Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації

Кожна людина час від часу перебуває у стані тривожності, якому властиве переживання реальних і уявних небезпек. За реальної небезпеки тривожність допомагає мобілізувати і сконцентрувати зусилля, адаптуючи психіку до нових умов. Якщо людина впадає у цей стан частіше, ніж його спричинюють об'єктивні обставини, психіка виснажується, а продуктивність знижується. За таких обставин людина відчуває тривожність - внутрішній неспокій, заклопотаність, схвильованість, що переходить у збудження і часто має непродуктивний і демобілізуючий характер.

Дотримуючись не цілком правильної, але усталеної форми опису здорової особистості через патологію, можна стверджувати, що характер - це сукупність проявів особистості у відповідь на фруструючі ситуації, індивідуальний спосіб долання тривожності. Фрустрація - стан емоційного напруження, зумовлений нездоланними бар'єрами на шляху до поставленої мети чи задоволення потреби.

Складність ситуації людина оцінює суб'єктивно, тому одним важко знайомитися (астенічні особи), іншим - розлучатися ("застрягаючі"). Комусь важко монотонно працювати, а багатьом - діяти в екстремальних ситуаціях.

Людина, в якої надмірно виражена певна риса характеру, може набути особливої чутливості до деяких життєвих явищ, що є ознакою акцентуації характеру.

Акцентуація (лат. ассеntus - наголос) характеру - варіанти норм, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого людина виявляє вибіркову вразливість до певних психогенних дій за нормальної стійкості до Інших.

За прихованої акцентуації особливості задатків або здібностей "згладжуються" правильним вихованням, акцентуація не проявляється в зовнішній поведінці, а коли особистість зазнає певних труднощів, ознаки її можуть посилитися. За явної акцентуації особливості особистості проявляються в тих ситуаціях, коли на неї діють подразнюючі чинники. За особливо несприятливих обставин може відбутися деформація особистості, що нагадує психопатію, яку називають патохаракте-рологічним розвитком. Тотальна деформація, яка призводить до порушення соціальної поведінки людини (можливості працювати або мати сім'ю), є проявом психопатії.

Розглядаючи акцентуації характеру як крайні варіанти норми,К. Леонгард запропонував класифікацію, в якій виокремив чотири акцентуації характеру (X) і шість акцентуацій темпераменту (Т). Ця класифікація охоплює:

• 1) демонстративний (істероїдний) (X) тип, якому властиві прагнення бути в центрі уваги, для чого людина використовує будь-які засоби, не надто переймаючись їх доречністю. Особам цього типу притаманні висока здатність до витіснення і залежність від соціального оточення, навіюваність;
• 2) педантичний (надпунктуальний) (X) тип схильний довго переживати дрібні образи, надавати надважливого значення незначним подіям. Дотримується стандартів поведінки, традиційний, обмежено креативний і надвідповідальний;
• 3) застрягаючий (X) тип має труднощі з переходом від одного стану до іншого, а найвираженіша його риса - формування надцінних ідей, яким він надає виняткового значення і заради яких готовий жертвувати життям інших людей і власним. Такі люди схильні довго фіксувати увагу на невідреагованих почуттях образи, ненависті, провини;
• 4) збудливий (некерований, епілептоїдний) (X) тип не контролює свої потяги, висловлювання і поведінку, схильний несподівано вибухати, відповідати неадекватно сильною реакцією на незначний подразник, пам'ятати образи і мстити через великий проміжок часу;
• 5) гіпертимний (Т) тип завжди перебуває у піднесеному настрої, прагне бурхливої діяльності, у зв'язку з чим не завжди уважний до оточення і погано контролює власний стан. Дитина-гіпертим, прокидаючись, починає усміхатися. Позитивне ставлення до світу у представників цього типу не завжди зумовлене об'єктивними досягненнями;
• 6) дистимічний (Т) тип характеризується пригніченим настроєм, фіксується на негативі. Прокидаючись, частіше починає плакати, а в дорослому віці рідко усвідомлює і визнає світлі сторони життя, викликаючи в оточення неадекватне почуття провини; через це має не дуже високий статус у групі (зануд ніхто не любить);
• 7) тривожно-боязкий (Т) тип схильний до страхів, переживає тривогу навіть через нескладні життєві завдання;
• 8) циклотимічний (Т) тип, об'єднуючи вади дистимічного і тривожно-боязкого, схильний до зміни високого тонусу пригніченим станом. У разі патологічного розвитку особистості у нього виявляється маніакально-депресивний психоз;
• 9) емотивний (Т) тип живе почуттями, проходячи весь діапазон емоційних станів, легко заражаючись настроєм інших людей і відчуваючи вплив творів мистецтва;
• 10) афективно-екзальтований (Т) тип, для якого характерні вразливість, схильність ілюзорним світом замінювати реальність.

Усі типи зумовлені значно вираженою акцентуацією, за невеликих її значень вони можуть бути корисними. Так, демонстративна (істероїдна) акцентуація є необхідною передумовою будь-якої публічної професії, шизоїдна сприяє творчому мисленню і продукуванню оригінальних рішень, параноїдна - цілеспрямованості поведінки.

Ця типологія не повністю відповідає вимогам наукової класифікації. К. Леонгард прагнув позначити лише ті риси характеру, які спричинюють у людей проблеми в житті.

У вітчизняній психології підхід К. Леонгарда ґрунтовно розвивав А. Личко, який виокремив 12 акцентуацій, що частково перетинаються з виділеними Леонгардом. Найчастіше класифікацію К. Леонгарда використовують під час роботи з підлітками, у яких характер ще не сформувався (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Зіставлення акцентуація характеру

Закінчення таблиці 2.8

На відміну від невротичних порушень, психопатії (П. Ганнушкін) мають такі ознаки: тотальність (зачіпають емоційно-афективну, когнітивну сфери, поведінку людини; невроз має локальний характер, наприклад енурез, заїкання, тики); стабільність у часі і довший період лікування (при неврозах спостерігаються і випадки самолікування - так звана спонтанна ремісія); соціальна дезадаптація, що виражається в порушенні прийнятих норм поведінки, критичності щодо себе (у невротиків зазвичай надмірно виражене почуття провини).

За класифікацією сучасного російського психофізика Фелікса Берьозіна, що грунтується на типовому способі звільнення від тривожності, виокремлюють такі невротичні розлади: депресія (виражена тривога, страх, зниження рівня спонукань, відчуття невідворотності катастрофи); іпохондрія (соматизація тривоги, турбота про стан здоров'я); істерія (витіснення чинників тривоги, звільнення від фактів).

До психотичних розладів, за Ф. Берьозіним, належать: асоціальна психопатія (реалізація напруженості в безпосередній поведінці); паранояльний синдром (ригідність афекту, "розгойдування" ситуації, "застрягай: ня", нав'язливість, марення); тривожно-фобійний синдром, психастенія (фіксація тривоги, обмежувальна поведінка); шизоїдний синдром (аутизація тривоги, відчуження, збільшення "психічної дистанції").

Акцентуації як крайні варіанти норми можуть проявлятися в гострих афективних реакціях, які бувають кількох видів: інтрапунітивні (афективний стан долають, завдаючи собі шкоди), екстрапунітивні (долання афективного стану шляхом агресії на оточення), імпунітивні (нерозсудлива втеча з афектогенної ситуації), демонстративні (афект розряджається у "спектакль").

Скороминущі психопатоподібні порушення поведінки теж є проявами акцентуацій: делінквентність(дрібні правопорушення), токсикоманічна поведінка, втечі з дому і бродяжництво, транзиторні сексуальні девіації (раннє статеве життя, нетривалий підлітковий гомосексуалізм).

На фоні акцентуації можуть розвиватися психічні розлади, що переводять особистість на рівень хвороби.

Акцентуації зазнають динамічних змін, що зумовлює розвиток характеру: перехід з явної форми в латентну (вікова компенсація), перетворення акцентуації на "межову психопатію" і трансформація, що виражається в приєднанні до однієї акцентуації іншої, близької за змістом (наприклад, перетворення гіперти-ма на циклоїда).

Характер з його акцентуаціями завершує своє формування до підліткового віку, тому основним чинником його розвитку є сімейне виховання. Російські науковці Едманд Ейдеміллер і Вікторас Юстицький встановили зв'язок між деякими спотвореннями батьківського виховання і появою акцентуацій та іншими спотвореннями поведінки і особистості.

У разі потуральної гіперпротекції (ретельний контроль і відсутність заборон) часто розвивається істероїд-ність або гіпертимність, а при домінуючій гіперпротекції (ретельний контроль і надмірність заборон) у психастеніків, сенситивів і астено-невротиків посилюються астенічні риси, а гіпертими проявляють прагнення ухилитися від впливу батьків (наприклад, утекти з дому).

У разі емоційного відторгнення з боку батьків у дитини формується епілептоїдна акцентуація; на фоні початкової емоційно-лабільної, сенситивної або астено-невротичної акцентуації посилюється декомпенсація, призводячи до появи стійких невротичних розладів. Підвищена моральна відповідальність, за якої високі вимоги до підлітка поєднуються з недостатньою увагою до нього, призводить до появи психастенічної акцентуації. Бездоглядність, коли ослаблені контроль, заборони, вимоги, задоволення дитячих потреб батьками, зумовлює гіпертимну акцентуацію, а в дітей зі слабким психічним складом - нестійку чи конформну.

Сформувавшись, акцентуація розвивається, поки живе особистість. До 26-30 років навіть психопатичні натури можуть набути більшої психічної стійкості, а деякі з них, опинившись у сприятливих умовах, здатні вести нормальне трудове життя.

Майже половина людей належить до змішаних типів - проміжних (зумовлені ендогенними чинниками, наприклад лабільно-циклоїдний, конформно-гіпертимний) і амальгамних (сформовані як наслідок нашарування рис одного типу на ендогенне ядро іншого, наприклад гіпертимно-нестійкий, конформно-нестійкий).

Людина з "нормальним" характером є теоретичним допущенням, а психіатри вважають, що акцентуація є у кожного.

Дослідження ролі середовища і спадковості у формуванні характеру, проведені за допомогою опитувальника ММРІ і його модифікацій, продемонстрували відсутність психогенетичних впливів на формування як окремої акцентуації, так і профілю показників загалом; винятком є лише шкала соціальної інтроверсії. Найтісніше пов'язані з генотипом ознаки, що визначають поведінку в ситуації спілкування ("Мене лякає навіть думка про публічний виступ").

Загалом характер - різнорідний, невичерпний людський феномен - багато в чому ще не досліджений.