Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Принципи формування економічних районів

Утворення економічних районів - об'єктивний процес, що виражається у розвитку і розміщенні суспільного виробництва на території окремих країн і великих регіонів світу. Об'єктивність економічного районування в методологічному плані розкрита у працях М.М. Баранського, М.М. Колосовського, A.M. Колотієвського, П.М. Алампієва та ін. Вони стверджували, що райони формуються у певних соціально-економічних умовах, розкрили взаємозв'язок між процесами районоутворення і розвитком суспільного виробництва, а також сформулювали ряд положень, які стали вихідними в теорії економічного районування.

Розглядаючи принципи районування, необхідно зазначити, що вони виробляються на основі глибокого пізнання закономірностей районоутворення. Останні слід розуміти як багаторазову повторюваність внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв'язків, що викликаються дією чинників районоутворення. У вітчизняній науці закономірності прийнято поділяти на загальні й специфічні. Вони розглядаються стосовно господарства на планеті в цілому (формування районів на всій земній кулі), в межах окремих країн, що відрізняються між собою рівнем розвитку виробництва, суспільно-економічними та природними умовами.

До загальних закономірностей розвитку економічних районів України можна віднести:

  • 1) раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів на території району з метою максимального підвищення продуктивності праці;
  • 2) ефективна спеціалізація господарських комплексів економічних районів на основі внутрішньодержавного територіального поділу праці;
  • 3) комплексно-пропорційний розвиток господарства в економічних районах у поєднанні з раціональною спеціалізацією;
  • 4) зближення рівнів економічного і соціального розвитку районів та адміністративних одиниць у процесі вдосконалення територіальної організації виробництва;
  • 5) раціоналізація внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв'язків на основі територіального і міжгалузевого поділу праці;
  • в) нерозривний зв'язок між розвитком господарства економічних районів і розміщенням господарства країни.

На основі пізнання закономірностей районоутворення розробляються певні принципи. Принципи економічного районування - це вихідні положення або правила поділу народного господарства країни чи Сі районів на територіальні частини. Вони формулюються свідомо, цілеспрямовано, з метою вдосконалення територіальної організації господарства й активного впливу суспільства на розвиток виробництва.

Методологічна основа теорії вітчизняного економічного районування полягає у визнанні наукою об'єктивного процесу районоутворення. На відміну від багатьох зарубіжних вчених, вітчизняні вчені-районологи розглядають економічний район як об'єктивну суспільно-географічну категорію, яка розвивається відповідно до законів розвитку формації. Визнання об'єктивного і закономірного розвитку районів означає, що вони можуть бути об'єктами вивчення науки і практики. Отже, в процесі розвитку районів складаються певні умови для управління територією і розміщенням суспільного виробництва.

Найбільш суттєвими в економічному районі є господарська цілісність, єдність, спільність економічного життя. П.М. Алампієв зазначав: "Економічна єдність і цілісність району проявляється як у відношенні району до народного господарства країни, так і у внутрішніх економічних зв'язках району. Тому при економічному районуванні важливе місце посідає вивчення внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв'язків, територіального поділу праці". Завдяки економічній єдності і цілісності райони різного масштабу виступають об'єктивними територіальними підсистемами в народному господарстві країни.

З усього сказаного випливає, що наші вітчизняні наукові школи визнають об'єктивну основу економічного районування (спільність економічного життя і територіально-економічну цілісність). Це дає змогу застосовувати наукові підходи до виявлення (делімітації) меж районів, вирішувати питання таксономії, використовувати економічне районування для цілеспрямованої територіальної організації господарства країни. Виявити контури районів можна лише на основі множини об'єктивних економічних зв'язків, точніше найважливіших з них, які відіграють визначальну роль у формуванні районних господарських комплексів. Зрозуміло, що при цьому має місце деяка умовність і абстрагування від тих деталей, які не можуть істотно вплинути на формування цілісності району.

Будь-яка мережа економічних районів не відображає усієї складності територіальних відношень виробництва в їх розвитку. Тому повної відповідності мережі районів і об'єктивної системи господарських зв'язків практично немає в жодному з районів. Адже кожен район виділяється у вигляді лінійних границь, які визначаються з певною умовністю, оскільки в реальному житті не спостерігається суцільних розривів господарських зв'язків між окремими районами. Швидше навпаки, ці зв'язки посилюються в системі народногосподарського комплексу країни. Отже, абсолютно точних контурів для будь-якого району не можне бути, тому що переходи між районами з погляду господарської діяльності досить розмиті. До того ж всі райони розвиваються у просторі і часі як динамічні системи. Тому визначення контурів на певний період (статичний стан) неодмінно веде до умовності, оскільки райони безперервно розвиваються, а з розвитком змінюється їх внутрішній зміст і зовнішні функції.

Деякі зарубіжні вчені стоять на позиціях суб'єктивізму і саме через це не визнають районів як реально існуючих категорій. Вони трактують райони як "розумові конструкції", які створюються, "конструюються" дослідниками за власною волею для спеціальної мети. Так, американський географ Р. Хартшорн вважає, що райони не мають об'єктивної основи і не існують в реальній дійсності. "Це інтелектуальна концепція, створена мисленням...". Звідси зрозуміло, що райони в уяві Р. Хартшорна виступають "розумовими конструкціями", тобто існують лише в наших думках. Подібні твердження перекручують дійсність, вносять плутанину і випадковість в економічне районування. Методологічною основою окремих теорій районування у зарубіжній географії постає агностицизм, заперечення об'єктивних закономірностей процесу районоутворення. Необхідно зауважити, що певна умовність економічного районування завжди існує. Тому серед вчених-районологів тривають дискусії про просторові контури районів, які, як показує практика, у багатьох випадках видаються досить умовними. Умовність районування передбачає виділення економічних районів за існуючими ознаками, абстрагуючись від усього часткового. Лише за такого підходу можна привести у відповідність економічне районування з тими об'єктивними територіально-господарськими системами, які виникають під час територіального поділу праці.

Окремі вчені не бачать принципових відмінностей між економічними (економіко-географічними) і природними (фізико-географічними) районами, надаючи природним умовам вирішальної ролі у формуванні економічних районів. Цим самим вони показують своє нерозуміння законів розвитку природи і суспільства, які за своїм характером різні і виявляються по-різному в процесі господарської діяльності. Закони природи не діють у суспільстві, головну роль у його розвитку відіграють суспільні закони.

Цілком очевидно, що фізико-географічні райони - результат розвитку у просторі і часі природи (природно-територіальних комплексів), що нас оточує. Економічні райони формуються у процесі територіального поділу праці, вони відображають суспільно-територіальні процеси у розвитку господарства. Звичайно, природні умови впливають на формування економічних районів і цього впливу ніхто не відкидає, але самі по собі вони не можуть формувати господарські райони. Природні матеріали стають джерелом цінності лише тоді, коли науково-технічний прогрес створює можливості для оволодіння в суспільному виробництві методами перетворення цих матеріалів у товари.

Визнаючи об'єктивну основу районування, вітчизняна регіональна наука довела, що виявити контури районів можна лише на основі конкретного рівня пізнання складних законів районоутворення. Ці закони на сьогодні до кінця ще не пізнані, а тому нам не відомі деякі причини і наслідки об'єктивного процесу розвитку районів. Правильно буде сказати, що на сьогодні існуюча система економічного районування лише орієнтовно відображає складний процес районоутворення, який відбувається під дією об'єктивних законів.

Районування - цілеспрямована діяльність людей і базується воно на певних принципах. Залежно від того, які принципи покладені в основу районування, можна судити про його характер і напрями розвитку. Так, відомий російський географ К.І. Арсеньєв виділяв райони Росії за "подібністю природних умов" й однорідністю господарства. Таке районування використовувалось з метою вивчення природи і господарства країни у навчальних закладах. І.П. Семенов-Тянь-Шанський крім подібності природних умов використовував статистичну інформацію про населення, структуру землеробства і т. ін. Його районування використовувалось при розробці статистичних показників для окремих частин країни. Однак районування території дореволюційної Росії було позбавлене справжніх наукових методів і відрізнялось насамперед однобічним вивченням всіх процесів і явищ розвитку господарства.

Значний внесок у розвиток методології і методики економічного районування зробили вчені економіко-географи й економісти колишнього Радянського Союзу. Так, у 20-х роках XX ст. район розглядався як "своєрідна в міру можливості закінчена територія країни, яка завдяки комбінаціям природних особливостей, культурних нагромаджень минулого часу і населення з його підготовкою для виробничої діяльності, виступала б однією з ланок загального ланцюга народного господарства". Отже, економічний район будь-якого масштабу - це комбінований територіально-виробничий комплекс, що охоплює систему економічних, історичних, природно-географічних та інших явищ. Такі ідеї втілювались у першому комплексному плані ГОЕЛРО, який започаткував вивчення господарства країни як єдиного цілого, що поділяється на частини.

В основу нового на той час економічного районування пропонувалось покласти такі принципи, як економічний (виробничий), енергетичний та принцип перспективності. Ці принципи висувались на противагу природно-історичному, що був покладений в основу економічного районування до 1917 р. При розробці нового економічного районування акцентувалось на тому, що воно має сприяти найвищому розвитку господарства і культури всіх національностей країни і послужити основою для встановлення поділу країни, який відповідатиме вимогам управління господарством.

Спираючись на методологію і теорію економічного районування 20-х-30-х років, вчені-районологи розробили і поглибили проблему комплексної організації господарства районів. Так, М.М. Колосовський вважав, що районний комплекс виявляється в різних конкретних формах залежно від видів енергії, сировини та інших ресурсів. На основі глибоких знань економіки, техніки і технології виробництва, досвіду проектної роботи М.М. Колосовський розробив методику дослідження господарства економічних районів.

У процесі обговорення методологічних принципів економічного районування багато уваги приділяється вивченню районоутворюючих факторів. Під факторами розуміють рушійні сили, причини процесів, що зумовлюють або визначають їх характер. Аналіз факторів районоутворення сприяє розробці наукових принципів раціональної територіальної організації господарства.

Головними факторами процесу районоутворення є дві групи: соціально-економічні та природно-географічні. Це, зокрема, такі фактори: рівень розвитку територіального поділу праці в масштабі країни; територіальні відмінності у рівні розвитку матеріально-технічної бази; наявність трудових ресурсів; рівень сформованості систем поселень та урбанізованості території; рівень розвитку соціальної інфраструктури; розвиток господарства в межах етнічних груп населення; географічне і транспортно-економічне положення; наявність необхідних природних ресурсів як матеріальної основи для формування господарського комплексу району; сприятливі кліматичні та орографічні умови для розвитку господарства.

Аналіз районоутворюючих факторів сприяє проблемному розвитку теорії економічного районування на сучасному етапі реструктуризації економіки України. При цьому необхідно зазначити, що ступінь їх впливу на районоутворення може бути сильним або незначним. Тому визначення районоутворюючих факторів має велике значення для прогнозування комплексного розвитку районів і для формування принципових положень (принципів) економічного районування.

На сучасному етапі розвитку районології і комплексології виникає потреба в уточненні старих та формулюванні нових принципів економічного районування. Отже, економічні райони мають виокремлюватися за такими основними принципами:

  • 1) принцип об'єктивності районоутворення, що означає виділення об'єктивної суспільної цілісності території, яка розглядається як територіальна система господарства з міцними внутрішніми зв'язками всіх компонентів;
  • 2) принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дає можливість прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрями виробничої спеціалізації в результаті освоєння сировинних баз, формування центрів і вузлів господарської діяльності;
  • 3) принцип ефективної територіальної спеціалізації господарства регіону на основі розвитку територіального поділу праці;
  • 4) принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв'язків і пропорційність між сферами людської діяльності;
  • 5) принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня (мезорівня).

Сьогодні, коли Радянського Союзу вже немає, а колишні союзні республіки стали незалежними самостійними державами і перебувають лише в економічному співробітництві, виникла потреба у розробці нового економічного районування України. Зрозуміло, що воно має розроблятися з урахуванням корінних змін в економіці, очиститись від ідеологічних догм, кон'юнктурного підходу, політичних критеріїв. Однак це не означає, що потрібно відкинути всі наукові і методичні принципи, критерії та показники районології радянського періоду.

Економічне районування завжди виступало і сьогодні виступає просторовою формою вияву інтегрального економіко-географічного процесу. Всі райони формуються як територіальні системи господарства з певною просторовою упорядкованістю (комплексно-пропорційною організацією господарських пунктів, центрів та вузлів). З цього випливає, що районування використовується як метод структуризації народного господарства національних комплексів за найважливішими ознаками і властивостями, які закріплюються у певних принципах (рис. 1.18).

У процесі розробки нової мережі районування України має бути врахований насамперед принцип об'єктивної господарської цілісності території району, яка базується на взаємопов'язаності і взаємозумовленості всіх компонентів господарського комплексу. Район розглядатиметься як частина народного господарства країни з певною спеціалізацією і розвиненими міжрайонними зв'язками.

Важливим принципом формування і розвитку економічних районів і надалі залишається принцип комплексно-пропорційного розвитку їх господарства, що базуватиметься на раціональному використанні природних багатств, трудових ресурсів, матеріально-технічних засобів, передових досягнень науки і техніки. Зберігають своє значення також принцип єдності господарського районування і політико-адміністративного поділу території з урахуванням національних особливостей населення та принцип перспективності розвитку господарства, який дає можливість пов'язати економічне районування з прогнозуванням галузей народно

Система таксономічних одиниць економічного районування і господарського комплексу України

Рис. 1.18. Система таксономічних одиниць економічного районування і господарського комплексу України

го господарства і розселення, з потребами конструктивної географії. І нарешті, ще одним з головних принципів "конструювання" системи економічних районів є принцип соціально-економічної та екологічної ефективності, що передбачає вирішення соціально-економічних завдань, головним з яких виступатиме поліпшення умов життя населення на території району.

 
<<   ЗМІСТ   >>