Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

Першими в Європі на шлях визвольно-революційної боротьби стали Нідерланди.

Тут незадоволення іспанським пануванням назріло у 60-х роках XVI ст. Проти політики короля Філіппа П розгорнула опір нідерландська аристократична опозиція на чолі з Вільгельмом Оранським, графом Егмонтом і адміралом Горном. Згодом до них приєдналися буржуазія, вільнонаймані робітники, селяни, городяни. На початковому етапі боротьби антиіспанська опозиція висунула вимогу зменшити кількість католицького духовенства, припинити переслідування протестантів (кальвіністів) та скликати законодавчий орган. Згодом опозиційний рух переріс в іконоборський (1566 р.), повстання морських і лісових гезів (гези - бідняки, жебраки) (1572-1574 рр.), Гентське повстання (1576 р.). Ця боротьба завершилася підписанням між опозицією і королем Іспанії Утрехтської унії 1579 р., за якою Нідерланди здобули автономію і створили власний вищий законодавчий орган - Генеральні штати. У 1581 р. Генеральні штати проголосили Нідерланди суверенною республікою, а в 1648 р. Іспанія за Вестфальським конгресом остаточно визнала незалежність Нідерландів.

Активну участь у революції брали широкі народні маси: буржуазія, селяни, міщани, духовенство та інші верстви населення. Але найбільш активною в цьому русі була молода буржуазія, яка згодом, захопивши роль лідера в економічному і політичному житті країни, визволила нідерландське суспільство від феодально-абсолютистського режиму, дала відсіч спробам католицької реакції відновити свою владу та духовні інституції у країні та провела секуляризацію церковного майна.

За своїм суспільно-політичним устроєм нове державне утворення докорінно відрізнялося від сусідніх країн. Нідерланди, визволившись з-під іспанської залежності, установили республіканську форму правління з виборним законодавчим органом - Генеральними штатами. У республіці було ліквідовано залишки феодалізму, встановлювалися свобода віросповідання, національна мова, почала формуватися національна культура, захищалися певні права людини.

Нідерландська революція XVI ст. мала велике історичне значення. Це була перша переможна буржуазна й національно-визвольна революція в Європі.

Її наслідком стало створення незалежної буржуазної держави - Республіки Сполучених провінцій, або Голландії.

Революційні перетворення в нідерландському суспільстві мали своє ідейно-теоретичне та ідеологічне обґрунтування та вчення, яке згодом поширилося і в інших країнах Європи. Особливо вагомий внесок у становлення нової суспільної ідеології, політико-правового життя Нідерландів і Європи в цілому та перемогу революції зробили вчені-гуманісти Пітер де ля Курт (1618-1685), Туго Гроцій (1585-1645) і особливо Барух Спіноза (1632-1677).

Пітер де ля Курт написав декілька економічних трактатів, у яких розробив принципи вільного розвитку промисловості, торгівлі, ремесла і теоретично довів, що стара цехова система організації промислового виробництва, а також монопольна система торгівлі віджили, а на зміну мають прийти вільне виробництво та ринок.

Гуго Гроцій (історик, юрист, дипломат) розробив теорію вільних морських просторів, якими б мали право користуватися усі країни світу. Він також створив концепцію міжнародного права, в основу якого було покладено принцип договірних міждержавних взаємовідносин. Це було прогресивне вчення, тому що закладало основи сучасних демократичних міждержавних відносин, на яких у подальшому створювалися цілі системи нових міждержавних правових відносин.

Барух Спіноза у своїх працях "Основи філософії Декарта", "Богословсько-політичні трактати" торкався проблем формування нових суспільно-правових відносин. Він, зокрема, писав, що державна політика має законодавчо закріплювати потреби раціональної світської моралі, її свободу й свободу особи. Але особисту свободу людини чи навіть держави розглядав не як уседозволеність і свавілля, а як упорядковану, розумну, природну необхідність, яка б не завдавала шкоди собі та іншим людям. Тому, спираючись на ці принципи, він робить висновок, що держава як вищий інститут управління суспільним життям має дбати насамперед про захист незалежності власного народу й особистої свободи людини.

Розглядаючи проблему взаємовідносин релігії і держави, Спіноза підкреслював, що верховна влада за Божественним і природним правом (оскільки вона послана Богом) може своїми наказами та постановами вирішувати релігійні питання, а людина (як Боже творіння) має право на свободу совісті, бути вільною від релігійного фанатизму й догматизму.

Державний устрій і функції самої верховної влади Спіноза поділяв на монархію, аристократію і демократію. Критично ставлячись до перших двох, він обстоював третю - демократичну, яка мала б установлюватися вільним волевиявленням народу, а не шляхом війни чи насильства.

У міжнародно-правових відносинах Спіноза був прихильником безконфліктного розв'язання суперечностей. Він висував ідею захисту всіма державами миру, оскільки згідно з його концепцією всі народи і держави мають природне право на національно-державний суверенітет.

Учення Спінози значно випередило свій час. У ньому були розроблені й закладені основи демократичного устрою суспільства, правові норми міждержавних взаємовідносин. Ці принципи пізніше поступово реалізовувалися в житті й формуванні нового голландського суспільства, а пізніше в інших країнах світу, які стали на шлях побудови нових суспільних відносин, заснованих на демократичних засадах, і є актуальними й на сьогодні.

Скинувши гніт іспанського абсолютизму, Голландія протягом кінця XVI-XVII ст. розвивалася досить швидко і досягла великих успіхів у багатьох галузях економіки. Ця країна за порівняно невеликий історичний період стала зразковою капіталістичною державою. Інтенсивний розвиток економіки перетворив територіально маленьку Голландію у велику торгово-морську країну. її торговий флот у цей час був найбільшим у світі й налічував близько 30 тис. морських суден. На середину XVII ст. голландські мореплавці обслуговували морським транспортом велику частку товарних перевезень багатьох країн світу.

Використавши свій могутній фінансово-економічний потенціал, Голландія розпочала захоплювати колонії й протягом XVII ст. перетворилася в одну з найбільших колоніальних держав світу. Шляхом створення фінансово-торгових компаній, таких як Ост-Індська (1600 р.), вона ставить під свій контроль торгові шляхи в Тихому, Індійському, Атлантичному океанах, захоплює території в Індії, Африці, Америці, тропічній Індонезії. Завдяки численним багатствам, які надходили з колоній, за короткий історичний час у Голландії утворився клас великої буржуазії, яка поступово взяла під контроль всі сфери суспільного життя.

Революційно-реформаційні процеси, які відбувалися в континентальній Європі протягом XVI ст., проникли й в острівну Англію. Наприкінці XV - на початку XVI ст. у ній було ліквідовано кріпосне право. Інтенсивне торгове мореплавство дало можливість досить швидко нагромадити первісний капітал і вже до середини XVI ст. створити досить розвинену мережу капіталістичних мануфактур, особливо в суконно-ткацькій, гірничодобувній, машинобудівній, кораблебудівній та ряді інших галузей промисловості. Розвинута промисловість дала можливість Англії налагодити масове виробництво товарної продукції, створити міцну торгову конкуренцію іншим країнам Європи.

Економічному процвітанню Англії, на відміну від монархій Західної Європи, активно сприяв англійський абсолютизм, започаткований династією Тюдорів. Королі цієї династії нещадно боролися із залишками феодалізму, всебічно підтримували капіталістичні форми господарювання, пов'язуючи з ними свою економічну політику. З 1534 р. англійська корона (Генріх VIII) пориває з Папою Римським, оголошує себе главою церкви, закриває католицькі монастирі, а їх землю роздає "новим дворянам". Згодом королева Єлизавета І (1558-1603) замість католицької церкви запроваджує в Англії (1571 р.) протестантизм у його поміркованій англіканській формі.

У зовнішньополітичній діяльності їй вдалося налагодити тісні економічні зв'язки з далекою Російською державою, вона активно підтримувала Нідерландську революцію та інші прогресивні рухи в Європі.

Після смерті Єлизавети І на престол зійшов Яков І (1603- 1625), який започаткував нову династію Стюартів і змінив внутрішню політику, орієнтуючись на стару феодальну знать і католицьку церкву. Його політику продовжив король Карл І (1625- 1649). Він активно підтримував антиреформаторські сили на континенті, зокрема придушення гугенотського руху у Франції. У 1629 р. Карл І розпускає парламент і бере всю повноту влади у свої руки. Це призвело до згортання буржуазних свобод, посилення католицької церкви, колоніальної політики в Ірландії, Шотландії, до фізичного нищення реформаторів-пуритан.

Політика Карла І привела до посилення в країні опозиційного йому руху, який переріс у збройну боротьбу, і утворення Довгого парламенту (1640-1653 рр.). Новий парламент, відображаючи революційний настрій у країні, приймає документ під назвою "Велика демонстрація". Головний зміст цього документа зводився до обмеження влади абсолютизму і проголошення низки реформ на користь різних верств населення. На початку 1642 р. Карл І розігнав парламент і заарештував його лідерів. Але цей захід лише поглибив боротьбу, і політичні сили поділилися на два табори: роялістів, які захищали абсолютизм, і прибічників парламенту, які стояли на позиціях поглиблення буржуазних реформ в Англії. Це протистояння згодом вилилося в Англійську буржуазну революцію 1642-1649 рр.

Природно, що кожний політичний табір та партія, які почали утворюватися, напередодні та в ході революції прагнули ідейно-теоретично довести своє право на виконання головної ролі або лідерство у революційних перетвореннях, відстоюючи інтереси того чи іншого класу англійського суспільства.

Основу ідеології роялістів становили ідеї Якова І та Роберта Фільмера. У творах Якова І "Про дійсний закон вільних монархій", "Подарунок королю" проводиться ідея побудови держави виключно на основі монархи, тому що контроль влади, на його думку, та допущення демократії приводять суспільство до анархії. Відтак єдиною формою правління країною є монархія, а самодержець повинен бути творцем усіх законів і йому надається божественне право необмеженої влади. Звідси Яков І висуває лозунг: "Краще жити в державі де нічого не дозволено, ніж у державі, де все дозволено". Щодо ролі парламенту за абсолютизму, то він відводив йому лише функції органу, який реєструє рішення короля.

Р. Фільмер також захищав ідею абсолютизму, був прихильником патріархальної теорії походження держави, згідно з якою влада передається в спадок від часів первісного суспільства. У його працях "Патріарка", "Анархія змішаної монархії", "Необхідність абсолютної влади всіх королів і особливо короля Англії" та ін. обґрунтовується ідея необмеженої влади монарха, а свобода людини розглядається лише як велика загроза королівському абсолютизму, оскільки "вільна людина й рівність у суспільстві порушує законність, покору, дисципліну й приводить до анархії". Фільмер доводив, що свобода не дана людині від природи, бо вже народившись, дитина підпорядковується батькам, далі - жінка чоловіку, хазяїну, монарху. Адам був першим монархом, бо володів Євою, тому все людське суспільство створене так від Бога, що ним повинен правити монарх, і у природі ніякої форми влади, крім монархічної, бути не може.

Напередодні революції з'являються політичні ідеї прихильників парламентаризму: Е. Кок, У. Ралі, Дж. Елітон, Дж. Сел-ден. У своїх працях і публічних виступах вони розпочали боротьбу проти ідеології абсолютизму, відстоювали ідею побудови парламентської демократичної республіки, яка давала б свободу людині в рамках законів.

В 1642 р. у Довгому парламенті (понад 500 депутатів) формуються дві релігійно-політичні партії: пресвітеріани, що складалися переважно з військових, та індепенденти - радикальна меншість, за соціальним складом - нове дворянство та буржуазія.

Партія пресвітеріан, займаючись військовим питанням у парламенті, у зв'язку зі своїм напівфеодальним походженням боялась опертись на широкі повсталі антикоролівські народні маси у протистоянні проти короля й роялістів. У політичному плані пресвітеріани гальмували проведення радикальних реформ у суспільстві, а прагнули лише обмежити владу короля, розпустити його армію і реформувати католицьку церкву.

Партію індепендентів очолив Олівер Кромвель (1599-1658). Порівняно із пресвітеріанами індепенденти висували більш радикальну програму, а саме: повну ліквідацію абсолютизму як політичної форми правління; зміцнення політичних позицій буржуазії шляхом реформ армії та збільшення в ній представників від буржуазії і нових дворян; проведення конфіскації церковних і королівських земель (але передати їх тільки тим особам, які могли її купити); надання законодавчих функцій парламенту; створення національної церкви; збереження палати лордів і короля з мінімальними його правами. Таким чином, партія індепендентів виражала інтереси нових дворян і буржуазії, які прагнули провести реформи в суспільстві на свою користь.

Уже в ході революції в англійському суспільстві склалася четверта (після роялістів, пресвітеріан, індепендентів) велика політична партія - левелери (зрівнювачі), яка на 1647 р. налічувала понад 20 тис. осіб. Ідеологами цієї партії були Р. Обертон, Дж. Лільберн, Дж, Уінстенлі. Політична програма левелерів "Народна угода" базувалася на теорії природного права, яка проголошувала споконвічну свободу кожної людини й рівність всіх людей. Спираючись на ці принципи, левелери сформулювали теорію політичного устрою держави, який опирався б на народний суверенітет і суспільний договір. У цій політичній системі верховна влада належала не королю, дворянам чи буржуазії, а всьому англійському народу. Держава, на думку левелерів, мала бути республікою з однопалатним парламентом, у виборах якого брало б участь усе вільне населення країни, крім осіб, які отримували благодійну допомогу і залежали від подавців. Левелери пропонували демократизувати судочинство, цивільне право, відокремити церкву від держави, дотримуватися принципу віротерпимості. У галузі економіки вони стояли на позиціях надання приватної власності кожному громадянинові Англії без станового поділу.

Ідеї левелерів були надзвичайно прогресивні, на століття випереджали свій час і виражали соціально-політичні прагнення широких народних мас. Саме під тиском цієї партії парламент у січні 1649 р. прийняв рішення про страту короля Карла Стюарта як винуватця в розпалюванні громадянської війни в Англії.

Поглиблюючи політичну реформу суспільства, у березні 1649 р. парламент прийняв рішення про ліквідацію інституту королівської влади і палати лордів, проголосив Англію республікою, парламент - єдиною й вищою законодавчою владою в державі, ухвалив низку економічних законів, які декларували реалізацію деяких програмних положень партії левелерів.

Події березня 1649 р. ознаменувалися падінням монархії в Англії й установленням республіканського устрою, який проіснував з 1649 по 1653 рр.

Після повалення абсолютизму парламент Англії приймає конституцію республіки. За цим документом вищим законодавчим органом держави проголошувався однопалатний парламент, а вищим виконавчим органом стала Державна рада. Але з початком роботи цих структур, радикальні революційні перетворення поступово почали згортатися. Представники буржуазно-дворянської партії індепендентів фактично узурпували в них усі провідні посади й усунули звідти представників партії левелерів. Унаслідок цього продекларовані демократичні свободи суттєво обмежуються, припинилося проведення й економічних реформ.

На зміцнення англійської буржуазії та держави в цілому спрямовувалася і зовнішня політика. З цією метою парламент розробив систему протекціоністських законів, які забороняли ввозити в Англію товари іноземного виробництва. Ужиті заходи сприяли інтенсивному розвиткові свого виробництва. У 1651 р. законодавці схвалюють Навігаційний акт, згідно з яким уся морська торгівля мала обслуговуватися виключно англійськими кораблями. Ці заходи за короткий період значно зміцнили економіку Англії, збагатили місцевого товаровиробника, торгівлю, і водночас помітно порушили й загальмували економічний розвиток інших західноєвропейських країн.

Економічні успіхи Англії не тільки вимусили Францію, Іспанію, Португалію, Голландію та інші держави визнати Англійську республіку, а й стимулювали поступове їх втягування в економічні й політичні перетворення на зразок англійських.

Період економічного процвітання самої Англії тривав недовго, тому що названі реформи проводилися в інтересах дворянсько-буржуазного класу, а маси трудового населення (селяни, міщани, ремісники, торгівці та ін.) поступово залишалися без засобів до існування. Згідно з раніше прийнятою конституцією в Англії не відбулися вибори до парламенту, а його члени дедалі більше використовували парламентські мандати для особистого збагачення.

З метою зняття політичної напруженості в суспільстві у квітні 1653 р. Кромвель розпускає Довгий і скликає Малий парламент, до складу якого в основному було обрано представників від релігійних общин, які, за задумом Кромвеля, повинні були йому повністю підкорятися. Але Малий парламент не підкорився диктату Кромвеля і взяв курс на вирішення багатьох економічних питань на користь народних мас та на проведення демократичних реформ у суспільстві. Невдоволений Кромвель у грудні 1653 р. добився саморозпуску Малого парламенту й установлення протекторату (1653-1659 рр.). Лордом-протектором (тобто захисником, а фактично диктатором) було проголошено Кромвеля.

У чому ж полягав політико-правовий зміст протекторату?

Нова конституція, яка називалася "Знаряддя управління", зберігала республіканські інститути, парламент і Державну раду. Але вся повнота реальної законодавчо-виконавчої влади сконцентровувалася в руках однієї особи - військового диктатора Кромвеля, який називався констеблем (поліцаєм) усієї країни. Його найближчими помічниками стали генерали. Країна поділялася на округи, кожен з яких очолював генерал-майор. Військова диктатура вела боротьбу з усіма незадоволеними новим політичним керівництвом і ув'язнювала в тюрми навіть за дрібні провини.

Щодо економічного устрою, то у 1656 р. було прийнято низку законів, які відновлювали феодальне землеволодіння з уведенням відповідних повинностей. Унаслідок цього селяни знову стали залежними хліборобами. Водночас, піклуючись про дальше збагачення дворянсько-буржуазного класу, Кромвель активізував завойовницьку політику щодо захоплення нових колоній в Індії, на Ямайці, розпочав війну з Іспанією за сфери впливу на морі та суші.

Однак суворі умови військового режиму не заспокоїли англійські низи, а навпаки, пробудили їх до боротьби. Проти Кромвеля піднялися роялісти, левелери. У цій ситуації у травні 1657 р. Кромвель видає нову конституцію під назвою "Покірна петиція й рада", яка проголошує владу протектора спадковою й відновлює палату лордів. Ця конституція зробила фактично поворот від республіки до реставрації монархії.

Після смерті Кромвеля (1658 р.) протектором став його син Ричард, людина малопридатна для ролі військового диктатора. Він у травні 1659 р. зрікся цього титулу, відкривши шлях до повної реставрації монархії. Цим скористалася королівська династія Стюартів, яка в 1660 р. посадила на англійський престол Карла Стюарта молодшого, природно проголосила його королем Англії, ліквідувала республіку, ряд її законодавчо-конституційних актів і установила монархію.

Слід зазначити, що в період революції і по її завершенню в Англії на досить високий рівень піднялося вчення про шляхи побудови нового суспільства. Вчені, філософи, політики предметно цікавилися проблемами походження влади, взаємовідносин держави і суспільства, формами державного устрою, власності, правами людини, демократією тощо. Розробка цих питань зробила вагомий внесок у розвиток світової політичної думки щодо побудови сучасного цивілізованого суспільства.

Теоретик партії левелерів Джеральд Уїнстенлі (1609-1652) у своїх памфлетах "Новий закон справедливості" й "Закон свободи" створив самобутнє соціальне вчення про необхідність ліквідації великого землеволодіння лордів, передачі землі тим, хто на ній працює, про рівне право всіх працюючих на землю й установлення суспільного (колективного) землекористування. Державний устрій Англії Уїнстенлі розглядав як суспільство вільних працівників, засноване на принципах "закону про справедливість" без приватної власності, яка, на його переконання, була головною причиною експлуатації людини, поділу людей на класи й гноблення однієї частини суспільства іншою. Всі суспільні антагонізми й біди, на думку Уїнстенлі, породжувала приватна власність, яку він закликав ліквідувати. Велику роль у прогресивному розвитку нового суспільства Уїнстенлі відводив досягненням науки й техніки, на основі яких мали будуватись як економічні, так і суспільно-правові відносини.

У поглядах Уїнстенлі вперше в історії Нового часу було зроблено спробу науково обґрунтувати і відобразити прагнення трудових верств населення Англії до створення суспільства соціальної справедливості на основі докорінної реформи всіх економічних і політичних інститутів експлуататорського суспільства та побудувати нове, базоване на соціалістичних ідеалах.

Томас Гоббс (1588-1679) - видатний філософ і політичний мислитель Англійської революції. Питанню перебудови суспільства він присвятив цілу низку філософських та політичних праць, таких як "Про тіло", "Про людину" та ін. На відміну від Уїнстенлі, він у них захищає абсолютизм, закликає нову буржуазію не підтримувати революцію. Свою позицію Гоббс обґрунтував теорією природного права і суспільного договору, згідно з якими люди спочатку здійснюють суверенітет суспільства, а потім добровільно передають владу державі. Тому Гоббс розглядає державу не як творіння господнє, а як витвір людей, і обстоює думку, що державний устрій має бути виключно абсолютистським, бо тільки монархія здатна контролювати й організовувати економічне, політичне та духовне життя суспільства.

Гоббс висунув також теорію про народний суверенітет, згідно з якою нації мають право на створення власної держави з їх певними історичними державно-правовими традиціями, особливостями та закономірностями.

Але вчення Гоббса було суперечливим, зокрема щодо взаємозв'язку між природним людським правом і державним абсолютизмом. Тут виявляється його прагнення узгодити реальні суперечності між свободою і владою, особистістю і державою, правом і законом, демократією і авторитаризмом, самоврядуванням і етатизмом та ін.

У цілому ж Т. Гоббс вперше у період нового часу розробив системне учення про державу, політичну владу й право. Його теорії стимулювали дослідження політико-правових явищ і справили вплив на становлення та розвиток державно-політичної науки й правової думки в Англії й зарубіжжі.

Значний внесок у розвиток політичної думки Англії зробив філософ Джеймс Гаррінгтон (1611-1677). Свої погляди він виклав у працях "Республіка Океанія", "Переваги народного правління", "Мистецтво законодавства". Стрижнем його вчення були економічні проблеми, передусім роль власності у житті суспільства. Він писав, що влада, держава, закони формуються й залежать виключно від власності. Гаррінгтон не визнавав теорії природного права і суспільного договору, вважаючи, що характер держави визначається "балансом власності", яка розподіляється між монархом, дворянством, народом. Звідси він робить висновок, що в середні віки земельна власність, яка належала королю, знаті й церкві, зумовила й форму влади у вигляді монархії. Нині, коли за Тюдорів та в ході революції власність почали здобувати інші верстви населення, це об'єктивно вело й до зміни форми влади та заміни монархії республікою. Республіка, на думку Гаррінгтона, виходячи з інтересів держателів власності, мала бути буржуазно-дворянською. Він схвалював колоніальну політику і морську могутність Англії, закликав боротися проти революційного руху народних мас. Гаррінгтон був типовим виразником та ідеологом буржуазного класу.

В англійському політико-державному вченні середини XVII ст. сформувалися три напрями: монархічний, буржуазно-дворянський та робітничо-селянський. Виходячи з інтересів тих чи інших класів, ідеологи прагнули теоретично обґрунтувати їх право на життя і керівну роль у суспільстві. Згодом ці вчення поширилися на інші континенти, ставши визначальними у боротьбі за становлення та формування сучасного суспільно-політичного устрою країн світу.

Після смерті Кромвеля й реставрації династії Стюартів король Карл II у 1660 р. видав Бредську декларацію, згідно з якою амністувалися всі прибічники парламенту й республіки, гарантувалися релігійна терпимість, недоторканність власності. Керівництво державою мало відбуватися на основі рішень новоствореного парламенту тощо.

У 1661 р. розпочав роботу новий парламент, який складався в основному з роялістів. Але незабаром Карл II повністю порушив Бредську декларацію, почав захоплювати всю повноту законодавчої й виконавчої влади. У 1681 р. король розпускає парламент і до 1685 р. керує в країні як абсолютний монарх. Тому правління Карла П увійшло в історію як роки реставрації абсолютизму в Англії.

Політику Карла П продовжував Яков II, який став королем Англії в 1685 р. Він уживає заходів, спрямованих на відновлення католицької церкви, посилює економічну владу дворянства та буржуазії. Це викликало нову хвилю незадоволення в суспільстві. Щоб уникнути революції, дві керівні партії - віги (прихильники парламентаризму і жорсткі противники католицизму) і партія двору - торі (по-католицьки налаштовані прихильники збереження королівської влади) об'єдналися й здійснили у 1688 р. державний переворот, відлучивши Якова II від престолу на користь його дочки Марії з чоловіком Вільгельмом III.

Принцип взаємовідносин нового короля і нового парламенту було зафіксовано в документі "Білль про права" (1689 р.), який складався із 13 статей і надавав конституційну гарантію законодавчої влади парламенту у військовій, фінансовій та судовій сферах. Узаконювалися регулярне скликання парламенту, свобода проведення в ньому дискусій, підтверджувалося панівне становище у суспільстві протестантської релігії тощо.

Після тривалої боротьби "Білль про права" дещо обмежив владу абсолютизму, юридично оформив Англію як королівсько-парламентську державу і закріпив основи буржуазної державності, яка розпочала формуватися внаслідок революції середини XVII ст. Слід також зазначити, що державний переворот 1688 р. здійснили об'єднані сили старої феодально-дворянської верхівки і нової буржуазії, узаконивши політико-правову систему, яка влаштовувала обидва майнові класи: землевласників і буржуазію. Щодо третьої політичної сили - трудових верств населення, то ті незначні здобутки, які вони дістали в ході революції у сфері економіки та політичних свобод, згодом було майже повністю згорнуто й у майбутньому ця третя сила неодноразово піднімалася на боротьбу за здобуття своїх прав.

Торкаючись проблем історичного значення Англійської революції, необхідно підкреслити, що як і в Німеччині та Голландії, тут до революційного руху на боротьбу зі старим феодально-абсолютистським ладом стали широкі народні маси - від селянства до буржуазії й дворян. У її ході утворилися різні політичні табори, які вели боротьбу за різні шляхи й методи оновлення суспільства. Наслідком цього протиборства стало обрання Англією капіталістичного шляху розвитку, а революція за своїм змістом стала буржуазною.

Слід також зазначити, що англійський революційний рух приніс прогресивні зміни не тільки для самої Англії, а й для інших країн Європи і світу. Падіння англійської монархії та страта короля шокували монархічну Європу і викликали бурхливу реакцію у Франції, Голландії, Німеччині, Іспанії, Швеції, Данії та інших європейських країнах. Причому ставлення до цієї революції було неоднозначне.

Сили старого феодального світу прагнули зберегти свою систему й монархію, повели наступ проти нових прогресивних сил. Демократичні ж сили, навпаки, вітали Англійську революцію, для яких вона стала взірцем боротьби за інтереси народу й суспільства.

Англійська революція зробила великий вплив на всю подальшу історію Європи й Америки. Ідеологи, діячі різних політичних сил запозичили в Англійської революції її багатий ідейно-політичний досвід і методи боротьби за революційне оновлення суспільства.

Розглядаючи економічний розвиток Англії у другій половині XVII ст., необхідно підкреслити, що, незважаючи на різні політичні потрясіння, країна продовжувала зміцнюватися. Прискорено капіталізувалося сільське господарство. Село розшарувалося на три великі соціальні групи: лендлорди - великі землевласники, орендарі - капіталісти, батраки - наймані робітники. Залишилося чимало і селян-землевласників, але в ході аграрних перетворень вони розорялися, продавали свої земельні ділянки. До середини XVIII ст. у деяких регіонах країни селянство як клас повністю зникло.

У промисловості протягом другої половини XVП ст. значно збільшилася кількість мануфактур, зменшився вплив різних монополій, тому вона розвивалася досить успішно й стабільно, формувалися робітничий клас і буржуазія, банківська система, зростала кількість найманих працівників (близько 300 тис.) - це був найбільший вільнонайманий контингент робітників у Європі.

Утворення національних незалежних держав, зародження капіталістичних відносин, реформування суспільно-політичних і церковно-релігійних устроїв, колонізація відкритих земель привели до загострення суперечностей між європейськими країнами за сфери впливу та політико-економічне лідерство в Європі й світі. Ці суперечності переросли в довготривалу Тридцятилітню війну 1618-1648 рр.

Приводом до початку воєнних дій стала спроба австрійського імператорського двору Габсбургів (який уже підкорив багато народів Європи) поставити собі під контроль землі на Нижньому Рейні, захопити суверенні Нідерланди і відновити у країнах Європи католицизм. Внаслідок цих домагань спалахнула війна, в яку втяглися практично всі європейські країни. У ній брали участь навіть запорізькі козаки, які воювали в Іспанії, Франції, Німеччині. На думку деяких західноєвропейських істориків, за формою це була перша світова війна в історії людства, яка призвела до численних жертв. Зокрема, населення Німеччини внаслідок бойових дій, епідемій, голоду скоротилося з 16 до 4 млн осіб, Чехії - з 2,5 млн до 700 тис. Великих людських втрат й економічної розрухи зазнали інші країни.

Тридцятилітня війна закінчилася Вестфальським мирним договором (1648 р.). її результатом стали роздробленість Німеччини (утворилося 300 князівств) і захоплення німецьких земель сусідніми державами. Зокрема, Франція приєднала собі Ельзас і Лотарингію, за які в майбутньому вибухатимуть кровопролитні війни. У політичному плані Тридцятилітня війна прискорила процес формування національних суверенних держав (Швейцарський союз, Голландія, Визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького), ослабила вплив католицької церкви у країнах Західної Європи, посилила роль у міжнародному житті Франції, Англії, Росії, Австрії, зменшила вплив Речі Посполитої, Оттоманської імперії.

У соціально-економічному плані війна прискорила розпад феодальної системи й заміну її більш прогресивним індустріальним способом виробництва.

Таким чином, революції в Нідерландах та Англії привели до падіння феодального устрою в цих країнах, заклали основи капіталістичного способу виробництва, здійснили певні демократичні перетворення й дали поштовх та історичний досвід європейській суспільно-політичній думці в боротьбі за ліквідації феодалізму в інших західноєвропейських державах.

 
<<   ЗМІСТ   >>