Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економіка та фінанси підприємства

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Характеристика ціноутворюючих чинників

Результативність діяльності підприємства залежить від багатьох чинників, одним з яких є формування і використання цін на його продукцію. В сучасних умовах господарювання ціна є можливим засобом маркетингового впливу підприємства на споживача з метою забезпечення ринкової рівноваги між попитом і пропозицією.

Економічна сутність ціни проявляється у функціях, які вона виконує, основними з яких є такі:

  • - облікова, яка забезпечує облік результатів господарювання. Крім того, ціна включає прибуток підприємства;
  • - стимулююча, яка сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, процесу оновлення асортименту продукції;
  • - розподільча, яка впливає на розподіл ресурсів, доходів і фінансів у суспільстві;
  • - регулююча, через яку здійснюються збалансування між попитом та пропозицією.

У процесі ціноутворення потрібно враховувати та аналізувати велику кількість чинників, головними з яких є:

методи розрахунку ціни:

взаємозв'язок ціни з життєвим циклам товару;

витрати на виробництво та реалізацію товарів;

цінова політика підприємства;

вплив посередницьких послуг;

рівень базисної ціни;

наявність обмежень на встановлення ціни з боку держави;

маркетингова стратегія фірми щодо ціноутворення;

інші чинники.

Всебічне врахування згаданих чинників дає змогу керівництву підприємств формувати об'єктивні ціни на виготовлену ними продукцію та надані послуги і використовувати їх в процесі своєї комерційної діяльності.

Методи ціноутворення

Підприємства функціонують в реальних ринкових умовах. Ринкові відносини вимагають переходу до нових методів формування цін, що ґрунтуються на законах ринку. Вибір методів ціноутворення залежить від прийнятої маркетингової стратегії, а також від таких чинників, як: вид і характеристика товару (ступінь новизни, можливість заміни іншими товарами), ринкова кон'юнктура, стан підприємства в галузі.

Досвід держав з розвиненою ринковою економікою свідчить, що стратегія ціноутворення в умовах ринку може ґрунтуватися на трьох основних підходах - на витратних методах, попиті

Кожний з підходів містить конкретні методи ціноутворення. Розглянемо найбільш поширені з них.

Суть витратних методів ціноутворення полягає у розрахунку ціни виходячи із суми власних витрат підприємства.

Загальна методика розрахунку ціни витратними методами полягає в наступному: визначається собівартість продукції, тобто матеріальні витрати, витрати на оплату праці працівників, соціальні відрахування, амортизацію тощо. До цих витрат додаються загальноцехові, загальнозаводські витрати й розмір чистого прибутку, який прагне отримати підприємство, а також податки та обов'язкові відрахування, що не ввійшли до собівартості. На основі порівняння розрахованої ціни з ринковою, визначають доцільність виробництва певного товару.

До витратних методів ціноутворення відносяться такі:

  • - витрати плюс прибуток;
  • - мінімальні витрати до ціни;
  • - цільове ціноутворення;
  • - з урахуванням "точки беззбитковості".

Метод "витрати плюс прибуток" використовується у вітчизняній економіці при виконанні державних замовлень (науково-дослідних розробок, космічних програм, будівництві, військово-промислового комплексу), коли необхідні витрати передбачити важко. Метод полягає в тому, що до витрат додається фіксований розмір прибутку. При цьому ціна на товар (Ц) визначається за формулою:

де С- фактичні витрати виробництва;

/'-середня норма прибутку на ринку, у відсотках (встановлюється до загальної суми витрат); А — витрати, пов'язані з реалізацією товару та адміністративні витрати.

При застосуванні цього методу труднощі виникають саме в визначенні величини прибутку. Він залежить від галузі, видів товарів або послуг, характеристики підприємства (форми власності, технології, новизни товару). Як правило, беруть середній рівень прибутку в галузі. Щоб визначити витрати виробництва, розраховують граничні витрати.

Цей метод має як позитивні, так і негативні сторони. Він зручний, якщо не доводиться коригувати ціни, бо початкова ціна може перевищувати ціну, яку підприємство встановить у майбутньому. Це дасть йому змогу за короткий час відшкодувати великі початкові витрати. Зі збільшенням обсягів реалізації продукції її собівартість і ціна можуть знижуватись. Крім того, із збільшенням обсягів реалізації продукції поступово оптимізуються канали збуту, що також може призводити до зниження кінцевої ціни. При застосуванні цього методу конкуренція в галузі зводиться до мінімуму.

Цей метод можуть використовувати підприємства - монополісти (тип цінової політики "ціновий лідер"); підприємства, що виготовляють зовсім нову, оригінальну продукцію (тип цінової політики, "знімання вершків"); підприємства, що виготовляють продукцію з обмеженим державою рівнем рентабельності.

Метод мінімальних витрат застосовують тоді, коли підприємство прагне вийти на ринок або збільшити на ньому власну питому вагу. Метод полягає в тому, що підприємство розраховує ціну виходячи з мінімальних витрат і без планування прибутку.

Цей метод має недоліки. Оскільки ціна встановлюється на рівні мінімальних витрат, будь-які зміни в них, суттєво впливають на відпускну ціну. У ціні не передбачається прибуток (в окремих випадках мінімальний його розмір).

Це один з найпоширеніших методів ціноутворення, який полягає в тому, що ціну розраховують додаванням до витрат на виробництво продукції і її збут певної надбавки до ціни (у вигляді коефіцієнта). Розрахунок такої ціни здійснюють за такою формулою:

де Ці — відпускна ціна, грн.;

Ц - ціна закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, гри.; АГ - коефіцієнт (надбавка).

Існує два способи визначення величини надбавки і внесення її у ціну виробу. 1. Розрахунок такої ціни здійснюють, виходячи з собівартості продукції, за такою формулою:

де 5 - собівартість виробу, грн.;

Я - надбавка у відсотках до собівартості виробу. 2. Розрахунок ціни здійснюють, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу), за такою формулою:

де Ніп - ціна продажу, грн.

Найчастіше підприємства використовують стандартний розмір надбавки, характерний для даної галузі. Загалом надбавки вищі для виробів із великими витратами на складування і уповільненим обігом.

Метод цільового ціноутворення (або метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал) полягає у визначенні ціни як цільової для конкретного ринку з урахуванням діючих чинників або цільового прибутку. Підприємство прагне встановити таку ціну, яка дасть йому можливість покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за такою формулою:

де 5 - собівартість одиниці продукції, грн;

Ьіт - запланована норма прибутку на інвестований капітал, %;

Кит - величина інвестованого капіталу, грн.;

N - запланований обсяг виробництва і збуту продукції, грн.

Цим методом розраховують собівартість продукції, яка дає змогу відшкодувати всі витрати підприємства (виробництва та реалізації), а також отримати такий прибуток, щоб зекономлені кошти спрямувати на розвиток підприємства та стимулювання праці працівників.

Недолік методу полягає в тому, що він не враховує попиту споживачів та їхнього інтересу до виробу, ціни, за якою споживач може придбати цей виріб, тому потрібно здійснювати відповідне коригування з урахуванням вимог споживачів.

Метод встановлення ціни з урахуванням точки беззбитковості полягає у визначенні ціни на основі розрахунку найоптимальнішого обсягу виробництва, який дає змогу відшкодувати всі витрати підприємства за рахунок отриманих валових доходів, виходячи з точки беззбитковості. В таких випадках ціна виробу (Ц ) визначається за такою формулою:

де С - змінні витрати на одиницю виробу, грн.; С,,, - умовно-постійні витрати виробництва, гри.; В):п - кількість виробленої продукції, гри..

Для розрахунку оптимальної ціни необхідно визначити залежність собівартості продукції від обсягу виробництва і виручки від обсягу реалізації.

Визначення ціни на основі попиту споживачів полягає у протилежному порядку визначення ціни щодо витратних методів.

Для розрахунку такої ціни вивчається попит населення та найбільша ціна, що діє на ринку на відповідні вироби. Від цієї ціни віднімається бажаний розмір прибутку і визначається собівартість виробів. Отриманий результат порівнюється з розрахунковою собівартістю й робиться висновок щодо доцільності виробництва відповідної продукції. Якщо визначена собівартість є нижчою за розрахункову, приймається рішення про виробництво продукції (виробів).

В іншому випадку приймається рішення про зменшення прибутку, додаткову економію витрат або взагалі про припинення виробництва.

При визначенні ціни на основі вивчення попиту споживачів необхідно враховувати такі чинники:

  • - мінімальні витрати;
  • - максимальний розмір прибутку;
  • - орієнтацію на ринкові ціни;
  • - змагання.

Формування ціни виробів з урахуванням зазначених чинників задовольнятиме інтереси споживачів і виробників.

 
<<   ЗМІСТ   >>