Повна версія

Головна arrow Право arrow Громадські об’єднання в Україні

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Загальні принципи функціонування релігійних організацій

На початку 80-х років в Україні офіційно діяли близько 4000 православних громад, понад 1100 – євангельських християн-баптистів, 235 – християн віри євангельської (п'ятидесятників), 342 – адвентистів сьомого дня, майже 100 – римо-католиків (40 % із них угорські громади Закарпаття), 80 – реформатів, 14 – іудеїв. З кінця 80-х років релігійно-інституційний процес змінювався, і до середини 90-х років кількість віруючих в Украї­ні зросла у 2,8 раза.

Реальний рівень релігійної зорієнтованості населення Украї­ни зумовлений:

  • – звільненням духовного світу людей від тотального ідео­логічного контролю;
  • – пошуками світоглядних і життєвих орієнтирів у суспіль­стві, яке переживає всеохоплюючу кризу, у тому числі духовну й психологічну.

Розвиток релігійності, хоча не є бурхливим, поступово від­бувається і має висхідний характер.

В Україні усі правовідносини, пов'язані зі свободою совісті та діяльністю релігійних організацій, регулюються законодав­ством України.

Законодавство України про свободу совісті та релігійні ор­ганізації має:

  • – гарантувати громадянам України права на свободу совісті та здійснення цього права;
  • – забезпечувати згідно з Конституцією України, Деклара­цією про державний суверенітет України та нормами міжнарод­ного права, визнаних Україною, соціальну справедливість, рівність, захист прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;
  • – визначати обов'язки держави щодо релігійних організацій;
  • – визначати обов'язки релігійних організацій перед дер­жавою і суспільством;
  • – подолати негативні наслідки державної політики щодо релігії та церкви;
  • – гарантувати сприятливі умови для розвитку суспільної моралі й гуманізму, громадянської злагоди і співпраці людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Право на свободу совісті

Кожному громадянину України гарантується право на сво­боду совісті. Це право включає свободу мати, приймати і зміню­вати релігію або переконання за власним вибором, і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і сві­тогляду. Не допускається будь-яке примушування при визна­ченні громадянином свого ставлення до релігії, сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті у богослу­жіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою ма­ють право виховувати своїх дітей відповідно до власних переко­нань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які потрібні для охорони гро­мадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповіда­ють міжнародним зобов'язанням України.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відо­мостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні пра­ва в усіх галузях економічного, політичного, соціального і куль­турного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлен­ня до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим во­рожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Ніхто не може на підставі своїх релігійних переконань ухи­лятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна вико­нання одного обов'язку іншим через якісь переконання до­пускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і цер­кви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних органі­зацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і сві­тоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують або не сповідують релігію, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає тра­диції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяль­ність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації рівні перед законом. Вста­новлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віроспові­дання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Ці організації мають право брати участь у громадському жит­ті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднан­нями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політич­ному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не має права втручатися у діяльність інших релігійних організацій, у будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віро­сповідань.

Релігійна організація зобов'язана додержуватися вимог чин­ного законодавства і правопорядку.

 
<<   ЗМІСТ   >>