Повна версія

Головна arrow Право arrow Адвокатський іспит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Правове регулювання захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання, відшкодування завданої шкоди

Правові основи захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання визначено Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" від 14 січня 1998 р. (далі - закон).

Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого випромінювання, що забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючого випромінювання на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випромінювання (ст. З Закону).

До ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків дозволено згідно ст. 7 Закону залучати лише на добровільних засадах, за контрактом, в якому має бути зазначено можливу дозу опромінення за час ліквідації радіаційної аварії та її наслідків, всіх осіб, за винятком тих, які мають медичні протипоказання, осіб віком до 18 років та жінок дітородного віку.

Оцінка стану захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання здійснюють місцеві органи виконавчої влади з метою планування і проведення заходів захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання та аналізу їх ефективності цих заходів. Результати оцінки щорічно заносяться в радіаційно-екологічний паспорт території, форма та порядок ведення якого затверджуються в установленому законодавством порядку.

Опромінення людей у житлових та виробничих приміщеннях не повинно перевищувати затверджених в установленому порядку нормативів.

Вміст радіонуклідів у продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді не може перевищувати затверджених в установленому порядку норм.

Використання у медичній практиці будь-яких джерел іонізуючого випромінювання повинно здійснюватися з обов'язковим застосуванням засобів індивідуального захисту та контролю доз опромінення пацієнтів. Дози опромінення пацієнтів під час лікування та здійснення медичної діагностики повинні не перевищувати затверджених в установленому порядку норм. Пацієнт має право відмовитися від медичного втручання, пов'язаного з його опроміненням, за винятком, коли таке втручання пов'язане з виявленням небезпечних інфекційних захворювань.

Систему контролю та обліку доз опромінення населення спрямовано на визначення критичних груп людей залежно від умов та місця проживання чи розташування робочих місць та реєстрацію індивідуальних доз опромінення осіб, віднесених до критичної групи. За перевищення річної основної дозової межі опромінення особи, які проживають або тимчасово перебувають на території України, отримують компенсацію.

Відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна внаслідок впливу іонізуючого випромінювання життю та здоров'ю людей, а також майну фізичних осіб.

Спори щодо виплат компенсації за перевищення річної основної дозової межі опромінення та відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випромінювання, розглядаються в судовому порядку.

Особи, винні у порушенні законодавства щодо захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Правове регулювання використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду

Правовідносини, пов'язані з використанням лісових ресурсів та земель лісового фонду, регулюють Лісовий кодекс України (далі - ЛК), ЗК, закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року, "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 року, "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 року, "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 року та інші нормативно-правові акти.

Ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку є біологічно взаємопов'язаними, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси є національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (ст. З ЛК).

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду України поділяють на лісові, нелісові, зайняті сільськогосподарськими угіддями, зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК).

Право лісокористування - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з використанням лісів, лісових ресурсів, їх охороною та відтворенням. Щодо лісових ресурсів передбачено порядок загального (ст. 49 ЛК) і спеціального (ст. 50 ЛК) використання.

Права та обов'язки лісокористувачів регламентовано у ст. 18, 19 ЛК, зокрема, розмежовано права й обов'язки постійних та тимчасових лісокористувачів.

Право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надають юридичним і фізичним особам відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 7 ЛК ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним і тимчасовим. У постійне користування ці ділянки надаються спеціалізованим державним чи комунальним лісогосподарським підприємствам. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, форму якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. №449.

На умовах оренди земельні ділянки лісового фонду надаються підприємствам, установам, організаціям, де створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок лісового фонду, регулюються ЛК, ЗК, ЦК, Законом України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

 
<<   ЗМІСТ   >>