Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Теоретичні основи сучасної української педагогіки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Природа — виховник людини

Моральне здоров'я людини ґрунтується найперше на гармонії її сумління зі собою, з Богом і з довкіллям. Як уже зазначалося в попередніх розділах, ця гармонія можлива лише на основі повернення людини до духовних засад життя, коли в природі вона може побачити друга, до якого можна завжди звернутися і поділитися власними думками і почуттями.

У людині дуже рано започатковується поділ на "Я" і "не-Я", коли пізнання світу виходить за межі звичайного відчуття. І саме тут бере початок духовне трактування світу. І "Я", і "не-Я" набувають у свідомості дитини як матеріальний, так і духовний образи: з одного боку, все має для неї конкретно-утилітарне значення, а з іншого, — сприймається і трактується як чуттєве, містичне, що через віру, надію, любов адресується душі, а згодом втілюється в доступних їй елементах релігії, філософії, мистецтва. Між людиною і природою існує духовний зв'язок. "Коли ви бачите, — пише П. Юркевич, — що квіти у вашому саду в'януть, вас охоплює якесь почуття, що схоже на жаль: ви не хотіли б, щоб і це життя страждало... Так уже нежива природа породжує у вас своїми враженнями почуття не лише егоїстичні, але й моральні" (Юркевич П., 1993, с. 208). Так, власне, зароджуються основи того, що згодом зможемо назвати здоровими стосунками людини та природи. Тут — у перші роки життя — вирішується головна проблема здоров'я природи шляхом усвідомлення дитиною своєї не тільки матеріальної, але й духовної єдності — людина вчиться бути "сином природи" (П. Кононенко).

Ідея єдності матеріального і духовного лежить в основі різних (далеко не завжди християнських) концепцій самовдосконалення людини, втілюється у народній та альтернативній медицині, в багатьох народних обрядах тощо. За всіх випадків вона спонукає людину шанувати природу (свою і довкілля), приборкує хижацько-споживацькі інстинкти — значно краще, ніж наукові знання.

Природа— не лише партнер, не лише годувальниця, але й велика вихователька людини. Вона — це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини. Більше того — духовний генотип суспільств і культур, націй і вселюдства. Бо природа— не тільки всеосяжна матерія, джерело Буття, а й безсмертний Дух, горнило Свідомості (П. Кононенко).

З давніх-давен природа висувала до людини певні вимоги — своїм кліматом, рельєфом, оточенням. З ними людина змушена була рахуватися, пристосовуватися до них. Впливаючи на форми соціального буття, на звички тощо, природа таким чином визначала процес становлення національного характеру.

Людина завжди була активною істотою, — вважав П. Кононенко, — сама змінювала себе шляхом власної праці, але характер цієї діяльності визначався найперше Природою. Природне оточення належить до числа визначальних чинників становлення характеру людини — поруч зі спадковістю, впливом сім'ї тощо. Розглядаючи залежність людини від природи, П. Кононенко звертає увагу на той факт, що Україна репрезентує єдність помітних природних контрастів, що стосуються клімату, температур, опадів, рослинності, рельєфу, тваринного світу, способу виробництва тощо, що в підсумку визначало помітне розмаїття характерів, а відтак і долі українців. Своя природа лежить в основі характеру українця-таврійця, своя — волинянина, своя — гуцула (Юркевич П., 1993, с. 121—123).

Простежуючи далі процес зародження і розвитку духовності в людині, П. Кононенко доводить, що природа є також джерелом морально-етичних та духовноестетичних ціннісних орієнтирів людини (Там само, с. 128), в чому він убачає вияв універсалізму як поєднаного розмаїття і цілісності природи. Ба, навіть у кінцевому підсумку, природа через людину стала матір'ю освіти й науки, культури й мистецтва, бо спонукала людину до самопізнання (Там само, с. 130).

Плекаючи людину, природа постійно нагадувала їй про існування Бога, спонукала до порозуміння з Ним. А в середні віки вона сама (природа) була проголошена Богом (пантеїзм). Національні символи українця — блакитне (спокійне небо над нашою землею) і жовте (врожайне пшеничне поле) — це дух української природи і дух поєднаного з рідною землею українця. Єдність людини і природи втілює матерію буття і дух, розум і віру, досвід і пам'ять. Водночас розрив людини з природою, відчуження від неї, хижацьке ставлення до природи — завжди супроводжується втратою духовності, руйнуванням віри в Абсолют і втратою відповідальності перед Ним.

Таким чином, прагнучи захисту через виховання людини, природа сама є великим виховником. Костянтин Ушинський вважав, що вона є одним із головних чинників виховання — поруч зі самим життям, наукою і релігією. її вплив позначається не лише на духовній природі людини, але й на її зовнішності. Вона є вічним носієм великого таїнства нашого буття і настійно спонукає нас підняти очі до Неба. Споглядаючи природу, ми задовольняємо свої духовні потреби. "Море, зірки..., — пише К. Ушинський, — говорять нам про безмежну мудрість, безмежну могутність, вічність... Як тілесний голод робить хліб їжею, так духовний голод робить природу високою" (Ушинський К., 1954, т. 6, с. 170).

На великій виховній функції природи наголошує Г. Ващенко. Саме споглядання природи — зоряного неба, степів і гір, тваринного і рослинного світу, людини з її розумом і почуваннями, — все це наводить на здогадку про існування Вищої сили, яка цим усім опікується. Звідси, до речі, і гіпотеза про те, що від самої близькості до ласкавої природи бере свій початок християнська природа українців — нації хліборобів. Уважають, що навіть наше язичництво було близьким до християнства — завдяки природі.

Природа є очевидним джерелом патріотизму, який розпочинається з "прихильної реакції душі дитини на навколишнє середовище" (Маланюк С, 1933, с. 203). В одному з розділів уже йшлося про те, що перші сприймання дитини і перша прихильність її до Батьківщини мають два джерела: етнічне (мова, пісня, мистецтво, звичаї тощо) і рідна природа — "територія", що пов'язана з обставинами зовнішнього життя, — рідна хата, вулиця, околиця, флора і фауна рідного краю, краєвиди тощо. А надто великий вплив має "зрощення" людини з тими елементами довкілля, які викликають чи викликали приємні відчуття.

Раніше існували навіть спеціальні розділи педагогіки, які вивчали виховні вартості окремих місцевостей (Там само, с. 205). Сюди відносили специфічні сторони громадського, господарського і культурного життя (особливості краєвиду, расові відмінності, звичаї, місцеву архітектуру, характер виробництва, історію, народну творчість тощо). "Як перший предмет треба назвати географію", — пише С. Маланюк. При цьому він радить вивчати її з якомога більшою участю самої дитини, що діє у рідному природному географічному середовищі (Там само, с. 207). Пізнання "чужого", віддаленого повинно відбуватися на основі зіставлення його зі своїм, близьким і рідним. Це особливо виховує любов до рідного краю. Розвиваючи ці ідеї, В. Пачовський зазначав, що усвідомлення рідної природи, території, свого краю і бажання мати для них власну владу перетворює людність на активну патріотичну силу. "Отже земля, — каже він, — є основою до утворення власної держави і зросту нації. Тому мусимо пізнати свій рідний край, тобто географію рідної землі, щоб осягнути свідомість своєї території, щоби зв'язати себе містичними узами прив'язання до рідної землі..." ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 107).

Природа є великим виразником Краси. Природовідповідне — завжди естетичне, бо так сприймається. Потворне, навпаки, є наслідком порушення гармонії, наслідком екологічної шкоди і руйнування, що йде від егоїзму людини. "Спонтанність" природи завжди гарна; нагромадження сміття і господарський безлад навколо нас — завжди потворні. Людина може звикати і до краси, і до потворного, до створеного нею бруду навколо себе, але природа завжди намагається підказати їй любов богоугодну.

Здорова природа не виражає огидного, а тому ознакою здоров'я людини і природи є Краса. Нас неприємно вражає, коли, мандруючи "живим" ще лісом, ми раптом натикаємося на залишки технічної безгосподарності — покинуті сталеві троси, залишки тракторних гусениць, чорні плями від нафтопродуктів. Таке безладдя не є красою. До структурних елементів Краси природи дослідники відносять розмаїтість кольорів, форм, звуків, запахів, симетрію, пропорцію, ритм та аритмію, гармонію та дисгармонію, текстуру поверхні тощо.

Природа впливає на стан суспільства, родинні стосунки, а надто на характер людини. Ставлячи до неї свої вимоги, природа спонукає людину бути добрішою, кращою, час від часу застановлятися над власним буттям і регламентувати його відповідно до голосу Божого. Нерідко природа підвищує свої вимоги до людини, створює їй певні перепони і труднощі, але й в цьому випадку для неї це повертається благодаттю: така людина і нація стають сильними і підприємливими. Прикладом цього е японці — велика нація, що завдяки вимогливості власної природи на клаптику землі стала сильною, розвинутою і характерною.

Виховання в школі уваги до власного здоров'я і до здоров'я довкілля — справа не лише одного якогось предмета або вчителя. Всі предмети — так само, як вони виражають цінності моральні, національні, громадські та ін., — повинні нести також цінності ставлення людини до власної і спорідненої з нею навколишньої природи. Вагоме слово тут мають сказати рідна мова, природознавство, географія (про що вже йшлося), анатомія, малювання, уроки ручної праці, а надто — валеологія та екологія. Проте, все це почне діяти лише за умови, коли вчитель і підручник будуть нести відповідний світогляд. Як і все інше виховання, валеологічне та екологічне виховання може бути планованим (системним) і принагідним (випадковим), виходячи з життєвих обставин — від потреби мити руки перед їдою до рятування пораненої людини чи боротьби за збереження зелених насаджень, над якими піднялася рука "патріота" науково-технічного прогресу.

Завдання для самоконтролю

  • 1. Прокоментуйте залежність і єдність здоров'я природи та здоров'я людини.
  • 2. Хто несе головну відповідальність за здоров'я людини? Назвіть основні види здоров'я людини та чинники її оздоровлення.
  • 3. У якому напрямі повинно відбуватися переосмислення ролі фізичної культури в житті людини і суспільства?
  • 4. Який зміст вкладається в поняття "увага до власного здоров'я"?
  • 5. Що становить основу оздоровлення екологічної свідомості людини — широка екологічна освіта чи відродження духовного ставлення до природи?
  • 6. Прокоментуйте функцію природи як чинника розвитку духовності в людині, її патріотизму, естетичних почуттів тощо.
 
<<   ЗМІСТ   >>