Повна версія

Головна arrow Право arrow Адвокатура

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Етичні аспекти на досудовому слідстві

Укладення угоди про участь у кримінальній справі зі стадії досудового слідства ставить перед адвокатом ряд правових та етичних завдань, сплетіння яких і визначає певний коридор поводження саме в цій справі на певному етапі кримінального процесу. Термін "поводження" охоплює певні обов'язкові компоненти цього етапу роботи: взаємини з клієнтом за угодою (коли підзахисний під вартою); взаємини зі слідчим; взаємини з підзахисним; урахування таких нюансів, як специфіка справи, її характер; поводження підзахисного тощо.

Головними особами, з якими адвокату доведеться працювати повсякденно в цей період, є слідчий і обвинувачуваний (підозрюваний). Взаємини адвоката зі слідчим мають робочий офіційний характер і не повинні переростати у "свояцькі" стосунки, з яких неминуче починається відхід від етичних вимог і закладається можливість конфліктних ситуацій.

Офіційні стосунки адвоката зі слідчим визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Що ж до моральних тонкощів цього складного співробітництва, то вони, випливаючи з деяких законоположень, переходять до сфери етичних відносин.

Визначальною ознакою адвокатської функції є однобічність займаної ним позиції, до його завдань не входить пошук істини у справі як такої чи прагнення до абстрактної справедливості. У адвоката є конкретне завдання, покладене на нього Законом, - надати всебічну юридичну допомогу своєму підзахисному. Він зобов'язаний відшукувати і використовувати в інтересах захисту усі помилки і слабкості, що підривають і розхитують висновки слідства про винуватість підзахисного. При цьому адвокат жодним чином не підштовхує слідство до посилення цих доказів.

Узаконене кредо адвоката чітко і недвозначно викладене у ст. 48 КПК України (нова редакція): "Захисник зобов'язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі й інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, що усувають підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, звинувачуваного, підсудного, засудженого, і надає їм необхідну юридичну допомогу".

Стаття 48 КПК України (п. 16) забороняє захиснику розголошувати обставини, що стали йому відомими від підзахисного у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, а Закон України "Про адвокатуру" зобов'язує його зберігати адвокатську таємницю. Однак обіцянку зберігати адвокатську таємницю містить і присяга адвоката, що вже належить до сфери етичних основ адвокатської діяльності.

У цьому і є унікальність становища адвоката, і очікувати від нього загальної справедливості означає нерозуміння завдань адвокатури в цілому. Ще менш обгрунтовано вимагати від адвоката обіцянки у вигляді присяги про те, що він буде справедливим. Інше питання - вибір засобів досягнення мети особисто адвокатом. Тут адвокат має право і зобов'язаний виявляти і розбірливість, і особисту порядність. І закон, і суспільство мають право вимагати від адвоката високого професіоналізму і сумлінності при веденні справи, охайності у виборі засобів захисту і моральності їх застосування при виконанні адвокатського обов'язку.

Можлива ситуація, коли захисник виявляє серйозний прорахунок у діях слідчого, що послаблює обвинувачення. Закон, слова присяги адвоката вимагають від нього чесності, а отже, виконання морального обов'язку - професійно-якісного захисту інтересів обвинуваченого. Іншими словами, адвокат повинен вказати слідчому на допущений недолік. Усунення ж слідчої помилки може серйозно ускладнити становище підзахисного. Як вчиняти адвокатові у цій ситуації? Прагнути до ідеалів справедливості на шкоду своєму підзахисному? Звичайно, ні.

У зв'язку з цим виникає необхідність коротко зупинитися на деяких етичних моментах адвокатської присяги, що вимагають перегляду й уточнення. Не можна не сказати про редакційні штампи типу: "суворо дотримуватися", "суворо зберігати"... Мимоволі напрошується думка про можливість "дотримуватися" і "зберігати" не дуже суворо. Це усього лише дрібні редакційні деталі.

Однак є сумніви і з більш принципових моментів. Приміром, адвокат, відповідно до пропонованої законом присяги, обіцяє "бути завжди справедливим". Така обіцянка входить у суперечність з деякими основними принципами адвокатської діяльності. Об'єктивно справедливість торжествує тоді, коли злочин розкрито, а злочинця покарано. Навпаки, адвокат тріумфує тоді, коли йому вдається, використавши недоліки слідства, домогтися розвалу обвинувачення в суді чи його ослаблення або виправдання підсудного, навіть завідомо винуватого у здійсненні злочину, що, за загальними поняттями, не може вважатися справедливим.

Якщо адвокат, якого за відповідну винагороду запрошено захищати обвинувачуваного, підсудного, стане за його рахунок займатися пошуками об'єктивної справедливості як такої, він неминуче прийде до конфлікту з інтересами підзахисного, а отже, і з обов'язком - захищати за будь-яких обставин.

Узаконена однобокість позиції адвоката, його обов'язок дотримуватися лише інтересів особи, яка довірилася йому, безперечно, мають стояти на першому місці, інакше знецінюється основна ідея адвокатури.

Етична ж сторона запропонованого висновку полягає в однобічному сприйнятті адвокатом зібраних матеріалів кримінальної справи, у критичному підході до їх оцінки з позицій захисту. Така процесуально задана позиція адвоката апріорі визначає конфронтаційні взаємини зі слідчим і робить їх процесуальними супротивниками.

Не можна обійти таку проблему, як зіткнення громадянської відповідальності адвоката з професійним обов'язком. Виникають ситуації, коли сумлінне виконання адвокатом свого обов'язку щодо нерозголошення адвокатської таємниці може становити реальну загрозу для суспільства, держави, окремих громадян. Уявімо ситуацію, коли підзахисний поділився зі своїм адвокатом інформацією про реальну загрозу будь-яким інтересам. Як вчинити в такому разі адвокатові? Зберігати адвокатську таємницю? Це тягне відповідальність за неповідомлення про злочин. Сповістити про таку загрозу владним структурам - означає порушення адвокатської таємниці.

Поза всякими сумнівами, відведення реальної загрози для будь-кого стоїть вище за збереження професійної таємниці, коли остання робить адвоката співучасником злочину.

Відносини адвоката зі слідчим мають будуватися на основі апріорної взаємоповаги та коректності. Поглянемо на ситуацію із суто життєвої позиції. У провадженні слідчого одночасно перебуває десяток-півтора (часом до тридцяти) справ. За ними - арештовані люди. Це вимагає жорсткого контролю за термінами утримання під вартою і великої відповідальності. Щодня виконуються десятки слідчих дій. Для слідчого це означає одночасну паралельну роботу з п'ятьма - десятьма адвокатами. У кожного з них свій підхід до відносин на досудовому слідстві - один налаштований по-діловому, інший прагне до власного самоствердження у присутності свого підзахисного і нерідко плутає елементарну безтактність зі сміливістю тощо.

Якщо ці особи не виявлять максимального прагнення до того, щоб установити нормальні ділові взаємини, можуть виникати тертя і колізії, які шкодять як інтересам слідства, так і конкретним інтересам самого підзахисного, а отже, й інтересам самого адвоката.

Навіть найгостріша і найнепримиренніша позиція захисника нормально сприйметься слідчим, якщо адвокат обґрунтовує її етично, по-діловому, дотримуючись закону і поваги до роботи слідчого.

Сумніви адвоката щодо сумлінності та законослухняності слідчого, щирості його прагнень дійти істини у справі, безумовно, впливають на поведінку адвоката-захисника на досудовому слідстві і серйозно впливають на тактику його дій під час досудового слідства. Одна справа, коли слідчий незаангажований певною версією, діє неупереджено і щиро прагне до пошуку істини у справі. Тоді клопотання адвоката, якщо вони спрямовані на пошук обставин та доказів, що висвітлюють особу підзахисного в позитивному плані, будуть сприйматися слідчим спокійно та адекватно, з користю для справи, а активна участь адвоката у слідчих діях матиме достойну підтримку.

Якщо ж кожна спроба адвоката сприймається невдоволено, викликає роздратованість і обурення слідчого, всі клопотання відкидаються без урахування їх спрямованості чи корисності, адвокатові слід зважити, чи доцільно продовжувати роботу так активно. Безумовно, якщо виникають принципові розбіжності з позицією слідчого, що загалом негативно впливає на становище підзахисного, то, незалежно від його налаштованості, клопотання мають бути викладені і в разі відмови оскаржуватися прокурору. Але якщо йдеться про тактичні моменти (допит окремих свідків, призначення експертиз і т. ін.), тобто про обставини, які, в разі подання клопотання, можуть бути використані слідчим для підсилення обвинувачення підзахисного, очевидно, доцільніше не порушувати клопотання, а повернутися до його реалізації під час судового розгляду справи.

У процесі роботи на попередньому слідстві адвокат може помітити тенденційність дій слідчого щодо полегшення становища інших обвинувачуваних у справі за рахунок його підзахисного. Чи повинен адвокат заявити необхідні, на його думку, клопотання, спрямовані на виправлення такої позиції слідчого і всебічний захист інтересів свого підзахисного за умови, що це погіршить становище інших обвинувачуваних у справі осіб? Відповідно до закону, адвокат не тільки має право, але і зобов'язаний це зробити. Такий крок адвоката виправданий і з етичного погляду, адже вказані вище дії слідчого суперечать закону і є аморальними.

Приклад. Надаючи правову допомогу на досудовому слідстві у груповій справі, адвокат помітив відверту упередженість слідчого щодо окремих обвинувачуваних. Під час побачення підзахисний сповістив адвокатові деякі обставини, про які він дізнався лише тепер і які можуть докорінно змінити його становище у справі. Для цього слід допитати двох підлітків, які раніше допитані не були, оскільки слідчий про них не знав. Адвокат заявив слідчому клопотання про допит двох нових свідків у справі. Останній погодився з клопотанням, а через деякий час у справі з явилися протоколи допиту підлітків, зі змісту яких випливало, що їм нічого по справі невідомо. На запитання адвоката, чому слідчий не сповістив його про час допиту свідків за його клопотанням, останній відповів, що вважав це недоцільним. Скарга прокуророві на незаконні дії слідчого була залишена останнім без уваги.

При розгляді справи в суді під час допиту підлітків за участю батьків та психолога було з'ясовано, що під час допиту на досудовому слідстві слідчий не радив підліткам та батькам вплутувати дітей у цю справу, бо для них це може погано скінчитися. Під час допиту в суді діти постійно озирались на залу, де сидів оперативний уповноважений, що був задіяний у цій справі. За клопотанням адвоката суд видалив останнього із зали, і лише тоді підлітки дали правдиві і корисні для справи показання.

З тактичного погляду, адвокат, запідозривши упередженість слідчого щодо його підзахисного, вчинив необачно. "Розкривати" перед слідчим корисних для підзахисного свідків означало не вберегти їх від можливого впливу слідчого. Більш досвідчений адвокат за таких обставин не став би заявляти клопотання слідчому, а викликав би таких свідків для допиту прямо в суді, що дало б змогу уникнути стороннього впливу.

Резюме: Ми вже зупинялись раніше на подібній ситуації, коли слідчий пробував знецінити докази, надані адвокатом, але там адвокат обачливо записав розповідь свідків на плівку. У цьому випадку адвокат не міг цього зробити, адже заперечували батьки підлітків. Отже, слід брати до уваги такі нюанси у практиці.

 
<<   ЗМІСТ   >>