Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Природно-ресурсний потенціал і регіональна економіка

Протягом багатьох століть проблема взаємодії людини з природою досліджувалася однобічно: переважно вивчалися можливості найбільш широкого використання природного середовища і максимального залучення у виробництво природних ресурсів. На сучасному етапі розвитку регіональної економіки велика увага приділяється вивченню конкретних виявів взаємодії суспільства і природи - природокористуванню. Завданням науки про природокористування є вивчення загальних принципів практичної діяльності, пов'язаних з безпосереднім використанням природних ресурсів і з впливом на природу господарської діяльності людини.

Вплив природного навколишнього середовища на регіональну економіку слід розглядати покомпонентно і комплексно. При комплексному вивченні аналізується вплив на розміщення і територіальну організацію господарства природних умов і ресурсів у цілому. При окремому дослідженні природних умов і природних ресурсів виявляється дещо різна їх роль у територіальній організації господарства: природні ресурси є предметами праці, а природні умови впливають на розвиток виробництва опосередковано.

Найбільший вплив на розвиток регіональної економіки з усіх елементів природного навколишнього середовища справляють природні ресурси - природно-ресурсний потенціал території. Цінність природних ресурсів, їх роль у розвитку виробництва змінюється в часі і залежить від рівня розвитку науково-технічного прогресу. У процесі розвитку економіки постійно розширюється використання нових джерел природних ресурсів і одночасно зростає виробництво різних видів сировини, напівфабрикатів у результаті поглибленої переробки природних ресурсів. У міру поглибленої комплексної переробки різних видів сировини розширюється коло матеріалів для промислового використання, в промислову переробку залучаються все нові й нові види продукції, що раніше не застосовувалися.

Ступінь впливу природних ресурсів на регіональну економіку залежить від того, наскільки висока ресурсомісткість окремих галузей, скільки споживається сировини, палива, енергії на одиницю виробленої продукції. Роль природних ресурсів у розміщенні виробництва і територіальній організації господарства визначається рівнем розвитку господарства, техніко-економічними особливостями розміщення галузей і характером самих ресурсів. Особлива роль у розвитку економіки належить мінеральним, сільськогосподарським і водним ресурсам.

Україна - це одна з держав, на території якої спостерігається висока насиченість мінеральними ресурсами (рис. 1.11). На сьогодні експлуатуються понад 4 тис. родовищ 62 видів корисних копалин. Велике значення мають запаси залізних, марганцевих, титанових, уранових, цирконієвих руд, високоякісні вугільні, каолінові, графітові, калійні родовища.

Значними є родовища кам'яної солі, самородної сірки, флюсової сировини, вогнетривких глин, скляних пісків і цементної сировини. Сумарний видобуток мінеральних ресурсів у 80-х роках перевищував 1 млрд т на рік, або 20 т на одну особу.

Після розпаду Радянського Союзу видобуток у гірничодобувному комплексі України зменшився у три рази, що позначилося на забезпеченості підприємств сировиною і привело до скорочення виробництва в деяких галузях. Протягом останніх 20 років постійно знижувалася якість мінерально-сировинної бази України і зростали витрати виробництва. Значною мірою це зумовлено тим, що половина запасів мінеральних ресурсів залягають у складних умовах і є важковидобувними.

У сучасний період виникли серйозні проблеми в районах, де розміщені потужні підприємства гірничодобувної промисловості. Там накопичені величезні відходи, що становлять понад 35 млрд т. Найбільш напружене становище склалося у Криворізькому, Нікопольсько-Марганцевому, Павлоградському, Донецькому родовищах та у Прикарпатті. Сумарна площа порушених гірничими роботами земель перевищила в Україні 300 тис.

Мінеральні ресурси України

Рис. 1.11. Мінеральні ресурси України

га. Обсяг твердих відходів на Криворіжжі становить понад 12, у Донбасі - 10-17, у Прикарпатті - 4 млрд т.

Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопродуктивного потенціалу, в його структурі переважають землі з родючими ґрунтами - чорноземами. 82 % земельних ресурсів використовується як головний засіб виробництва в сільському і лісовому господарствах. Сільськогосподарська освоєність земель надзвичайно висока і перевищує екологічно обґрунтовані межі. Так, розораність території Франції і ФРН становить від 28 до 32 %, де частка ріллі становить від 40 до 58 %.

При розміщенні промислових та інших об'єктів різних галузей земля використовується нераціонально, деякі об'єкти характеризуються високою питомою землемісткістю. Це стосується насамперед гірничодобувної промисловості, чорної та кольорової металургії і вугільної галузей. Чинні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5-2,7 рази перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Широке застосування відкритого способу добування корисних копалин призводить до руйнування ґрунтового покриву.

Велике значення для розвитку і розміщення галузей господарства мають водні ресурси. Територіальний розподіл водних ресурсів в Україні не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Близько 60 % водних ресурсів зосереджено в річках басейну Дунаю, де потреби у воді становлять 5 % загальнодержавного обсягу. Найбільшими споживачами води є такі регіони: Донбас, Криворіжжя, Крим, південні області України; саме в них відчувається найбільший дефіцит води для розвитку промисловості і сільського господарства.

Виходячи з необхідних норм водозабезпеченості на одну людину, Україна належить до країн, що характеризуються низьким рівнем за сумарним річковим стоком, і займає одне з останніх місць у Європі. Саме тому не можна не враховувати обставин, що ускладнюють використання вод.

Найбільшою водомісткою галуззю господарського комплексу України залишається промисловість, зокрема такі галузі, як теплоенергетика, металургія, хімія.

У сільськогосподарському секторі вода використовується для зрошення, обводнення і зволоження земель, водопостачання тваринництва, підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину. Основну кількість води використовують для зрошувального землеробства. Найбільша частка зрошуваних земель припадає на райони степової зони (майже 14 % площі орних земель). Однак екстенсивний розвиток зрошуваного землеробства малоефективний і призводить до екологічно небезпечних наслідків (підняття рівня та підвищення мінералізації ґрунтових вод, забруднення підземних та поверхневих вод шкідливими хімічними елементами і речовинами, вторинне засолення, осолонцювання ґрунтів).

 
<<   ЗМІСТ   >>