Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Нумізматика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Становлення української національної грошової системи в період Центральної Ради

1917 р. став переломним у новітній історії України. Під впливом революційних подій у Росії тут завирувало суспільно-політичне та громадсько-культурне життя. Після трьох століть гніту відроджувалася українська національна державність. Створена 17 березня 1917 р. Центральна Рада — представницький орган парламентського типу — за короткий час пройшла важкий шлях еволюції від речника національно-культурної автономії у складі Росії до парламенту незалежної української держави. Одним з важливих питань на цьому шляху стало опрацювання та узаконення національно-державної символіки — прапора, герба, гімну та інших атрибутів суверенітету, серед яких важливе місце посідають монети та паперові грошові знаки. Конкурси на їх оформлення було оголошено ще влітку 1917 р. У них взяли участь відомі українські митці Юрій (Георгій) Нар-бут, Василь Кричевський, Іван Мозалевський, Григорій Золотов, Михайло Бойчук, Антон Приходько та ін., які створили понад 300 ескізів грошових знаків. Багато з них згодом були використані при виготовленні українських грошей.

Після жовтневого перевороту у Петрограді Центральна Рада, очолювана видатним українським істориком Михайлом Грушевським (1866— 1934), 7(21) листопада 1917 р. проголосила свій Третій Універсал. Згідно з цим законодавчим актом, було створено Українську Народну Республіку — автономію у складі демократичної Росії. Серед багатьох нагальних питань, які відразу ж постали перед молодою державою, була проблема забезпечення ринку необхідною кількістю грошей, які з червня 1917 р. перестали надходити в українські відділення Державного банку. Вирішенням фінансових питань молодої української держави займався Генеральний секретаріат фінансів та промисловості. Власна валюта була одним із способів задекларувати виникнення на політичній карті Європи нової держави.

Створення своєї фінансової системи та реалізацію емісії національних грошових знаків було доручено Генеральному секретаріату фінансів та промисловості, очолюваному Христофором Барановським, а згодом — відомим українським економістом професором Михайлом Туган-Барановським. Ще 29 вересня 1917 р. український уряд ухвалив Декларацію "Про децентралізацію українських фінансів, створення спеціального бюджету та Національного українського банку". Поява цього документа була зумовлена необхідністю налагодити фінансування українського шкільництва, культурно-просвітницьких установ, потреб економічного та політичного життя, а також спробою попередити наростання негативних явищ у грошовому господарстві, які переносилися на Україну з Росії. Передбачалось створення окремого бюджету Центральної Ради, який мав функціонувати паралельно з загальноросійським. Планувалося формування українського бюджету за рахунок запровадження прогресивно

М. Туган-Барановський

М. Туган-Барановський

то оподаткування великого землеволодіння тощо. Значна увага приділялася створенню національної банківської системи. У законопроектах про Державні кошти, Головну скарбницю та Державний банк передбачалось, що кошти від усіх державних податків, які сплачуються на території УНР, надходитимуть лише до української Державної скарбниці. Для збирання, зберігання та видачі, згідно з державним бюджетом, цих грошей було створено Головну державну скарбницю (казначейство) УНР. Усі існуючі губернські та повітові державні казначейства було перетворено на губернські та повітові скарбниці УНР. До прийняття статуту та затвердження штатів Головної державної скарбниці її обов'язки покладалися на Київську скарбницю. 22 грудня 1917 р. Київську контору Державного банку Росії було реорганізовано в Український Державний банк, а губернські та повітові відділення стали його місцевими відділами. Першим директором Українського Державного банку став Михайло Кривецький, якого згодом замінив Володимир Ігнатович. На початковому етапі діяльності Державний банк мав керуватися старим статутом. Цей же закон ліквідовував відділи російських Дворянського земельного та Селянського поземельного банків. Ліквідаційну процедуру мали провести Генеральний секретаріат фінансів та промисловості разом з Генеральним секретаріатом земельних справ.

Випуску перших українських грошей передувала тривала дискусія щодо доцільності та наслідків їх емісії. Група київських економістів (проф. Яснопольський та ін.) доводили неможливість успішного запровадження національної валюти без належного золотого запасу, який пропонувалося створити шляхом продажу селянам поміщицьких земель, оплата за які мала проводитися золотом. Однак дана пропозиція підтримана не була, оскільки землю потребували, насамперед, незаможні селяни, які не мали золота. Крім того, за короткий проміжок часу неможливо було нагромадити необхідний золотий запас. Саме тому перевагу було віддано представникам т. зв. функціональної теорії, яких представляв тодішній генеральний секретар земельних справ Борис Мартос. Він пропонував забезпечити національну грошову одиницю прибутками від державних монополій, запроваджених ще царським урядом, а також від залізниці та пошти. Важливу роль у зміцненні довіри населення до нових грошей повинен був відіграти авторитет молодої української держави.

Підготовкою проекту закону про емісію національних грошей займалися Михайло Туган-Барановський, його заступник Василь Мазуренко, директор Державної скарбниці Михайло Кривецький, Євген Голіцинський та інші працівники Генерального секретаріату фінансів. На їх пропозицію 19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) Центральна Рада ухвалила "Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР". Він передбачав випуск Державним банком кредитових білетів, які тимчасово (до утворення золотого запасу) забезпечувалися державним майном ~ надрами, лісами, залізницями, державними монополіями тощо. Розмір емісії обмежувався половиною надходжень від державних монополій. Грошова одиниця УНР отримала назву "карбованець", що ділився на 200 шагів. Всі організації, установи та приватні особи були зобов'язані приймати нові грошові знаки без будь-яких обмежень. Золотий вміст українського карбованця був паритетний золотому царському дореволюційному рублю — 17,424 долі чистого золота (0,774 г). Через неможливість забезпечити ринок достатньою кількістю грошей було дозволено обіг російських кредитних білетів. Цей вимушений крок українського уряду мав негативний вплив на подальший розвиток національної грошової системи. Заков передбачав покарання за фальшування грошових знаків.

Першими українськими банкнотами стали 100 карбованців, які з'явилися на ринку 24 грудня 1917 р. (6 січня 1918 р.). Автором їх проекту був видатний український графік, професор та ректор Української академії мистецтва Георгій Нарбут (1886— 1920), який виконав їх у барок новому стилі, вперше використавши як елемент оформлення давній княжий знак св. Володимира Великого — тризуб, на той час ще не затверджений як державний герб України. Новацією було позначення номіналу мовами народів, які проживали на Україні — українською, російською, польською та іврит. Даний проект підтримала комісія Генерального секретаріату фінансів, до складу якої входили В. Мазуренко — голова комісії, Барбарів — заступник голови комісії та її члени: Дмитро Антонович (від Генерального секретаріату освіти), Георгій Нарбут (від Української академії мистецтва), Іван Мозалевський (завідувач художньо-граверного відділу), Н. Негель (завідувач фотоцинко-графічного відділу), Гришманюк (гравер), Петенко (гравер). Згодом на засіданні комісії розглядались та затверджувались проек

Г . Нарбут

Г . Нарбут

Українська Народна Республіка. 100 крб. 1917 р.

Українська Народна Республіка. 100 крб. 1917 р.

ти українських грошових знаків— всього 23 зразки купюр, автором 12 з них був Георгій Нарбут, 2 — Олександр Красовський, 2 — Іван Мозалевський, 2 — Антон Середа, 2 — Григорій Золотов, 2 — Борис Романовський, 1 — Василь Кричевський.

Суттєвою перешкодою на шляху реалізації даної емісії стала відсутність на території, підконтрольній Центральній Раді, відповідних поліграфічних потужностей та матеріалів. Тому купюри, віддруковані літографічним способом в одній з найкращих тогочасних київських друкарень, власником якої був С. В. Кульженко, суттєво відрізнялися від первісного проекту. Використання високоякісного, та все ж звичайного паперу зробило їх вразливими на фальшування. Сприяла цьому відсутність будь-яких елементів захисту: водяних знаків, гільйоширної сітки тощо. Незважаючи на всі ці недоліки, населення без особливих застережень приймало перші українські грошові знаки. З огляду на особливості оформлення, населення часто називало їх "горлянками", "кульженками" чи "яєшнєю". Загальна сума кредитних білетів першої емісії, які випускалися до 16 січня 1918р., становила 53 млн 250 тис. крб. В обігу вони перебували до 24 вересня 1918 р.

Потреба ринку у розмінних номіналах, зростання дефіциту державного бюджету та наростання інфляційних явищ стали причинами випуску наступної емісії грошових знаків УНР. Вона була здійснена після прийняття 30 березня 1918 р. "Закону Центральної Ради про введення в обіг скарбничих знаків на суму 100 мільйонів карбованців за відповідними правилами", який передбачав випуск тимчасових грошових знаків номіналом 5, 10, 25 та 50 карбованців. Вони повинні були перебувати на ринку до 1 березня 1919 р., після чого їх мали обміняти на гривні. Загальний термін використання карбованцевих купюр не повинен був перевищувати п'яти років. Завдяки реалізації цього закону передбачалось суттєво зміцнити засоби Державної скарбниці УНР. Однак скрутне воєнно-політичне становище держави не дало змоги реалізувати закон в повному обсязі. В обігу з'явилися лише купюри номіналом 25 та 50 карбованців. Автором проекту

Українська Народна Республіка. 50 крб. 1918 р.

Українська Народна Республіка. 50 крб. 1918 р.

їх був відомий художник Олександр Красовський. Виконані вони в українському стилі, з використанням мотивів народної вишивки та орнаменту. На аверсі вміщено символічні постаті селянина, який стоїть поруч з березою і спирається на лопату, та селянки зі снопом пшениці та серпом. Завдяки цим зображенням, купюри в народі отримали назву "лопатки" та "берізки". Друкувалися вони в Києві (серія АК) за тією ж технологією, що й купюри першої емісії. На них вміщено підпис директора Державної скарбниці Харитона Лебідя-Юрчика. Вони замінили перші кредитові знаки, випущені в поспіху без позначення серії та номера. Пізніше випуск 50 карбованців відбувався в Одесі (до серії АО 209, купюри наступних серій виготовлялися денікінцями з використанням захоплених ними оригінальних кліше). На ринку грошові знаки вартістю 25 та 50 карбованців з'явилися 6 квітня 1918 р.

1 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон, згідно з яким національною грошовою одиницею У HP стала гривня, яка дорівнювала половині карбованця і ділилася на 100 шагів. Золотий вміст гривні було встановлено на рівні 8,712 г чистого золота. Передбачалося карбування золотих монет номіналом 20 гривень, срібних — 1 гривня, з інших, неблагородних металів — 1, 2, 5, 10, 20 та 50 шагів. Закон передбачав основні елементи зовнішнього оформлення монет. На їх аверсі мали бути вміщені номінал, дата та місце карбування, на реверсі — назва держави: "Українська Народна Республіка" та її герб. Передбачалась емісія кредитних білетів вартістю 1 карбованець, 5, 10, 20, 50, 100, 500 та 1000 гривень. Закон містив також окремі вимоги щодо обов'язкових написів на них. Зокрема, вони мали застерігати від підробки грошових знаків, повідомляти громадян про забезпечення кредитних білетів усім державним майном та про використання їх нарівні з золотими монетами. Інші питання, пов'язані з оформленням банкнот, мав вирішувати міністр фінансів.

Негативний досвід випуску перших українських грошей у Києві змусив уряд розмістити замовлення на друкування грошових купюр у новій валюті за кордоном. 24 березня 1918 р. було укладено договір про виготовлення банкнот у Берліні. Йшлося про грошові знаки номіналом 1000 гривень (70 тис. шт.), 500 гривень (340 тис. шт.), 100 гривень (350 тис. шт.), 20 гривень (9 млн шт.), 10 гривень (1,2 млн шт.), 5 гривень (1,6 млн шт.) та 2 гривні (5 млн шт.). Однак у 1918 р. було виготовлено лише купюри номіналом 2, 10, 100, 500 та 1000 гривень. Вони містили підписи директора Державного банку В. Ігнатовича та скарбника В. Таранова.

Одночасно вживалися заходи, спрямовані на створення власної бази для виготовлення паперових грошових знаків та монет. З цією метою в березні 1918 р. було засновано Експедицію заготовки державних паперів, яка розглядала питання, пов'язані з проектуванням грошових знаків, і здійснювала нагляд за їх якістю. Першими її керівниками були земський діяч Л. Венеракий, після нього — банківський службовець Барбарів. Згодом цю установу тривалий час очолював А. Михайловський. У Німеччині закуповувалось обладнання для монетного двору, але через воєнно-політичні обставини карбування монет в Україні реалізоване не було.

Весною 1918 р. формування органів управління грошовою системою української держави було завершено. Загальне керівництво здійснював міністр фінансів, який призначав директора та урядовців Українського Державного банку — єдиної емісійної установи. Важлива роль належала Державній скарбниці, яка організовувала фінансування державного бюджету за рахунок надходжень від податків, інших прибутків та кредитних операцій.

Болючим питанням грошового обігу залишалася відсутність на ринку розмінних грошових знаків. При його вирішенні було використано російський досвід часів Першої світової війни. 18 квітня 1918 р. в Києві розпочалася емісія знаків номіналом 10, 20, 30, 40 та 50 шагів, які мали вигляд { поштових марок. Випускалися вони на товстому папері у тій же київській друкарні В. Кульженка, а також у друкарні Е. Фесенка в Одесі до 5 січня 1919 р. Загальний розмір емісії шагів становив 16 014 575 карбованців. Автором проекту 10 та 20 шагів був Антон Середа, інші виконав Георгій Нарбут. На реверсі всіх номіналів було вміщено герб України та напис "Ходить нарівні з дзвінкою монетою".

Зростання державних видатків та посилення інфляції вимагали суттєвого збільшення емісії кредитних білетів, яка попередніми законодавчими актами була обмежена сумою 100 млн карбованців. У зв'язку з цим, 20 квітня було ухвалено закон про видачу Державною скарбницею короткотермінових (до 12 місяців) зобов'язань на суму 500 млн крб. (1 млрд гривень). Вони мали бути видані Державному банкові для забезпечення кредитних білетів.

Виважена грошова політика українського уряду сприяла зростанню міжнародного авторитету української валюти. Після укладення Брестського миру, Центральна Рада підписала з Німеччиною угоду про взаємний обмін валютами. У Державному банку в Києві було відкрито рахунок Німецького Центрального Банку на суму 2 млрд гривень. Натомість, німецька сторона відкрила рахунок Міністерства фінансів УНР в Берліні на суму 920 млн марок. Згідно з цією угодою, курс української гривні було зафіксовано на рівні 0,46 марки. Подібну угоду на суму 1 млрд гривень було укладено з Австро-Угорщиною. При цьому курс гривні було визнано паритетним австро-угорській кроні.

УНР. 50 шагів. 1918 р.

УНР. 50 шагів. 1918 р.

 
<<   ЗМІСТ   >>