемо чітко визначити часові межі етапу розвитку політичних доктрин та забезпечити адекватну конкретно-історичну прив'язку до умов і практики.

Водночас не всі доктрини кореспондуються з окресленими часовими межами. Низка політичних доктрин, що сформувалися в XIX ст., успішно перейшли і продовжували розвиватися в XX ст. Подібний процес простежується і щодо доктрин, які сформувалися в XX ст. й активно функціонують вже у XXI ст. (неофеменізм, екологізм тощо). Варто зазначити, що згадана систематизація передбачає віднесення політичної доктрини до конкретного століття на підставі факту, коли вона вперше сформульована. Відповідно розвиватися вона може як у межах того самого століття, так і впродовж наступного/наступних.

Активно поширювалась систематизація політичних доктрин, одночасно з ідеологією, у системі координат: "лівий" – "правий". Як політичне явище поділ на "лівих" і "правих" відбувся у французьких Генеральних штатах 1789 p., коли депутати від "третього стану" (простолюд) сиділи ліворуч від короля, а аристократія, представники духовенства розташувались праворуч від монарха й активно його підтримували. Саме представники "третього стану" займали революційну позицію, вимагали скинути короля і встановити республіку. З того часу сформувався лінійний спектр оцінки/виміру політичних ідеологій, поглядів, коли крайні ліві та крайні праві позиції визначають межі цього спектра.

"Ліво-правии" лінійний спектр

Рис. 1. "Ліво-правии" лінійний спектр

Протягом тривалого періоду поняття "лівий" означало прихильників радикальних суспільних змін; відповідно "правий" – консерватор, прихильник збереження існуючого стану справ без змін. З появою і розвитком марксизму поняття "лівий" – "правий" набуло чіткого ціннісного виміру, зокрема щодо власності, економіки, рівності, ролі держави тощо. "Ліві" виступали за державну або змішану державну і приватну власність, регулювання економіки державою, прагнули досягти високого ступеня рівності між громадянами, передусім у майновій сфері, домагалися активної позиції держави в усіх напрямах суспільного життя.

Поступово сформувалися суттєві відмінності між комуністами та соціалістами як головними представниками "лівих" політичних сил, коли комуністи посіли крайню "ліву" позицію в лінійному спектрі. Діаметрально протилежна роль щодо виділених індикаторів властива "правим" політичним силам. В їхньому середовищі так само відбулася сепарація на крайньо "правих" (фашизм/націонал-соціалізм) і поміркованих консерваторів (рис. 1).

З часом лінійний поділ вже не давав достатнього пояснення подібностей і відмінностей між основними доктринами. Зокрема, обидві крайні ідеології – комунізм і фашизм – мали багато подібних рис у форматі авторитарних/тоталітарних форм устрою. Це призвело до появи пропозиції схематичного зображення ідеологічного спектра у формі підкови, коли крайні "ліві" та "праві" політичні доктрини демонструють подібність за багатьма позиціями, їх зараховують до авторитарних, і вони принципово відрізняються від демократичних доктрин – соціалізму, лібералізму та консерватизму (рис. 2).

"Ліво-правий" лінійний спектр у формі підкови

Рис. 2. "Ліво-правий" лінійний спектр у формі підкови

Незважаючи на те, що сьогодні ми є свідками суттєвих змін в ідеологічно-спектральному позиціонуванні традиційних "лівих" і "правих" політичних сил, цей поділ не втрачає своєї актуальності. Як зазначав А. Лейпхарт, "ліві", порівняно з "правими"*3, систематично прагнуть збільшити публічний сектор економіки, мають більший державний бюджет, активніше втілюють у життя політику, спрямовану на вирівнювання доходів населення, докладають більших зусиль для зменшення безробіття, акцентують на суспільній освіті, охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги населенню.

*3: {Цит. за: Романюк А. Порівняльний аналіз політичних інститутів країн Західної Європи / А. Ромашок. – Л. : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – С. 65–66.}

Щодо кваліфікації політичних доктрин ми також маємо звернути увагу на конструкцію, яку запропонував М. Фріден. Він виокремив "повні" ідеології, які передбачають цілісне, вичерпне бачення політичної сфери – це лібералізм, консерватизм, соціалізм, а також "розріджені" (thin-centred), тобто такі, в яких розроблено не всі проблеми політичного поля, а лише головні або окремий спектр проблеми – це екологізм, фемінізм, націоналізм, популізм.*4

*4: {Freeden М. Ideologies and Political Theory: a Conceptual Approach / M. Freeden. – Oxford : Clarendon Press, 1996. – P. 485–487.}

Ми концентруємо увагу не на повноті аналізу в доктрині політичного поля, а на визначенні концептуальних положень (серцевини), навколо яких формується тіло політичних доктрин. Також зважаємо на те, що доктрини постійно еволюціонують, змінюються. Отже, звертатимемо увагу на основні якісні зміни, які переважно відбуваються в часі й зумовлені новим класом викликів. Політичні виклики здатні призводити до формування дещо відмінних доктринальних відповідей у різних країнах. Це не є аксіомою, але в багатьох випадках національні особливості достатньо помітні, що може зумовлювати необхідність їхнього визначення та врахування.

 
<<   ЗМІСТ   >>