Повна версія

Головна arrow Право arrow Вступ до права Європейського Союзу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Загальні принципи, спільні для правових порядків декількох держав-членів

Оскільки зростає кількість держав-членів, значною мірою ускладнюється можливість встановити для них спільні принципи. Однак існує значна кількість принципів, які застосовуються в декількох державах-членах, особливо ті, що мають спеціальні судові процедури для розв'язання адміністративних спорів.

Правова визначеність

Хоча більшість європейських правових систем розвинула це поняття, Суд ЄС зупинився саме на німецькій моделі права і включив цей загальний принцип до джерел права Співтовариства. Правову визначеність можна описати як зобов'язання державних владних органів забезпечити легкість з'ясування права тими, до кого воно застосовується, і набуття останніми можливості у разі необхідності скористатися правом, так само, як і способом, за допомогою якого воно буде підлягати застосуванню і тлумаченню. Виняткова важливість цієї вимоги була підкреслена Судом, коли він виніс рішення про критерії визначеності й передбачуваності, які "являють собою вимоги, що мають бути чітко додержані в нормах, які можуть викликати матеріальну відповідальність".

Зокрема, СЄС звертався до цього принципу, щоб забезпечити надання інституціями Співтовариства фізичним особам, які мають юридичні відносини з ними, можливості з'ясовувати точну позицію цих інституцій. Так, у справі BASFG and Other v Commission, Комісія винесла рішення проти декількох компаній про порушення ними конкурентного права Співтовариства. СПІ постановив, що це рішення є незаконним на декількох підставах, одна з яких полягала в тому, що Комісія не змогла надати оригінальний варіант цього рішення, автентичність якого встановлена відповідно до вимог Процедурних правил. СПІ встановив, що це є порушенням принципу правової визначеності. Інший аспект поняття принципу правової визначеності має вигляд принципів, згідно з якими закон не має зворотної сили та не діє перехідне право. Перший принцип є спільним фактично для всіх держав-членів. Як постановив СЄС у рішенні в справі Racke, його основна мета полягає в забезпеченні того, що жодна з норм, які приймають державні органи влади, не може бути застосованою до не поінформованих про неї. Однак у тому самому рішенні стверджується, що застосування зворотної сили норми допускається у виняткових випадках, а саме: якщо цього вимагають цілі, яких вона має досягти, і забезпечує повагу до законних очікувань тих, на кого вона впливає. Поняття законних очікувань буде розглянуто нижче.

Принцип "наданих (гарантованих) прав", англійський варіант якого (vested rights) є незадовільним перекладом з французької "droits acquis", стосується таких прав, які право надає фізичним особам і які наступне законодавство не може зменшувати або скасовувати. Як такий він є доповненням до правила про закон, що не має зворотної сили. Вважається, що законодавство безперечно не має зворотної сили, якщо тільки відсутнє чітке свідчення про протилежне. Це правило не допускає, щоб законодавство Співтовариства набирало чинності до дати свого опублікування. Термін "дата опублікування" означає фактичну дату опублікування, а не ту, на яку опублікування мало відбутися. В одному винятковому випадку видання регламенту Співтовариства не відбулося у визначений термін з причин, не залежних від інституції, що його видала. Суд виніс рішення, що регламент не може вважатися чинним до дійсної дати його опублікування.

Законні очікування

Цей принцип є значною мірою наслідком принципу правової визначеності, виник завдяки німецькому адміністративному праву (Vertrauens-chutzprinzip). Він спрямований нате, щоб у випадках, коли фізична особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань. Вперше цей принцип був застосований у рішенні в справі Staff Salaries, в якій Комісія звернулася до Суду з поданням про скасування норми Ради. Цим рішенням вдалося зберегти встановлені раніше критерії, на яких базувалася платня службовцям Європейського Співтовариства. Таким чином, нові розміри платні, встановлені Радою, були визнані недійсними. Головною причиною, яку висунув Суд, був той факт, що рішення, скасоване Радою, створило певні обґрунтовані очікування з боку зацікавлених працівників.

Однак принцип законних очікувань підлягає певним обмеженням. Перше з них — критерій доцільності. Право Співтовариства захищає законні очікування лише розсудливих і обачних осіб. Якщо розумний і обачний торговець мав передбачити прийняття акта Співтовариства, який може вплинути на його інтереси, він не може посилатися на правило законних очікувань, коли відповідну норму буде прийнято. По-друге, на цей принцип можна посилатися лише у випадку, коли очікування мають законний характер. У справі Mackprang заявник придбав певну кількість зерна у Франції. Його єдиною метою було продати це зерно Німецькому сільськогосподарському посередницькому агентству для того, щоб дістати вигоду від девальвації французького франка. Комісія запобігла реалізації цієї спекулятивної операції, надавши дозвіл німецькому Уряду відмовитися від закупівлі зерна не німецького походження. Суд ЄС виніс рішення, що спекулятивні очікування заявника в укладанні цієї угоди були незаконними і тому відмовив йому в оскарженні.

Пропорційність

Це поняття також походить з німецького права (Verhdltnismdbigkeits-grundsatz), проте його можна знайти в різних формулюваннях інших правових систем. Воно вимагає від державних органів влади дотримуватися належним чином пропорційності між цілями, які мають бути досягнені, і засобами, які ці органи мають у своєму розпорядженні для досягнення цих цілей. Цей принцип було формально прийнято як загальну норму права Співтовариства після того, як його було внесено Договором про Європейський Союз до абз. З ст. Зо Договору про заснування Європейського Співтовариства. Ця норма зазначає, що "будь-які дії Співтовариства не повинні виходити за межі того, що необхідно для досягнення цілей даного Договору". Однак цей принцип і раніше мав спеціальне застосування згідно з такими положеннями договору, як ст. 40(3) (спільна організація сільськогосподарських ринків), ст. 85(3) (винятки до заборони обмежувальних угод) і ст. 92 (допустима державна допомога).

Оцінити, що саме є "пропорційністю", майже так само складно, як і вирішити, що є "прийнятним". Очевидно, значною мірою це залежить від особливих обставин у кожному конкретному випадку. Показовим прикладом є декілька справ, у яких заявники оскаржили рішення про конфіскацію внесків, які вони сплатили за отримання експортних ліцензій. У справі Internationale Handelsgesellschaft німецький торговець для отримання ліцензії на експорт зернових сплатив 17 000 німецьких марок. Цей внесок був конфіскований після того, як торговець не зміг експортувати відповідну кількість борошна. СЄС не визнав у цьому покаранні диспропорційності. З іншого боку, у справі 181/84 в іншого торговця було конфісковано внесок, який дорівнював 1 670 000 фунтів стерлінгів, на підставі того, що Комісія одержала його заяву на отримання експортної ліцензії на чотири години пізніше визначеного часу. СЄС визнав конфіскацію такої суми за відносно незначне порушення явно диспропорційною.

 
<<   ЗМІСТ   >>