Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Політичні системи світу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Багатопартійна система

Характеризується тим, що за наявності в країні безліч партій у конкурентній боротьбі за владу змагаються різні за ідеологією та ставленням до характеру перетворень у суспільстві три і більше політичних партій, жодна з яких не здатна отримати підтримку більшості у парламенті і тому змушена формувати уряд на коаліційній основі. Ця система одержала найбільшого поширення у країнах Західної Європи (Бельгія, Данія, Італія, Нідерланди, Швеція та ін.).

У залежності від кількості партій, які реально впливають на функціонування державних інститутів та ідеологічної дистанції між ними, Дж. Сарторі розрізняє наступні різновиди багатопартійної системи:

  • 1) партійна система поміркованого (обмеженого) плюралізму, для якої характерне представництво у парламенті лише декількох (як правило, трьох - п'яти) політичних партій, жодна з яких не має більшості мандатів і не може самостійно сформувати уряд. За цією системою партії перебувають на поміркованих політичних позиціях, між якими існують незначні ідеологічні розбіжності, а також відсутня позасистемна парламентська опозиція. Уряд формується однією партією, яка отримала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах, хоча інші партії також представлені у парламенті або коаліцією партій залежно від розподілу мандатів у парламенті. Стабільність уряду насамперед залежить від того, стабільні (Швейцарія) чи нестабільні (Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія) партійна коаліція у парламенті. Якщо партійна коаліція є нестабільною, то уряди можуть змінюватися кілька разів за один термін повноважень парламенту;
  • 2) партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму, для якої характерне представництво у парламенті шести і більше політичних партій, між якими існує значне політичне та ідеологічне розмежування, наявність позасистемних опозиційних партій, тобто таких, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної і політичної системи. Уряд формується партіями центру, а його стабільність залежить від міцності центристських (урядових) коаліцій. Ця система поширена в країнах (насамперед у постсоціалістичних і пострадянських), де політична система має перехідний характер від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і де відбувається протистояння політичних сил, що виступають прихильниками минулого чи нового суспільно-політичного устрою;
  • 3) атомізована партійна система, для якої характерне представництво у парламенті багатьох, у тому числі й позасистемних, малочисельних і маловпливових політичних партій, наявність безвідповідальної опозиції. Уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або на позапартійній основі. Ця система найменш стабільна та найменш ефективна з усіх партійних систем. Вона характерна для держав, що стали незалежними, і в яких, після тривалого часу тоталітарної однопартійності, йде активний процес партійного будівництва, тобто партійна система перебуває у стадії свого становлення. Так, початок становлення партійної системи в Україні, Росії, Білорусії та в інших країнах Східної Європи припадає наприкінець ХХ ст.

Отже, у сучасному світі існують різні типи партійної системи і, як свідчить практика, кожен із них має свої переваги та недоліки. Наприклад, віддаючи перевагу багатопартійній системі перед однопартійною, слід мати на увазі, що з першою пов'язана гостра міжпартійна боротьба, нестабільність, маніпулювання свідомістю населення тощо, друга - хоча і позбавлена багатьох недоліків багатопартійної системи, але і вона виявилась урешті - решт нестійкою і практично в усіх країнах поступилася місцем різним типам багатопартійної системи. Навіть стабільна і ефективна двопартійна система має свої недоліки, оскільки дві політичні партії знижують можливість повноправної участі третіх сил у процесі прийняття рішень, тобто фактично монополізують представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів.

 
<<   ЗМІСТ   >>