Регулювання фондового ринку

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів кожного з його суб'єктів.

Правове регулювання поділяється на міжнародне, державне і саморегулювання. Це система, що охоплює:

• — органи, котрі регулюють ринок;
• — законодавчі й під законні акти;
• — етику фондового ринку;
• — традиції та звичаї.

Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

• — визначення головних напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;
• — створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулювального оточення;
• — створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції й омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема, стосовно довірчих операцій.

На сучасному етапі українська модель фондового ринку ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб'єктів ринку. Водночас фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропозиції. Це регулювання має на меті:

• — ввести у процес котирування всі зацікавлені сторони;
• — встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;
• — запобігти можливості монопольного встановлення цін;
• — обмежити ризики інвесторів;
• — уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Зазначену мету регулювання можна досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування й обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у США є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. У Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й обліковуються в одному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі й одному національному депозитарію.

В Україні не існує єдиної системи котирування цінних паперів, торги відбуваються окремо на п'ятьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового діє позабіржовий ринок. Національний депозитарій перебуває на початковій стадії, оскільки його було створено лише у березні 1999 р. Засновники: Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (430 акцій за ціною 10 тис. грн за акцію) і НБУ (22 акції), комерційні банки, інвестиційні компанії та саморегулювальні організації (48 акцій). Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.

Водночас доцільно зупинитися на міжнародному правовому регулюванні фондового ринку, яке здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька країн домовляються про режим допуску й обігу своїх цінних паперів на територіях через укладання договорів між ними. У другому — міжнародне правове регулювання — це регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюється в системі конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу — European Union і Міжнародної організації комісій з цінних паперів — International Organization of Securities Commissions — IOSCO).

Крім міжнародного правового регулювання фондового ринку, існує, як уже зазначалося, державне регулювання та саморегулювання.

Під державно-правовим регулюванням фондового ринку розуміють регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюють уповноважені державні органи країн унаслідок створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку.

Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:

• — законодавчі та підзаконні акти;
• — органи державного управління, що забезпечують пряме втручання в діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;
• — непряме втручання держави у фондовий ринок.

Отже, головне завдання державного регулювання фондового ринку — це узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

• 1. За допомогою державних нормативних актів регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:
  • — механізм реєстрації емісії цінних паперів;
  • — відкритість інформації про емітентів;
  • — порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;
  • — мінімум норм поведінки учасників ринку;
  • — процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;
  • — облік і звітність.
• 2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості країн Існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основні завдання якої:

• — формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на розвиток і функціонування ринку цінних паперів у країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
• — координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;
• — забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;
• — організаційне забезпечення запровадження системи заходів про захист інтересів суб'єктів фондового ринку, впорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами й інших фінансових посередників;
• — підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;
• — узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску й обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;
• — узагальнення та поширення досвіду іноземних держав з формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.
• 3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:
  • — податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак — на потребу в фінансових ресурсах;
  • — регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позичкового процента;
  • — зовнішньоекономічна політика регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій і под.;
  • — гарантії держави за позиками приватного сектору;
  • — вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створюють пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм контролю за учасниками фондового ринку охоплює такі заходи:

• — проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;
• — на підставі аналізу різноманітної інформації — з'ясування всіх обставин порушення законодавства;
• — створення системи внутрішнього контролю з допомогою впровадження в діяльність фахових учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок використовує такі види контролю:

• — перевірку учасників "на вході" до ринку;
• — реєстрацію приватних осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;
• — моніторинг фондової діяльності;
• — виїзди на місця та надання права співпрацівникам контролюючих органів самостійно розв'язувати питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку — це нормативне регулювання ринкових відносин стосовно цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).

Саморегулювальні організації фондового ринку — об'єднання суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основні риси саморегулювання фондового ринку:

• — саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання, але не замінює останнього;
• — саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності й вигідності участі;
• — самоорганізація та владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків, — це основа саморегулювання фондового ринку.

Головні функції саморегулювання фондового ринку:

• — виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;
• — здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;
• — сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;
• — інші.

Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам:

• — послідовність;
• — раціональність;
• — концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:

• — добровільність об'єднання;
• — наявність різноманітних видів діяльності;
• — захист інтересів членів організації;
• — встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;
• — виконання низки регулювальних функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна організація:

• — забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;
• — розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;
• — контролює виконання санкцій і заходів, що застосовуються до учасників СРО;
• — розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками фахової діяльності, контролює їх дотримання.

Учасники СРО мають право:

• — у встановленому порядку брати участь у роботі СРО;
• — виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними з діяльністю СРО, її органів;
• — безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;
• — бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;
• — бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської контори на фондовій біржі;
• — довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.

До саморегулювальних організацій належать: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та ін. В Україні відомі Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку. Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу тощо.

Біржове регулювання фондового ринку здійснюється з допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, установлення незначної різниці між цінами покупця та продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, з-поміж яких:

• — порядок допуску цінних паперів до торгів;
• — порядок торгівлі;
• — умови та порядок оплати цінних паперів;
• — зобов'язання членів біржі щодо організації належної інформації;
• — внутрішній розпорядок роботи та ін.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що накопичується впродовж століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку й особливості національної політики та менталітету нації.