Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія економічних учень у запитаннях і відповідях

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Які категорії, на думку М. Бунге, має розглядати політекономія?

Предметом політичної економії Бунге вважав вивчення людських потреб, не зводячи їх до суто матеріальних і особистих, бо важко розмежувати потреби приватні й суспільні. У формуванні потреб беруть участь природа і праця, до яких приєднується капітал. Механізмом розподілу створених предметів слугують обмін і ціна, яка встановлюється шляхом суперництва попиту й пропозиції.

На думку Бунге, політична економія має розглядати такі категорії: 1) потреби; 2) засоби для задоволення потреб; 3) виробництво і продуктивні сили; 4) розподіл та поєднання занять і праці; 5) обмін, цінність і ціну; 6) доходи; 7) власність і споживання. Щодо потреб, то, на думку Бунге, розглядати їх слід, зважаючи, по-перше, на розвиток окремих суспільств; по-друге, на розвиток індивіда; по-третє, на те, що розвиток суспільства ґрунтується на відповідності між потребами приватних осіб, з яких воно складається. Властиві кожній людині потреби, твердив учений, є збудником її діяльності. Виразний наголос на потребах відповідає традиції української економічної думки.

У чому полягає сутність концепції розподілу М. Бунге?

Свою теоретичну концепцію Бунге виклав передусім у працях "Основи політичної економії" (1870 р.) і "Нариси політико-економічної літератури" (1895 р.). Він був добре обізнаний зі світовими надбаннями економічної теорії. Про це свідчить хоча б те, що у працях Бунге проаналізовано близько 6,5 тис. літературних джерел.

У концепції розподілу Бунге поєднуються теорія "трьох факторів" Сея і теорії "економічних гармоній" Бастіа і Кері. Якщо вартість створюється працею, капіталом і землею, міркував український економіст, то вона розподіляється між найманими робітниками, підприємцями і землевласниками у формах заробітної плати, прибутку і ренти. Водночас, він заперечив висновок Д. Рікардо, ніби прибуток є відрахуванням від заробітної плати, наголошуючи на тому, що таке твердження визначає антагонізми між провідними класами суспільства і стає аргументом на користь прибічників соціалізму. Частка доходів, на думку Бунге, визначається виключно участю факторів, власниками яких є робітники, підприємці й землевласники, у виробництві, у їх суперництві. При цьому він дещо відходить від принципів класичного економічного лібералізму і стверджує, що тільки держава спроможна посприяти справедливому розподілу доходів і забезпечити "гармонію економічних інтересів в країні".

Як розвивав марксистське економічне вчення в Україні М. Зібер?

Марксистські економічні ідеї в Україні розвивались на благодатному ґрунті соціалістичних теорій громадівців і народників. Марксистська політична економія почала набувати значного поширення в Україні починаючи із 70- 80-х років XIX ст. серед прихильників теорії трудової вартості та її логічного продовження - теорії додаткової вартості К. Маркса. Серед них варто виділити таких учених, як С. Подолинський, Г. Цехановецький, М. Коссовський, але особливе місце займав М. Зібер.

Приват-доцент, а пізніше професор Київського університету Микола Зібер (1844-1888) зробив чи не найбільший внесок у поширення марксистського економічного вчення в Україні.

Зібер із марксистських позицій досліджував широке коло економічних проблем. Зокрема, у праці "Нариси первісної економічної культури" (1883 р.) він велику увагу приділив вивченню закономірностей економічного розвитку первісного суспільства, виникненню та еволюції різних форм власності, великого і дрібного виробництва в землеробстві.

Зібер довів, що через общинну форму власності пройшли всі народи Землі, а на ґрунті общинного землеволодіння виникла приватна власність. Виходячи з цього, він заперечив тезу народників про унікальність економічного шляху Росії, якій властива общинна власність на землю, і наголосив на тому, що російська економіка розвивається на основі дії об'єктивних і загальних законів і неминуче прийде до капіталізму.

Проте серед українських економістів 70-80-х років Зібер найбільш відомий як популяризатор і захисник економічного вчення К. Маркса. Ще у магістерській дисертації "Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'язку з пізнішими доповненнями і роз'ясненнями", яку Зібер захистив у 1871 р., він доводив, що теорія вартості й капіталу К. Маркса є прямим продовженням і розвитком теорії А. Сміта і Д. Рікардо в нових умовах. Протягом 1876-1882 рр. Зібер пише й публікує низку статей під загальною назвою "Економічна теорія Карла Маркса", в яких викладає і коментує зміст першого тому "Капіталу". У 1885 р. побачила світ його праця "Давід Рікардо і Карл Маркс у їх суспільно-економічних дослідженнях", у якій продовжується широка популяризація марксистської політичної економії. Як коментатор і популяризатор марксистського економічного вчення Зібер намагається показати антагоністичні суперечності капіталістичного виробництва, всіляко обстоює теорію трудової цінності й теорію додаткової вартості, детально аналізує розвиток форми вартості та процес виникнення грошей, характеризує їх функції.

Значну увагу в своїх працях Зібер приділяв аналізу категорій капіталу і прибутку. Теорію додаткової вартості К. Маркса він називає найвищим досягненням людської економічної думки. Український економіст повністю сприйняв марксистську ідею про закономірність зміни суспільно-економічних формацій, проте заперечував її революційні висновки. Новий суспільний лад - соціалізм, - на його думку, здійсниться внаслідок поступового еволюційного розвитку капіталізму, в межах якого відбудеться соціалізація виробничих відносин. Він сподівався також, що новий колективістський соціальний устрій виникне на основі міжнародної домовленості урядів провідних капіталістичних країн.

 
<<   ЗМІСТ   >>