Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Економіка туризму

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Макроекономічна стратегія розвитку туристичного бізнесу в регіонах України

Розбудова в Україні туристичної галузі, яка б успішно інтегрувалася до міжнародних туристичних взаємовідносин, є одним з провідних напрямів структурної перебудови економіки країни.

Умови, сприятливі для формування національного ринку конкурентоспроможних туристичних послуг повинна створювати держава на основі нових механізмів господарювання, за умов відкритої економіки.

Процес прискорення розвитку туризму має відбуватися в нерозривному зв'язку з утвердженням ринкових відносин. Міжнародний досвід свідчить, що саме ринок є найсприятливішим економічним середовищем для функціонування туристичних підприємств. Своєю чергою, підприємства туристичної галузі, орієнтуючись безпосередньо на споживача, покликані відігравати активну роль у формуванні ринкового простору.

Розвиткові туристичного бізнесу в Україні сприяють значні туристичні ресурси, активізація участі держави в міжнародному поділі праці, поступове залучення іноземних інвестицій у туристичне господарство, приватизація туристичних підприємств, порівняна стабільність національної валюти і досягнення її вільної конвертованості, розвиток внутрішнього споживчого ринку та насичення його високоякісними товарами й послугами тощо.

Як уже зазначалося, туристична галузь є важливим чинником пожвавлення міжнародної співпраці, стабільного й динамічного збільшення валютних надходжень, позитивного впливу на економічну ситуацію у багатьох галузях господарства (наприклад, транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство тощо), підвищення рівня зайнятості населення, збереження екологічної рівноваги та ін.

Успішний вихід України на зовнішні ринки туристичних послуг можливий лише за умови одночасного існування державного та приватного секторів, державних, колективних та змішаних туристичних підприємств, приватних фірм. Тісні взаємозв'язки між туристичною та іншими галузями економіки, своєю чергою, зумовлюють створення багатогалузевих корпоративних систем туристичної діяльності, транспорту і зв'язку, торгівлі, банківської та страхової справи, спроможних забезпечити якісний прийом і комплексне обслуговування іноземних туристів.

Наприкінці XX ст. у світовій економіці стали очевидними істотні зміни у природі конкуренції, джерелах конкурентоспроможності, зокрема, та принципах економічної політики - загалом. "Для нової конкурентної економіки, з якою світ увійшов у третє тисячоліття, характерні конструктивні трансформації, спрямовані на зростання добробуту світової спільноти". Тому при розробці макроекономічної стратегії розвитку будь-якого сектору економіки країни необхідно враховувати ці зміни. Стосується це і туристичної галузі.

Узагальнюючи викладений у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі аналіз сучасних процесів, що відбуваються у світовій економіці, та механізмів їх урахування при розробці стратегії виходу українських туристичних підприємств на зовнішні ринки, можна виокремити кілька аспектів.

По-перше, це зростання ролі зовнішніх чинників розвитку туристичної діяльності. Раніше переважала думка про те, що успіх підприємства залежить від реалізації розробленої ним стратегії розвитку, що базувалася на внутрішніх можливостях підприємства. Проте стійкість господарської діяльності на сьогодні визначається не тільки і не стільки управлінським впливом на внутрішні фактори (зокрема, пошуку шляхів оптимізації господарювання, зниження собівартості туристичних продуктів), а насамперед можливістю і здатністю враховувати вплив зовнішніх факторів, що з туристичним підприємством безпосередньо не пов'язані. Остаточно спростовується погляд на те, що конкурентних переваг можна досягти лише за рахунок зниження витрат виробництва (наприклад, шляхом зменшення заробітної плати працівників чи зниження собівартості послуг). На перший план виходить проблема гнучкої адаптації туристичних підприємств до постійних змін зовнішнього середовища. За таких умов постійно змінюються і фактори виробництва туристичних послуг. Перед туристичними підприємствами постає нове завдання - "вийти за межі відомих, традиційних схем структурних змін і почати перебудову, засновану на можливостях, які надають глобалізація та інформаційні технології". Головний зміст таких змін полягає не в обмеженні витрат на виробництво туристичних послуг, а у докорінній зміні ставлення до інновацій, інформаційних технологій, адаптивності до швидких змін попиту загальної ситуації на туристичному ринку. Внутрішня реорганізація та реструктуризація туристичних підприємств має набагато меншу, короткотермінову результативність.

Серед шляхів досягнення успіху на зовнішніх ринках найперспективнішим є "розширення використання інновацій шляхом створення в країні, регіоні, на підприємстві системи творчої розробки і подальшої комерціалізації нових ідей", сервісних технологій. При цьому інноваційна стратегія буде успішною, якщо вона доповнюється наданням високоякісних послуг, індивідуалізацією роботи з споживачами, застосуванням ґрунтовних маркетингових досліджень.

Отже, макроекономічна стратегія розвитку туристичного бізнесу повинна передбачати сприяння підприємствам на державному рівні в отриманні та поширенні новітньої інформації, поширенні сучасних інноваційноємних технологій.

По-друге, це збільшення впливу мікросередовища розвитку туристичної діяльності. З початком реформ провідною сферою державного регулювання в більшості випадків стають макроекономічні перетворення, хоча світовий досвід свідчить про необхідність першорядної децентралізації управління та зміщення основних важелів регулювання на мікрорівень, сприяння переходу підприємств до дедалі більшої економічної самостійності на основі розвитку відносин різних форм власності. Згідно з принципами, що діють на сучасних світових ринках, "кожне підприємство вимушене самостійно знаходити шляхи подолання кризової ситуації та виходу на зовнішні ринки з урахуванням посилення впливу різного роду ризиків, розвитку вільного ціноутворення, небезпеки самостійного вибору постачальників і споживачів".

Науково обґрунтована макроекономічна політика, стабільні політична та правова ситуація в країні є необхідними позитивними чинниками активізації зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств. Не меншу роль відіграє удосконалення відносин на макрорівні: потенціал і перспективи економічного розвитку будь-якої галузі національної економіки напряму залежить від мікроекономічної політики. Туристична галузь країни не стане повноцінною доти, поки туристичні підприємства не стануть результативними, рентабельними. Проте й перекладати усю відповідальність за розвиток зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму на туристичні підприємства неправильно, оскільки їх можливості і компетенція на зовнішніх ринках є похідними від мікроекономічних умов ділового оточення. Отже, створюючи сприятливе макросередовище, держава повинна підтримувати розвиток мікроекономічного середовища. Туристичним підприємствам постійно доводиться використовувати місцеву господарську інфраструктуру, співпрацювати з суб'єктами локальних ринків праці тощо.

Сучасна економічна теорія виокремлює чотири найважливіших ознаки мікроекономічного ділового середовища:

  • - ресурси, що використовуються туристичними підприємствами в процесі їх функціонування (трудові ресурси, ринкова, інформаційна, інноваційна інфраструктура);
  • - внутрішня конкуренція, оскільки рідко підприємства, які не витримують конкуренції на внутрішньому ринку туристичних послуг, можуть отримати конкурентні переваги на зовнішньому;
  • - наявність вибагливих місцевих споживачів, у тому числі тих, попит яких може бути задоволений лише через вихід на зовнішні ринки;
  • - створення локальних (місцевих) ринків туристичних послуг шляхом взаємодії усіх підприємств туристичної та пов'язаних і підтримуючих галузей.

Зусилля держави при розробці макроекономічної стратегії розвитку туристичного бізнесу в Україні повинні бути спрямовані на вдосконалення інфраструктурного забезпечення території, стимулювання формування локальних ринків праці, створення умов, сприятливих для розвитку здорової конкуренції на місцевих ринках туристичних послуг тощо.

По-третє, це посилення взаємозв'язку між розвитком туристичного бізнесу та вирішенням соціальних і екологічних проблем. Продуктивний і динамічний розвиток зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму вимагає постійного зростання кваліфікації та майстерності робочої сили, наявності фізично та розумово здорових працівників, які були б забезпечені постійним житлом у достатній близькості від роботи, існування умов, сприятливих для їх розвитку та задоволення повсякденних потреб, достатнього матеріального забезпечення, щоб відповідати "іміджу" міжнародної компанії тощо. Тому макроекономічна стратегія виходу туристичних підприємств на зовнішні ринки повинна передбачувати заходи з вирішення низки соціальних проблем.

Заходи з підтримки туристичної галузі на макрорівні повинні супроводжуватися заходами, спрямованими на розв'язання екологічних проблем (зокрема, у потенційно привабливих туристичних регіонах), а також поширенням інформації про існування в Україні величезних територій із екологічно безпечними умовами, придатними, щонайменше, для розвитку зеленого туризму.

Як зазначається у Гаазькій декларації, міжнародний туризм "потужно позитивно впливає на економіку країн і суспільство загалом, зокрема в плані створення робочих місць, але при цьому з ним пов'язані потенційні негативні ризики культурного, екологічного і соціального характеру, які проявляються за безвідповідального планування, управління та моніторингу туризму. Розвиток туризму за принципами стійкості є єдиними засобом ефективного розв'язання екологічних проблем при одночасному створенні робочих місць і забезпеченні економічного зростання".

Зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова комплексного соціально-економічного розвитку сільської місцевості, як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Він дає змогу збільшити зайнятість сільського населення (особливо жінок), забезпечуючи додатковий заробіток. Із зростанням кількості споживачів туристичних послуг цього виду стимулюється розвиток та модернізація закладів соціальної, транспортної інфраструктури сільської місцевості. На сьогодні в Україні зелений туризм перебуває на стадії формування, а, отже, потребує державної підтримки, завдяки якій він має шанс стати одним із основних напрямів макроекономічної стратегії виходу національних туристичних підприємств на зовнішні ринки.

Узагальнення змісту напрямів трансформаційних процесів у світовій економіці та обгрунтування відповідних заходів зовнішньоекономічної політики туристичних підприємств зокрема та держави загалом представлені удосконаленням правових засад регулювання внутрішньо- та зовнішньоекономічних зв'язків туристичних підприємств, що передбачає такі заходи:

  • - уніфікацію державних стандартів туристичних послуг відповідно до міжнародних норм;
  • - удосконалення правових засад регулювання готельного, ресторанного, транспортного обслуговування іноземних туристів в Україні, створення рівних умов отримання послуг незалежно від країни походження туристів;
  • - спрощення та гармонізацію податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму, передбачення пільгових умов для іноземних туристів, що в'їжджають до України шляхом купівлі туристичних продуктів українських виробників;
  • - визначення правових засад надання державної підтримки вітчизняним туристичним підприємствам, що стабільно та у значних обсягах експортують туристичні послуги (шляхом пільгового кредитування, субсидіювання експортних операцій, гарантування державою комерційних кредитів, надання податкових пільг, державного страхування тощо);
  • - надання статусу територій з особливим режимом зовнішньоекономічної діяльності туристичним центрам України, які мають значний туристичний потенціал, але низький рівень забезпеченості об'єктами туристичної інфраструктури;
  • - розробка та затвердження Туристичного кодексу України, зокрема, його розділу "Зовнішньоекономічні відносини в галузі туризму";
  • - укладання нових дво- та багатосторонніх міждержавних угод про співпрацю в галузі туризму з країнами - потенційними споживачами українських туристичних послуг (зокрема, з Європейським Союзом);
  • - створення правових засад транскордонної туристичної співпраці в межах чинних єврорегіонів;
  • - гарантування стабільності ухвалених нормативно-правових актів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму протягом певного терміну.

Збільшити обсяги фінансування привабливих для іноземних туристів туристичних об'єктів та відповідної інфраструктури можна кількома способами:

  • - диверсифікацією джерел фінансування потенційно привабливих для іноземних туристів туристичних об'єктів за рахунок використання, поряд із державним фінансуванням та іноземним інвестуванням, коштів благодійних і громадських організацій, найрізноманітніших міжнародних фондів, грантів, приватних підприємств, меценатів тощо;
  • - створенням Фонду розвитку іноземного туризму в Україні за рахунок добровільних відрахувань суб'єктів туристичної діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічні операції (незалежно від форм власності), а також внесків інших юридичних і фізичних осіб;
  • - заохоченням лізингових операцій у галузі туризму, зокрема, шляхом створення пільгових умов для малих і середніх підприємств туристичного бізнесу;
  • - створенням спільних підприємств, що забезпечить іноземній стороні спрощення доступу до українських туристичних ресурсів, а українській стороні залучення додаткового капіталу;
  • - створенням мережі комерційних банків, які б на пільгових засадах кредитували підприємства туристичного бізнесу (наприклад, пропонується створити Укртурбанк як спеціалізований комерційний туристичний банк з розгалуженою мережею філіалів і відділень у всіх регіонах країни).

Забезпечення відповідності якості туристичних послуг міжнародним стандартам, що передбачає такі заходи:

  • - інвентаризацію та сертифікацію об'єктів туристичної інфраструктури, їх модернізацію та оновлення відповідно до вимог зовнішніх ринків, зокрема, готельного, санаторно-курортного господарства, туристичних баз та ін.;
  • - заохочення налагодження прямих зв'язків туристичних підприємств із підприємствами пов'язаних і підтримуючих галузей, що забезпечить можливість отримання іноземними туристами додаткових послуг з мінімальними витратами часу. Наприклад, створення відділень банківських, страхових, транспортних установ, підприємств з виробництва сувенірів та інших товарів туристичного попиту при туристичних підприємствах;
  • - реконструкцію автомобільних і залізничних шляхів на основних туристичних маршрутах, передусім реальне запровадження мережі міжнародних транспортних коридорів, оснащення їх сучасною туристичною, сервісною та інформаційною інфраструктурою (зокрема, будівництво мотелів, кемпінгів, пунктів зв'язку тощо), облаштування, згідно з європейськими стандартами, пунктів перетину державного кордону України;
  • - стимулювання розвитку міжнародного франчайзингу у туристичній сфері, що забезпечить використання іноземного досвіду та дотримання світових стандартів надання туристичних послуг;
  • - запровадження системи міжнародної логістики в туризмі як системи оптимізації просування туристичних продуктів на зовнішніх ринках;
  • - докорінну зміну системи підготовки кадрів, оскільки рівень обслуговування в туризмі внаслідок значних обсягів міжособистісних контактів значною мірою залежить від підготовки, досвіду, ділової культури працівників туристичних підприємств. Комунікаційна складова туристичної послуги (міжособистісні контакти працівників туристичного підприємства та потенційних покупців) забезпечується персоналом практично на всіх стадіях обслуговування і є потужним чинником збільшення припливу іноземних туристів. Основними заходами в цьому напрямі є забезпечення стажування туристичних кадрів за кордоном, реалізація довгострокових програм міжнародної співпраці у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників підприємств туристичної галузі, створення системи безперервної туристичної освіти (починаючи від туристичних ліцеїв і завершуючи університетом туризму) у тісному зв'язку з практикою за європейськими стандартами.

Створення національної туристичної рекламно-інформаційної мережі, що передбачає низку заходів:

  • - розробку та видання сучасної рекламної продукції, якісного інформаційно-довідкового матеріалу, спеціалізованих друкованих туристичних видань (газет, журналів, путівників, атласів та ін.), створення постійних радіо- і телепрограм туристичного змісту з їх ретрансляцією у зарубіжних країнах, з метою формування позитивного "іміджу" України як країни безпечного та комфортного перебування, як країни з величезними унікальними туристичними ресурсами;
  • - створення зведеної електронної бази пропозицій туристичних послуг вітчизняних підприємств з її включенням до міжнародних інформаційних мереж (у тому числі з використанням інтернету);
  • - постійну участь України та її туристичних підприємств у міжнародних туристичних біржах, виставках, ярмарках, салонах (Лондон, Берлін, Мадрид, Москва, Варшава та ін.) та інших міжнародних туристичних заходах, що дає змогу презентувати національні туристичні продукти та просувати їх на зовнішніх ринках туристичних послуг. Важливим моментом при цьому є взяття державою на себе частини витрат, пов'язаних із рекламою національних туристичних ресурсів, оскільки участь туристичних підприємств у престижних міжнародних туристичних виставках і без того є доволі витратним заходом (обходиться туристичному підприємству в середньому у 10 тис. доларів);
  • - регулярне проведення національних туристичних виставок за участю іноземних партнерів (зокрема, підвищення статусу Міжнародного туристичного салону UITT);
  • - відкриття державних представництв з туризму у зарубіжних країнах, які є потенційними споживачами українських туристичних послуг;
  • - постійний науковий аналіз стану і динаміки світового та регіональних ринків туристичних послуг, прогнозування попиту на туристичні послуги. Зокрема, з цією метою передбачається створення Наукового центру розвитку туризму, проведення міжнародних науково-практичних конференцій, семінарів, симпозіумів, "круглих столів" та інших заходів міжнародної наукової співпраці;
  • - науково-методичне забезпечення туристичних підприємств, що виходять на зовнішні ринки, постійний обмін досвідом шляхом проведення workshop (своєрідних тренінгів), підготовки методичних посібників, поширення інформації про використання в зарубіжних країнах сучасних інноваційноємних технологій у туризмі тощо.

Стимулювання всебічного використання національними підприємствами туристичних ресурсів країни, переваг місцерозташування, передбачає такі заходи:

  • - створення державного кадастру туристичних ресурсів України та її регіонів;
  • - використання традиційних на зовнішніх ринків туристичних ресурсів Кримського, Причорноморсько-Приазовського та Карпатського регіонів для зміцнення позицій в рекреаційно-оздоровчому сегменті;
  • - використання традиційних для зовнішніх ринків українських туристичних ресурсів пізнавально-розважального спрямування, а також створення нових туристичних продуктів, пов'язаних із відбудовою раніше відомих релігійних об'єктів, інфраструктурним облаштуванням об'єктів мисливського та рибальського туризму;
  • - стимулювання розвитку зеленого туризму шляхом створення бази даних власників агроосель, проведення навчальних семінарів для них з основ організації обслуговування туристів, правових аспектів діяльності, якості послуг, розробки проектів розвитку зеленого туризму з метою отримання грантів від міжнародних фондів та організацій;
  • - створення інфраструктури для розвитку екологічного туризму на території національних природних парків, заповідників, заказників, державних лісових господарств;
  • - відкриття центрів спортивного туризму для іноземців на базі наявної інфраструктури гірськолижного, водного, кінного, дельтапланерного та інших видів туризму.

Отже, макроекономічна стратегія розвитку туристичного бізнесу спрямована на використання конкурентних переваг країни базування, з одного боку, та державну підтримку тих секторів, де конкурентні позиції є слабкими, -з іншого.

 
<<   ЗМІСТ   >>