ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

ПОНЯТТЯ ЕКОНОМІКИ ТА ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

Поняття економіки

Вивчення кожної науки починається з визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує, з'ясування цілей, які вона намагається досягти, методів, які вона використовує. Отже, головним завданням даної теми є визначення:

• o предмета курсу "Політична економія";
• o цілей і функцій даної науки;
• o загальних методів економічних досліджень.

Політична економія відноситься до тих наук, які вивчають економіку в цілому (сутність основних понять, загальні взаємозв'язки та залежності між ними) безвідносно до конкретних форм. Як відомо, національне господарство кожної країни складається з сукупності різноманітних галузей, кожна з яких має свої, властиві лише їй, специфічні особливості економічної діяльності. Разом з тим ці галузі між собою тісно пов'язані і взаємозумовлені. Економічні відносини між ними і всередині них будуються на основі загальних принципів і моделей господарської діяльності, мають одні і ті ж соціально-економічні наслідки, однаково позначаються на житті як суспільства в цілому, так і кожного його члена. Саме ці відносини формують економічне середовище, представляють систему економічних законів і закономірностей, які обумовлюють поведінку всіх господарюючих суб'єктів як на мікро-, так і макрорівнях і цим самим виражають логіку економічного життя. Коротко цю систему економічних відносин називають економікою, а науку, яка її вивчає, - економічною теорією.

Вперше поняття "економіка" ввів грецький мислитель Аристотель (III ст. до н.е.). Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке "ойкос" означає дім, господарство, "номос" - вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в ХУН-ХУШ ст., тобто в період становлення капіталізму.

Щоб з'ясувати предмет даної науки, необхідно розкрити сутність принаймні двох важливих категорій: "економіка" й "економічна теорія". При цьому слід зауважити, що теорія - це форма наукового пізнання, яка дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія має бути наукою про економіку як цілісну систему, в якій все пов'язане, взаємозумовлене й субординоване.

Наприклад, багато економістів спеціалізуються на вивченні певної, окремо взятої галузі. Так, існують економісти з праці, економісти з енергетики, економісти-монетаристи, економісти-міжнародники. Що їх відрізняє - це певний сектор економічного життя, яким вони цікавляться. Разом з тим немає необхідності класифікувати економіку за галузями економічного життя, коли йдеться про економіку як цілісну систему.

Щоб краще це зрозуміти, наведемо такий приклад. В медицині є лікарі вузької спеціалізації, які займаються лікуванням окремих людських захворювань. Разом з тим кожний лікар має вивчити людину в цілому, як живий організм, в якому все пов'язане і зумовлене, який чутливо реагує як на внутрішні, так і зовнішні зміни, що можуть відбуватися і відбуваються у реальному людському житті. Так само і економіст-теоретик розглядає економіку в цілому як живий організм, всі елементи якого органічно між собою пов'язані і функціонують у певному співвідношенні і субординації. Аналогічно тому, як лікування окремого людського захворювання не може бути успішним без знання його взаємозв'язку з людським організмом в цілому, так само конкретно-економічні дослідження в окремих галузях не досягають належного результату без достатніх знань про економіку як цілісну систему. Цим обумовлюється значення вивчення економічної теорії в системі економічних наук.

В економічній літературі даються різні визначення поняття економіки як науки. Нагадаємо найбільш відомі з них:

• o економіка - наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;
• o економіка вивчає рух економічного життя: тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає розробити політику, реалізуючи яку, уряд може впливати на економічний розвиток;
• o економіка - наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;
• o економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання;
• o економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство. Кожне з цих визначень відображає певний аспект економічних

відносин, хоч і не охоплює повністю всієї системи. Водночас усі вони показують, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ та послуг.

Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну і суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, а суспільну - виробничі відносини. Детальну характеристику продуктивних сил ми розглянемо пізніше. Зараз же відзначимо, що вони складаються з двох основних частин: засобів виробництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини "людина-природа". Ці відносини вивчаються природничими і технічними науками. Суспільну сторону виробництва представляють виробничі відносини. До їх вивчення зводиться весь зміст економічних наук.

У сучасних умовах серед виробничих ресурсів на перший план висувається інтелектуальний капітал, а саме: освіта, наука, знання, науково місткі та інформаційні технології, а також інші компоненти, які економістами об'єднуються в загальне поняття - економіка знань і які представляють собою сучасні напрями розвитку та якісного вдосконалення продуктивних сил і суспільно-економічних відносин.

Отже, предметом економічної теорії як науки є виробничі відносини. У літературі дається таке їх визначення: виробничі відносини - це відносини, що складаються у суспільстві щодо виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Таке їх тлумачення в основному характерне для марксистської політичної економії, хоч в немарксистських джерелах воно також не заперечується. Так, відомі американські вчені Д.Бегг, С.Фішер, Р.Дорнбуш відмічають, що предмет економічного аналізу - це складова частина людської поведінки, яка пов'язана з виробництвом, обміном і використанням благ і послуг¹.

Щоб детальніше уявити, що собою представляють виробничі відносини, наведемо приклад, який зустрічається в літературі². Уявімо собі дві ситуації.

Ситуація 1. Робінзон попав на безлюдний острів і вимушений вести життя первісної людини. Взяв ліану, палицю і великий камінь, спорудив сокиру, пішов з нею на полювання за папугами. Довго чи швидко, але йому вдалося спіймати один екземплярчик, який був на місці з'їдений.

Ситуація 2. Група первісних мисливців, озброєних найдосконалішою на ті часи технікою - кам'яною сокирою, луком і стрілами, забила мамонта, їдоків було у племені багато, м'яса - мало. Довелося м'ясо поділити порівну між усіма: якби одні одержали більше, то інші не змогли б вижити. Наступні полювання складалися для племені невдало, тому старійшини вирішили удосконалити стріли: приробити до них залізні наконечники. Декілька мисливців успішно перекваліфікувались у виготовленні наконечників для стріл. Вони перестали ходити на полювання, а обмінювали свій продукт (наконечники для стріл) на частини м'яса забитого мамонта.

У чому полягає принципова відміна другої ситуації від першої? В обох випадках примітивне виробництво (мисливство, виготовлення найпростіших знарядь праці), але у другому представлена хоч і примітивна, але вже економіка, тому що йдеться не лише про відносини людей до речей - лука, сокири, м'яса, а й про їх стосунки між собою у суспільстві: не взагалі (сімейні, релігійні, ідеологічні та ін.), а пов'язані з виробництвом.

Отже, економічні відносини між людьми складаються щодо суспільного виробництва. У своїй загальній сукупності вони виражають собою суть самого поняття "економіка".

Виробничі відносини

Можна собі уявити, як ускладнюються ці відносини у розвинутому індустріальному суспільстві, коли йдеться про виробництво мільйонів найменувань різноманітної продукції, про різнорідні інтереси та потреби членів суспільства, про неоднаковий соціально-економічний стан окремих груп населення, а отже, і різні можливості придбання ними необхідних благ і послуг. Щоб економічні відносини систематизувати і представити як логічну цілісну систему, економісти, як правило, їх класифікують за характером функціонування і ролі у суспільному виробництві, виділяючи такі групи:

• - соціально-економічні відносини;
• - конкретно-економічні відносини;
• - загальні організаційно-економічні відносини. Соціально-економічні відносини іноді представляють як відносини "людина-людина". Наприклад, привласнення виробленого продукту, розподіл між людьми створених матеріальних і духовних благ. Це виробничі відносини. Вони виражають ті соціально-економічні стосунки, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Дана система відносин найповніше відображає соціальну сторону економіки і показує:

• - хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва - вирішальні умови господарської діяльності;
• - як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства;
• - кому достаються продукти праці суспільства, тобто хто привласнює результати виробництва.

У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як "виробництво-виробництво". Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці економічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання національного господарства.

У сукупності організаційно-економічних відносин можна виділити:

• - конкретно-економічні відносини - це господарський механізм окремих галузей/промисловості, будівництва, сільського господарства тощо. У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками;
• - загальні організаційно-економічні відносини - сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям господарства, а також економіці в цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, теоретичні моделі поведінки фірм і споживачів у ринковому середовищі, типи і форми конкуренції, кредитно-фінансовий механізм та ін. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією.

Таким чином, економічна теорія вивчає соціально-економічні відносини та загальні організаційно-економічні відносини.