Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Фактори регіональної економіки та їх економічна оцінка

Загальна характеристика факторів регіональної економіки

Вивчення і пізнання об'єктивних закономірностей регіональної економіки можливі лише за умови аналізу множини факторів, що впливають на розвиток і розміщення різних галузей господарського комплексу. Оцінка факторів розміщення становить основний зміст науки про територіальну організацію виробництва, оскільки лише при уважному вивченні всіх факторів можна робити висновки про ефективність розміщення.

Фактори регіональної економіки - вся сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. При зміні складу факторів повинні змінитися і місця розміщення об'єктів. Кожен район характеризується набором певних факторів, що визначають придатність його території для розміщення конкретних об'єктів. Розрізнять такі групи факторів:

  • 1) природні - кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні умови та ін.;
  • 2) екологічні - природоохоронні і конструктивні заходи з метою бережливого використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення;
  • 3) технічні - досягнутий і можливий рівень техніки і технології;
  • 4) соціально-демографічні - забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан виробничої і соціальної інфраструктури;
  • 5) економічні - вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.

Орієнтовна оцінка кожного з факторів дається на основі глибокого вивчення особливостей економіки кожної галузі зокрема. Так, при оцінюванні факторів розміщення важкого машинобудування вирішальне значення має близькість підприємств до металургійних баз і районів збуту. До металургійних баз тяжіють підприємства, що виробляють металургійне, гірничошахтне і підйомно-транспортне устаткування; до районів споживання - заводи групи сільськогосподарського машинобудування. Однак для більшості галузей машинобудування основне значення мають два фактори - трудомісткість і орієнтація на трудові ресурси та можливість кооперування виробництва.

Оцінюючи фактори регіональної економіки, аналізується структура затрат на виробництво, співвідношення матеріальних та інших затрат, трудо- і фондомісткість у різних галузях. Безпосередній вплив на вибір варіантів розміщення виробництва має співвідношення основних техніко-економічних показників виробництва - його трудо-, матеріало- і капіталомісткості, енергоємності та ресурсомісткості з обов'язковим урахуванням споживного фактора.

Розглянемо окремо найважливіші фактори кожної групи.

Сировинний фактор

Відомо, що затрати на сировину і матеріали в багатьох галузях господарства складають більше половини всіх затрат. Такі виробництва і галузі називають матеріаломісткими. Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням суми затрат на сировину до обсягу промислової продукції (в грошових або натуральних показниках). Однак це вимагає детальної інформації і певних розрахунків. Тому простіше буде зіставити натуральні величини: вагу вихідної сировини, потрібної для виробництва однієї тонни готової продукції, і вагу готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції дещо перевищує одиницю, то виробництво буде нематеріаломістким; якщо на виробництво одиниці продукції потрібно сировини в декілька разів більше, то воно матеріаломістке. На практиці розрізняють галузі низької, середньої і високої матеріаломісткості.

З урахуванням матеріаломісткості розміщують підприємства поблизу джерел сировини, на певній відстані від них або далеко від сировинних баз. Так, деякі галузі виробництва (гірничодобувна промисловість, калійна, лісопильна, цукрова) переважно розміщуються поблизу сировинних баз. Характерним прикладом може бути кольорова металургія (початкові стадії виробничого циклу), де обов'язково суміщені стадії виробництва і збагачення руди. Руди кольорових металів, як правило, полікомпонентні, тому їх переробка передбачає складні технологічні цикли та одержання різних металічних сполук. Оскільки вміст основного компоненту в рудах мінімальний (0,6-5 %), вони потребують обов'язкового збагачення в місцях видобутку. У багатьох галузях, наприклад у чорній металургії повного циклу, питомі витрати сировини (включаючи основні матеріали) складають не менше 2,5 т, у цукровій промисловості - 5-7, у гідролізній промисловості - 5,3-7,7, при виплавці міді із концентратів - 7,5 т. Отже, високоматеріаломісткі галузі мають чітко виражену сировинну орієнтацію. До таких галузей належать: кольорова металургія (крім виробництва легких металів), чорна металургія з повним технологічним циклом (частково), важке машинобудування, деякі галузі хімії (виробництво соди, калійних добрив, важкий органічний синтез), промисловість будівельних матеріалів (цементна, гіпсова, цегельна), легка і харчова промисловість (первинна переробка сільськогосподарської сировини, виробництво цукру, олії і т. д.).

Характерно, що матеріаломісткі галузі відрізняються високою концентрацією виробництва, оскільки розміщуються вони, як правило, в районах видобутку сировини, виплавки металів, заготовки лісу чи сільськогосподарської сировини. Прикладом можуть бути металургія та машинобудування Донбасу і Придніпров'я, цукрова промисловість лісостепових областей України, целюлозно-паперова промисловість Західного Уралу та ін. Однак поряд з матеріаломісткими виробництвами є й такі, для яких роль сировини не має великого значення при їх розміщенні, зокрема це галузі точного машинобудування і приладобудування, виробництво засобів електроніки, оптико-механічних приладів тощо. Вартість сировини в цих галузях набагато менша вартості готової продукції і домінуючим фактором при їх розміщенні виступає наявність трудових ресурсів, ринків збуту готової продукції, центру новітніх технологій та інновацій тощо.

 
<<   ЗМІСТ   >>