Повна версія

Головна arrow РПС arrow Географія промислових комплексів

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Формування екологічного балансу промислових комплексів

Промислові комплекси України належать до одних із найбільших забруднювачів нашої держави, порівняно з іншими видами економічної діяльності. До цього призвела низка факторів: домінування в структурі промислового виробництва гірничодобувних, металургійних та хімічних галузей господарства, надмірно високий рівень індустріалізації (на основі виробництва засобів виробництва) великих міст та міських поселень за часів соціалізму, висока концентрація потужних промислових підприємств па обмежених ділянках територій, схильність до радянської гігантоманії, а також нераціональна природоохоронна політика, що не враховувала значущість формування оптимального екологічного середовища в межах окремих територій. Система екологічних заходів директивного характеру, яка застосовувалась для оптимізації екологічного балансу промислових комплексів за часів планової економіки, довела свою низьку ефективність, вона не могла усунути першопричини загострення екологічних проблем. Саме тому розвиток і впровадження ринкових методів формування екологічного балансу території промислових підприємств в Україні стають нині особливо актуальними.

Екологічні питання розвитку промислових комплексів досліджувались у працях багатьох учених. Зокрема, розробці теоретико-методичних основ раціонального природокористування ТВК та охорони навколишнього середовища присвячені праці А.Т. Хрущова, А.Ю. Пробста, В.І. Захарченка, Г.П. Підгрушного та ін. Питання впливу господарського розвитку промислових комплексів на еколого-географічну ситуацію території висвітлено в працях І.О. Горленко, Л.Г. Руденка, С.М. Малюк та ін. За кордоном окремі аспекти оптимізації екологічного розвитку промислових комплексів та впровадження ринкових важелів їх регулювання розглядали М. Фуджіта та Ж.-Ф. Тісс (Fujita, М., Thisse, J.-F.), В. Гендерсон (Henderson, V.), К. Гьорс-Андерсен (Hjorth-Andersen, C), P. Гуо, Ч. Майо, Г. Лі, Д. Чен (Guo, R., Miao, Ch., Li, Н., Chen, D.) тощо.

Аналізуючи праці зазначених вище учених, можна зробити висновок, що регулювання процесів природокористування та зменшення рівня шкідливого навантаження на природне середовище промислових комплексів ефективно реалізується за допомогою широкого впровадження ринкових механізмів суспільного розвитку. Всі вони полягають у формуванні в межах промислових комплексів різного рівня специфічного середовища підвищеної ефективності господарювання тих видів людської діяльності, які відповідають оптимальним екологічним параметрам певного регіону.

Одним із найдієвіших засобів ринкового регулювання екологічного балансу території промислових комплексів є ефективне використання рентних відносин та формування і закріплення ринкової вартості земельних ділянок, відведених для різних видів людської діяльності. Давно помічено, що надмірно висока вартість земель (особливо в промислових вузлах та ядрах промислових агломерацій), що формувалась унаслідок монопольної земельної ренти, призводить до витіснення з цієї території підприємств, які займають значні площі та використовують складні інженерні споруди. Внаслідок високої ренти відбувається перепрофілізація центральних територій вузлів та агломерацій. Промислові функції, що були розвинені в їх межах під час індустріалізації кінця XIX - середини XX ст., витісняються у віддалені поселення, поступаючись місцем галузям соціального комплексу вищого рангу.

Закони земельної ренти регулюють процеси промислового освоєння й інших невузлових та неагломерованих територій, роблячи розміщення екологічно шкідливих і сировинно-орієнтованих галузей невигідними. Встановлення науково обґрунтованої оплати за використання земельних ділянок та інших природних ресурсів (водних об'єктів, земних надр, джерел сировини та енергії тощо) є важливим стимулом усунення нераціонального природокористування промислових підприємств в Україні.

Ще один фактор оптимізації екологічного балансу промислових комплексів - приватизація. Промислові підприємства державного сектору розміщували здебільшого без урахування екологічної ситуації та вартості природних ресурсів. Не маючи зацікавленості у формуванні прибутку та скороченні виробничих витрат, вони розвивалися переважно екстенсивним шляхом, нераціонально використовуючи земельні та сировинні ресурси. Розвиток великих підприємств значно підвищував техногенне навантаження на середовище і був потужним додатковим джерелом забруднення атмосферного повітря, водних джерел тощо.

Великі екологічно шкідливі підприємства недержавної форми власності, орієнтовані на отримання максимального прибутку і які не мають ефективної державної підтримки, не зможуть досягти найвищих показників економічної ефективності функціонування унаслідок специфічного впливу ринкових механізмів розвитку території. Це стає стимулом для їх поступового переміщення ДО тих районів, де сформувались більш сприятливі умови ведення промислової діяльності. Такі умови формуються в межах малих і середніх міст, які одержали високі показники економічної ефективності виробництва і мають резерви для впровадження екологічно чистих технологій і раціонального природокористування. Додатковим стимулом створення екологічно безпечного середовища промислових комплексів має стати розвиток підприємницької ініціативи в системі природокористування, формування ринку екологічних цінних паперів, екологічного маркетингу і страхування тощо.

Під впливом ринкових відносин у промисловому комплексі України відбуваються процеси трансформації галузевої і територіальної структури господарства, які позитивно відображаються на екологічній ситуації території. У результаті цих процесів показники викидів шкідливих речовин стаціонарними джерелами забруднення у великих промислових містах, вузлах та агломераціях поступово зменшуються, високим залишається лише рівень забруднення внаслідок діяльності транспорту. Високий рівень забруднення середовища спостерігається лише в тих поселеннях, де функціонують підприємства з виробництва палива та електроенергії, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, гірничодобувної промисловості тощо.

Останнім чинником екологічної оптимізації території промислових комплексів України є розробка ефективної програми раціонального природокористування в різних секторах промислового виробництва. Вона має орієнтуватися на широке впровадження сучасних екологічних технологій, винесення за межі урбанізованих зон (або закриття) непрофільних екологічно шкідливих підприємств, розвиток екологічної інфраструктури. Важливо, щоб така програма екологічного розвитку враховувала ринкові важелі впливу на формування прибутку підприємств. Основою для її реалізації має стати формування чітких та прозорих механізмів перерозподілу землі і ресурсів на основі їх рентної ринкової вартості, проведення екологічної експертизи державних підприємств і визначення шляхів їх оптимального розвитку й розміщення, запровадження незалежної системи експертного моніторингу довкілля, створення ринку екологічних цінних паперів, екологічної ринкової інфраструктури та економічних важелів впливу на впровадження природоохоронних технологій на підприємствах. Реалізація цих заходів стане змістовним наповненням програми екологічного розвитку промислових комплексів.

Отже, оптимізація екологічної ситуації в промисловому комплексі України шляхом застосування ринкових механізмів визначається більшою ефективністю, ніж директивні методи управління. Цьому сприяють:

  • 1) особиста зацікавленість підприємців у отриманні високих прибутків, яка визначає оптимальне розміщення виробництва у просторі згідно із законами земельної ренти та забезпечує деконцентрацію виробництва;
  • 2) встановлення для всіх підприємств єдиних ринкових тарифів використання ресурсів землі, водо-, тепло- та енергопостачання, що зумовлює витіснення нераціональних, сировинно- та енергозатратних виробництв із висококонкурентного середовища промислових комплексів;
  • 3) розвиток ринкової екологічної інфраструктури, яка сприятиме зменшенню рівня техногенного навантаження на природне середовище та організаційному розв'язанню проблем раціонального природокористування;
  • 4) розробка методів економічного стимулювання раціонального природокористування через систему грошових стягнень і заохочень, які роблять екологічно шкідливі виробництва економічно нерентабельними;
  • 5) формування в межах промислових комплексів висококонкурентного ринкового середовища, з якого витісняються нерентабельні та екологічно шкідливі види промислової діяльності.
 
<<   ЗМІСТ   >>