Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Екогеографія України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Нормативно-законодавча база у сфері використання й охорони земельних ресурсів в Україні

Ще в грудні 1990 р. Верховна Рада прийняла перший Земельний кодекс України як самостійної держави. У березні 1992 р. було ухвалено другу редакцію цього кодексу в зв'язку з упровадженням приватної та колективної власності на землю. 25 жовтня 2001 р. затвердили новий Земельний кодекс України. Крім цього, було прийнято такі закони: "Про плату за землю" від 23 грудня 2004 р., "Про форми державних актів, що засвідчують право власності та право постійного користування землею", "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р., "Про меліорацію земель" від 14 січня 2000 р., "Про землеустрій" від 22 травня 2003 р., "Про державний контроль за використанням й охороною земель" від 19червня 2003 р., "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р., "Про захист конституційних прав громадян на землю" від 20 січня 2005 р. та низку інших важливих документів. Але загалом стан земельного законодавства України й досі залишається незадовільним.

За Земельним кодексом України регулюються відносини у сфері використання й охорони землі. Згідно з цим документом, земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами таких відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади; об'єктами — землі в межах території України, земельні ділянки та права на них. Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство України, завдання якого полягає в раціональному використанні й охороні земель, ґрунтується на таких принципах:

  • — поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва;
  • — забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;
  • — невтручання держави у процес здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;
  • — забезпечення раціонального використання та охорони земель;
  • — забезпечення гарантій прав на землю;
  • — пріоритет вимог екологічної безпеки.

До повноважень Верховної Ради України в галузі земельних відносин належить, зокрема, визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель і погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель тощо. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, котрі за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Україна за межами її території може мати на правах державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної держави. Згідно з Земельним кодексом, усі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

  • — сільськогосподарські;
  • — землі житлової та громадської забудови;
  • — землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;
  • — природно-заповідні та інші природоохоронні;
  • — землі оздоровчого призначення;
  • — рекреаційні;
  • — історико-культурні;
  • — землі лісового та водного фондів.

Власність на землю в Україні має такі форми: державна, комунальна, приватна. Розділяють користування землею постійне або тимчасове. Постійним є користування землею без визначеного терміну, а тимчасовим може бути коротко- (до трьох років) і довготермінове (від 3 до 25 років).

Окремий розділ Земельного кодексу присвячений охороні земельних ресурсів України. До охорони земель належить система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на;

  • — раціональне використання земель;
  • — запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення;
  • — захист від шкідливого антропогенного впливу;
  • — відтворення і поліпшення родючості ґрунтів;
  • — підвищення продуктивності земель лісового фонду;
  • — забезпечення режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Питаннями охорони земель в Україні, крім Міністерства охорони навколишнього природного середовища, займаються Державний комітет земельних ресурсів України, Державний комітет лісового господарства України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство транспорту і зв'язку України, Міністерство палива та енергетики України та інші центральні органи виконавчої влади. Загалом за допомогою заходів державного контролю виявлено, що сучасне використання земельних ресурсів в Україні не відповідає потребам раціонального природокористування.

У державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власності. Суб'єктами права державної власності на землю е:

  • — Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;
  • — Верховна Рада Автономної Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
  • — обласні, районні, селищні, сільські ради народних депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель загальнодержавної власності.

До складу земель, що потребують створення особливого режиму охорони та забезпечення цільового функціонального використання на території України, належать:

  • — курортні землі — території поширення понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод і 104 родовищ лікувальних грязей; території морських пляжів довжиною 1160 км; земельні ділянки 1059 санаторіїв на 203 тис. місць;
  • — рекреаційні землі — земельні ділянки 2380 закладів організованого відпочинку й туризму на 398 тис. місць; території масового короткочасного відпочинку населення у приміських зелених зонах; земельні ділянки дачних поселень і садівничих товариств;
  • — землі природоохоронного фонду — території п'яти національних природних парків, 10 регіональних ландшафтних парків, трьох біосферних заповідників, 1800 заказників, 500 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва тощо;
  • — землі об'єктів історико-культурної спадщини — території розташування понад 125 тис. пам'яток історії, археології, архітектури та ін.

Згідно з Земельним кодексом України, основою для оцінювання земель і розроблення землевпорядної документації щодо їх використання та охорони є природно-сільськогосподарське районування. Спочатку потрібно провести агроекологічне зонування території, яке може бути основою стратегії екологічно раціонального використання земель. Для агроекологічних зон з умовно сприятливою та задовільною оцінкою агроекологічного потенціалу виділяється зона економічно доцільного використання земель, де землекористування необхідно організовувати з урахуванням придатності ґрунтів для бажаних, економічно допустимих та екологічно доцільних видів їх використання (рис. 6.7).

Для агроекологічної зони з умовно задовільною оцінкою агроекологічного потенціалу пропонується зона використання земель у режимі збереження. Сутність поняття "режим збереження" полягає в обмеженні на форми та інтенсивності експлуатації земель з метою забезпечення природного розвитку ґрунтів в умовах, що виключають такий антропогенний вплив, який спричинює зміни функції ґрунтів. Це не консервація певних територій, а особлива форма експлуатації ґрунтів, спрямована на збереження їх біоресурсного потенціалу.

Для погіршеного агроекологічного потенціалу ґрунтів рекомендується виділити зону екологічно адаптивного використання земель. У процесі організації землекористування варто враховувати придатність ґрунтів для конкретних видів використання і факт їх екологічної значущості для ландшафту загалом. Деякі види використання земель заборонено у зв'язку з тим, що вони можуть зумовити порушення ландшафтозберігаючих функцій ґрунтів і відповідно неконтрольовані зміни інших компонентів ландшафтів.

На базі зони екологічного лиха пропонується виокремити зону використання земель у режимі відновлення. Під режимом відновлення розуміють тимчасове вилучення території з традиційного господарського обігу для реалізації особливих форм землекористування, мета яких полягає у створенні умов для реабілітації втрачених у зв'язку з антропогенною діяльністю функцій ґрунтового покриву. Землекористування має організовуватися таким чином, щоб ґрунти могли відновлювати свої екологічні функції.

Агроекологічне оцінювання грунтів україни


Отже, агроекологічну оцінку ґрунтів можна використовувати як основу для виконання природно-сільськогосподарського районування земель або подальшого агроекологічного аналізу ґрунтових ресурсів на детальніших рівнях дослідження, а також з метою визначення економічної оцінки земель, проведення земельної реформи й екологічної освіти населення. Основні заходи з охорони земель в Україні подано на рис. 6.8.

Підсумовуючи, можна констатувати таке. Ми розглядаємо сутність земельних ресурсів як сукупні ресурси земної території, просторового базису господарської діяльності й розселення людей, засобу виробництва та екологічної стійкості середовища життя. Одним з основних споживачів земельних ресурсів е сільське господарство, оскільки саме ґрунт дає всі відтворювані ресурси рослинного і тваринного світів. Ґрунти — це багатофункціональні природні утворення, що характеризуються родючістю, тобто здатністю забезпечувати рослини речовинами, потрібними для їх життєдіяльності, а також накопиченими водою та повітрям.

Значення ґрунту в агроекосистемах важко переоцінити. Так, ґрунт є головним засобом сільськогосподарського виробництва, адже з нього людство отримує майже 95 % усіх продуктів харчування. Окрім цього, ґрунт — життєвий простір, що забезпечує існування живих організмів, механічна опора рослинності, яка на ньому росте. Він може зберігати насіння протягом декількох років, що підтримує біорізноманіття в природі та здатність до оновлення рослинних популяцій. Також ґрунт акумулює необхідні для життєдіяльності організмів воду, поживні та енергетичні речовини; регулює гідротермічний режим, виконує санітарну та багато інших функцій. Однак ці функції ґрунту можуть порушуватись унаслідок виробничої діяльності людини. Одним із таких порушень є "ґрунтостомлення", зовнішні вияви якого відображаються в різкому зменшенні обсягів урожайності сільськогосподарських культур.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає потребам раціонального природокористування, адже порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень тощо. Отже, земельні ресурси вважаються первинним фактором виробництва й основою економіки України. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави становить понад 40 %. Земельний фонд складається із земель, що мають різноманітне функціональне використання, якісний стан і правовий статус.

Порушення ґрунтів — це складний комплекс антропогенних і природних процесів зміни фізико-хімічних і механічних властивостей ґрунту. Як правило, причиною порушення ґрунтів насамперед є процеси, ініційовані діяльністю людини (наприклад, механічна обробка ґрунтів, трансформація шарів землі в будівництві, переущільнення ґрунтів унаслідок діяльності транспорту, випас худоби, зрошення, забруднення ґрунтів тощо). Результати цих первинних змін можуть посилюватися під впливом природних чинників (наприклад, вітру, дощових потоків).

Найбільший руйнівний вплив на ґрунти має ерозія. З метою запобігання виникненню ерозійних процесів і боротьби з вже існуючими застосовують різноманітні заходи. Наприклад, організаційно-господарські, за допомогою яких визначають використання ґрунтів лише з огляду на їх придатність для тих чи інших цілей. Протиерозійні агротехнічні заходи вживаються, щоб поліпшити поглинальну здатність ґрунту, його стійкість до розмивання та видування. Гідротехнічні заходи забезпечують повне або часткове затримання поверхневого стоку, запобігання концентрації водних потоків, що зумовлюють водну ерозію. Також застосовують лісомеліоративні й лукомеліоративні протиерозійні заходи.

Окрім ерозії, найістотнішими причинами погіршення якості земельних ресурсів в Україні є вторинне засолення ґрунтів, підтоплення та висушування земель, їх антропогенно-техногенне забруднення. З метою боротьби з цими явищами застосовують різноманітні меліоративні заходи. Меліорація здійснюється у регіонах, агроландшафти котрих потребують коректування властивостей і динамічних процесів, що ускладнюють використання їхнього біотичного потенціалу. Меліоративні заходи сприяють підвищенню біопродуктивності агроландшафтів та забезпечують регуляцію їх біопродукційних процесів.

Основні заходи з охорони земель в Україні


Погіршенню якості земельних ресурсів України сприяє широке застосування різних засобів хімізації сільського господарства, до яких належать мінеральні добрива, хімічні засоби

захисту рослий, регулятори росту рослий, штучні структуроутворювачі ґрунту тощо. Загалом у світі нараховується понад тисячу хімічних сполук, на основі котрих випускають десятки тисяч форм пестицидів. Переважна більшість пестицидів — це кумулятивна отрута, токсична дія якої залежить не лише від концентрації, а й від тривалості її впливу.

Надто небезпечним є те, що залишки пестицидів перебувають у ґрунті тривалий час. Чим більше пестицидне навантаження на ґрунти, тим вища їх шкідливість для населення. Пестициди можуть зумовлювати інтоксикацію, алергійні реакції, зниження імунної реактивності, ураження нервової системи, патологічний стан печінки, серцево-судинної системи та ін. Тільки використання органо-мінеральної системи добрив разом з іншими агротехнічними та біологічними засобами створює надійну основу для поліпшення родючості ґрунтів, збільшення обсягів урожайності сільськогосподарських культур, регулювання якості продукції та мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище.

Сучасне земельне законодавство України ґрунтується на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави у процес здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету потреб екологічної безпеки.

Запитання і завдання для самоконтролю

  • 1. Визначте сутність понять "земля" і "земельні ресурси".
  • 2. У чому полягає сутність ґрунту? Охарактеризуйте основні функції ґрунтів.
  • 3. З'ясуйте поняття "охорона ґрунтів".
  • 4. У чому полягають основні причини погіршення якості земельних ресурсів в Україні?
  • 5. Що є причиною прискореної (ексцесивної) ерозії?
  • 6. Назвіть головні заходи із запобігання ерозії ґрунтів.
  • 7. Що спричинює вторинне засолення, підтоплення, висушування та антропогенне забруднення ґрунтів?
  • 8. Охарактеризуйте сучасний стан земельного фонду України.
  • 9. Які відносини регулюються Земельним кодексом України?
  • 10. Який орган займається питаннями раціонального використання та охорони земель в Україні?
  • 11. З якою метою застосовується агроекологічне оцінювання ґрунтів?
  • 12. Які несприятливі природно-антропогенні процеси характерні для території України?

Рекомендована література

  • 1. Барановський В.А. Екологічна географія й екологічна картографія. — К,: Фітосоціоцентр, 2001. — 252 с.
  • 2. Гавриленко ОЛ. Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування; Навч. посіб. — К.: Ніка-Центр, 2003. — 332 с.
  • 3. Гавриленко ОЛ. Основи екології та безпека життєдіяльності: Навч. посіб. — К.: Ніка-Центр, 2004. — 456 с.
  • 4. Довідник з агрохімічного та агроекологічного стану ґрунтів. — К.: Урожай, 1994. — 332 с.
  • 5. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 р. — К., 2005.
  • 6. Закон України "Про пестициди й агрохімікати" від 2 березня 1995 p. № 86/95-BP// ВВР. —1995. — № 14. — От, 91.
  • 7. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2769-Ш // ВВР. — 2002. — № 3—4.
  • 8. Козак 3. Поводження з пестицидами у запитаннях та відповідях // Вісник екологічної адвокатури. — Л.: Екоправо-Львів, 2003. — № 21. — С. 14—17.
  • 9. Козьменко С.Л., Карпищенко АЛ., Рыболов АА. Антропогенный пресс над агросферой // Эколого-экономические проблемы сельскохозяйственного производства. — К.: Урожай, 1992.—С. 34—70.
  • 10. Медведєв В.В., Лактіонова TM. Стан робіт з моніторингу ґрунтів в Україні // Еколог, вісн. — К.: Всеукр. еколог, ліга, 2003. — Травень — червень. — С. 8—10.
  • 11. Мельник ЛТ. Екологічна економіка. — Суми: Університет, книга, 2003. — 346 с.
  • 12. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 р. — К.: Мінекоресурсів, 2001. — 184 с.
  • 13. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі: Спец. вид. до 5-ї Всеєвропейської конф. міністрів навколишнього середовища "Довкілля для Європи". — К., 2003. — 128 с.
  • 14. Столбовой B.C., Савин HJO., Овечкин СВ., Сизов В.В. Почвенно-экологическое зонирование как стратегия экологически рационального использования земель // География и природные ресурсы. — 1996. — № 4. — С. 15—19.
  • 15. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Слов.-справ. — М.: Мысль, 1990. — 637 с.
  • 16. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: У 4 т., 7 кн. — К.: Генеза, 2004. — Т. 2, кн. 3—4. — 384 с.

 
<<   ЗМІСТ   >>