Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Інформаційна політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Концепції створення суспільного телерадіомовлення в Україні

Одразу після того, як розпочалися дискусії щодо впровадження в Україні суспільного мовлення, безліч фахівців почали пропонувати свої концепції його створення. На жаль, усі вони не вирізнялися особливою оригінальністю і багато в чому повторювалися.

На сьогоднішній день до розгляду можна прийняти три концепції побудови суспільного телебачення в Україні:

• створення суспільного телебачення шляхом ліквідації системи державного загальнонаціонального мовлення на матеріальній, технічній і творчій базі Національної телекомпанії України й каналу мовлення УТ-1 зі зміною відповідного статусу компанії і каналу;

* докорінна перебудова роботи НТКУ на основі концентрації всіх наявних ресурсів держави з поверненням ситуації в аудіовізуальному просторі України у правове поле й створення суспільного телебачення шляхом поступового виокремлення зі структури НТКУ. Після забезпечення суспільного телебачення належними матеріальними, технічними, творчими ресурсами воно має трансформуватися в самостійну конкурентоспроможну телевізійну компанію з власним каналом мовлення (або системою розповсюдження програм);

• створення окремої нової телевізійної компанії "Суспільне телебачення". Забезпечення її матеріальними, технічними й творчими ресурсами та власним каналом мовлення.

Слід звернути увагу на той факт, що деякі політичні сили намагаються сформувати в суспільстві однобоке уявлення про можливості створення суспільного телебачення в Україні. Полеміку штучно спрямовують в одне русло, переконуючи в доцільності ліквідації найпотужнішої телевиробничої структури нашої держави — Національної телекомпанії України.

При цьому практично не розглядаються інші підходи, публічно не обговорюються інші думки, що явно суперечить основним принципам побудови громадянського суспільства, таким як вільне висловлювання різних думок і поглядів, критичний аналіз різних концепцій фахівців-телевізійників.

Назвемо основні засади, на яких традиційно будується суспільне мовлення у країнах сталої демократії:

* стратегічне керівництво та контроль над ним мають здійснювати Наглядові ради та Адміністративна рада, які формуються за прозорими та чіткими принципами;

* джерела фінансування, порядок їх формування та надання фінансової підтримки мають унеможливити тиск із боку державних органів чи будь-яких фінансово-політичних груп;

* утвердження принципів редакційної політики, що ґрунтуються на пріоритетах інтересів Людини та Суспільства, а не Держави та Капіталу;

* програмна політика має бути спрямована на представлення інтересів основних груп суспільства, у тому числі національних меншин, і складатися з інформаційного, освітнього, культурного та розважального компонентів.

Таким чином, суспільне мовлення покликане стати фактором досягнення соціальної злагоди та національної єдності країни, виразником ментальності та культури її населення. Суспільне мовлення має обслуговувати все населення країни (або регіону, в межах якого воно діє). Це означає, що кожна родина, кожен мешканець країни повинні мати можливість користуватися програмами цього мовлення.

Крім того, програми суспільного мовлення мають бути спрямовані на всі групи та прошарки населення, незалежно від їхнього майнового, вікового, статевого, освітнього, релігійного статусу чи інших інтересів. Звичайно, окрема програма не може бути спрямована на все населення й подобатися всім, але кожна передача має задовольняти інформаційні потреби конкретних груп суспільства. Цілком імовірно, що суспільне мовлення матиме менший рейтинг, аніж комерційне. В усьому світі це пояснюється тим, що комунікатор там не "опускається" до рівня аудиторії (як це, в основному, роблять комерційні канали), а прагне "підтягнути" її до свого рівня [130].

Система фінансування — одна з ключових проблем побудови суспільного мовлення

Важливим є питання фінансування діяльності суспільного мовлення. У більшості країн — це абонентна плата (в Німеччині, Великій Британії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Бельгії, Швеції, Швейцарії, Туреччині, Чехії, Японії вона становить 59—100% прибутків компаній суспільного мовлення). Винятками є Іспанія, Португалія, Канада, Нова Зеландія, Австралія, ПАР, де основними джерелами прибутків є безпосередня державна підтримка й реклама. У Польщі та Франції, окрім абонентної плати, кошти значною мірою надходять також від держави, реклами та продажу власного продукту. В Австрії громадські мовники отримують 45% необхідних коштів у вигляді ліцензійних зборів. Ліцензійні збори практикуються також у Німеччині, Бельгії, Ірландії, Нідерландах. В Ірландії, зокрема, 15% прибутків громадський мовник отримує з ліцензійних зборів від кабельних операторів, а 50% — за рахунок реклами.

Видаються доречними побоювання, що населення не сприйме ідеї абонентної плати, оскільки будь-які форми мовлення так чи інакше фінансуються громадянами. Різниця в тому, що за державне телебачення він платить як платник податків, за комерційне — як споживач товарів та послуг, за кабельні канали — як абонент, а за суспільне мовлення — як громадянин. Крім того, було прийнято ряд міжнародних угод, що стосувалися безпосередньо громадського телебачення і радіомовлення.

Основним джерелом фінансування суспільного мовлення (проте не єдиним) має бути абонентна плата телеглядачів і радіослухачів. Крім того, необхідно використовувати й інші форми громадського фінансування, зокрема й рекламу. Має бути забезпечений вільний доступ громадських ЗМІ до інформації, матеріалів і обладнання нарівні з державними мас-медіа. Вважається, що громадське телерадіомовлення є ефективним засобом для ліквідації монополії держави в інформаційному просторі й побудови вільного, демократичного суспільства.

Нині в Україні гостро постала проблема створення суспільного телебачення, яке б відображало проблеми всіх соціальних груп і вело діалог із державою від імені суспільства. Паралельно з цим однією з основних цілей України в плані її розвитку та руху до європейських структур має стати побудова громадянського суспільства. І саме розвиток суспільного мовлення, яке б представляло й захищало інтереси громадян перед владою, є запорукою успішного формування в Україні громадянського суспільства.

На першому етапі управління Суспільним телебаченням здійснюватиме Правління, яке обиратиме Наглядова рада, вона ж наглядатиме за роботою Правління. До складу Наглядової ради увійдуть 7—9 відомих і шанованих у суспільстві фахівців, її членами не можуть бути політики, депутати, представники органів будь-якої з гілок влади. Водночас до її складу можуть увійти по одному представникові від Верховної Ради та Президента України. Членів Наглядової ради має обирати Верховна Рада за відповідним поданням Президента. Наглядова Рада затверджуватиме бюджет Суспільного телебачення, обиратиме й звільнятиме його керівника, укладатиме з ним контракт, призначатиме аудит, затверджуватиме річний звіт компанії та принципи редакційної політики.

Громадське (суспільне) телебачення на сьогодні існує у 49 країнах. Набутий ними досвід у цій сфері може бути використаний і в Україні. Так, вважається загальновизнаним той факт, що суспільне мовлення в Україні має формуватися на засадах збалансованого інформування, високого рівня аналітики та публіцистики, представлення інтересів усіх суспільних груп та чіткого дотримання програмної політики.

Основними принципами роботи суспільного телебачення мають бути незалежність від парламенту, уряду та будь-яких інших політичних сил; орієнтація програмної складової на розвиток суспільства та захист інтересів усіх вікових, етнічних та соціальних груп; точність, об'єктивність та неупередженість інформаційної складової; високий рівень аналітичних матеріалів.

Розвинене суспільне мовлення у багатьох країнах світу стало запорукою успішного формування громадянського суспільства. В Україні рівень розвитку громадянського суспільства оцінюється як невисокий, проте зі значним потенціалом. Про здатність громадян у критичні моменти захищати свої права і свободи свідчать "студентська революція на асфальті" 1991 р. та Помаранчева революція 2004 р. Ці події можна вважати першими кроками на шляху зародження громадянського суспільства.

В українському суспільстві історично закладено високий рівень цінностей, притаманних громадянському суспільству. Однак структура, поширеність та ефективність діяльності організацій громадянського суспільства (ОГС) залишаються здебільшого незадовільними. Основною причиною цього є недостатня інформованість громадян, які мало знають про те, яким чином ці організації можуть захистити їхні права.

Саме ЗМІК забезпечують зв'язок між різними соціальними, культурними, віковими групами громадянського суспільства та представляють їхні інтереси перед владою. Як уже згадувалося вище, в 49 країнах світу існують суспільні (громадські) ЗМІК, які виконують цю функцію. На відміну від комерційних і державних, вони не ставлять за мету отримання прибутку або пропагування владних позицій. А тому зрозуміло, що для ефективного представлення думки суспільства в Україні має бути створений інший вид ЗМІ — суспільні (громадські). Девізом суспільного мовлення можна обрати одне з правил Бі-Бі-Сі: "Let society talk to itself!" ("Дозвольте суспільству говорити до самого себе!").

Важливе значення для становлення громадянського суспільства в Україні має також створення громадських рухів і організацій, на зразок британських журналістських профспілок, які стали б запорукою ефективної діяльності громадських ЗМІ.

Для ефективного висвітлення усіх сторін життя суспільства необхідно професійно представляти його інтереси в ЗМІ. Тому прес-служби ОГС мають чітко усвідомлювати, що є інформаційним приводом для того чи іншого журналістського матеріалу. На сьогодні ОГС привертають до себе увагу здебільшого проведенням PR-акцій, але найголовніше — проблеми, які вони вирішують, та результати їхньої діяльності залишаються "за кадром". Водночас саме широкий розголос позитивного вирішення проблеми бодай однієї людини міг би викликати неабиякий суспільний резонанс і значно посилити позиції та імідж ОГС.

З іншого боку, для того щоб помітити й донести до суспільства не просто цікаву історію, а її причини та наслідки, необхідно мати відповідну журналістську школу. На наш погляд, унаслідок швидкої комерціалізації телебачення та засилля іноземних (насамперед російських) телеканалів таку категорію журналістів ще треба виховати.

Українська журналістика нині перебуває в "буферному" стані. В ній домінують дві категорії працівників: представники старшого покоління, які протягом більшої частини професійного життя головним завданням ЗМІ вважали пропаганду, а також молоді журналісти, яких просто на робочих місцях навчили відповідати вимогам керівників (замовників, власників, інвесторів) конкретних каналів, що нерідко призводить до викривлення реальності та заангажованості інформаційного посилання. Сьогодні на загальному рівні відсутні журналістські стандарти подання інформаційно-аналітичних матеріалів, на найбільш рейтингові загальнонаціональних каналах майже відсутні якісна публіцистика, теледокументалістика, культурологічні програми високого рівня й зовсім немає освітніх програм та програм для дітей.

Фахівці вбачають вихід із цієї ситуації насамперед у тому, щоб журналісти почали працювати не на замовника чи "власника" каналу, а на громадян. Причому це має стати прерогативою усіх каналів, а не лише одного — "громадського". Проте громадський канал, на відміну від комерційних, не гнатиметься за рейтингами й матиме більше соціальне спрямування свого програмного продукту. Він здійснюватиме не лише інформаційну та розважальну функції, до яких в основному зводиться робота найбільш рейтингових каналів, а й комунікативну (канал представлятиме погляди не стільки політиків, скільки народу), організаційну (саме через надання права голосу громадським організаціям як інститутам, що можуть захистити права й свободи конкретного громадянина), ідеологічну (причому не нав'язуватиме цінності партії-засновника чи власника каналу, а пропагуватиме здорові цінності громадянина України) та культурно-освітню (дитячі, юнацькі програми, документальні фільми та культурні програми).

Таким чином, проаналізувавши дані про сьогоднішні реалії ЗМІ, потреби суспільства у громадському мовленні та проекти створення суспільного телебачення, можна зробити такий висновок: основними передумовами формування громадянського суспільства в Україні є, з одного боку, подальша активізація роботи ОГС, їхня ефективна співпраця зі ЗМІ, а з іншого — діяльність самих громадських ЗМІ, які б інформували та консолідували суспільство, представляли його думки та інтереси перед чинною владою.

Сьогодні ідея створення суспільного телебачення знаходить широку підтримку як серед політиків, так і в професійному середовищі журналістів. Водночас провал маніпулятивних технологій передвиборної кампанії 2004 р. чітко засвідчив, що українське суспільство також хоче бути поінформованим якісно й адекватно, а в критичні моменти бойкотує відверто заангажовані телеканали и готове обстоювати свої права. Саме тому Україні потрібне суспільне телебачення, яке було б незалежним від держави та будь-яких політичних сил, працювало б на засадах прозорості, чесності незаангажованості й відповідало б інтересам різних верств населення та соціальних груп. На ньому мають бути представлені високоякісні інформаційні, аналітичні, публіцистичні, освітні, культурні та дитячі програми, що забезпечить комунікацію, консолідацію та сталий розвиток громадянського суспільства.

 
<<   ЗМІСТ   >>