Показники та шляхи поліпшення використання трудових ресурсів

Основне завдання у сфері трудової діяльності - ефективніше використання трудових ресурсів із одночасним забезпеченням збільшення обсягів виробництва продукції та рівномірним залученням ресурсів упродовж року.

Щоб забезпечити раціональне використання робочої сили аграрних підприємств, необхідно обчислити потребу в ній для виконання всіх робіт і скласти баланс трудових ресурсів, в якому передбачити найповніше залучення працездатних до виробництва і переміщення їх в інші галузі.

Баланс трудових ресурсів - це відображення потреби в робочій силі й можливості її покриття. Потребу в трудових ресурсах обчислюють розрахунково-нормативним способом, а штатний розклад визначає чисельність адмінуправлінського персоналу.

Баланс праці є невід'ємною частиною перспективного та поточного планування виробництва і дає змогу встановити нестачу Й надлишок робочої сили за рік загалом і за місяцями зокрема.

Мета складання балансу:

• - максимальне залучення трудових ресурсів у виробництво;
• - раціональне використання їх упродовж року;
• - максимальне зниження сезонності у використанні трудових ресурсів;
• - виявлення можливості переміщення в інші галузі або залучення додатково трудових ресурсів у аграрне виробництво.

Розрахунковий баланс трудових ресурсів дає змогу визначити річний запас праці, який визначають множенням кількості працюючих на потенційно-можливий робочий час у році:

де N - кількість постійних працівників підприємства; 270 - кількість робочих днів у році; 7 - тривалість робочого дня, год.

Рівень використання трудових ресурсів аграрних підприємств характеризується низкою показників.

Коефіцієнт використання трудових ресурсів:

Тривалість робочого дня працюючих обчислюють діленням відпрацьованих годин на кількість відпрацьованих днів. Показник відображає використання робочого дня. У сільському

господарстві тривалість робочого дня повинна бути не меншою 7 год, а робочого тижня - 41 год.

Коефіцієнт сезонності визначають відношенням числа відпрацьованого часу за місяцями до середньомісячної кількості.

Коефіцієнт розмаху сезонності визначається як частка від ділення людино-годин, відпрацьованих у місяці з максимальними затратами, на людино-години, відпрацьовані в місяці з мінімальними затратами.

У сільському господарстві, як уже згадувалося, дуже яскраво виявлені сезонність, нерівномірний режим роботи і затрат праці. Внаслідок сезонного характеру праці, спричиненого незбігом періоду виробництва із робочим періодом, трудові ресурси аграрних підприємств у зимові місяці використовуються на 35-40 % менше, ніж у найбільш напружений весняно-літній період. Це вимагає додаткових організаційних зусиль для забезпечення зайнятості населення та пом'якшення сезонності. Щоб розв'язати названу проблему, необхідно вдосконалити:

• - фаховий і культурно-технічний рівень трудових ресурсів;
• - організацію використання робочої сили, що неможливе без формування стабільних трудових колективів (за будь-якої форми власності), та закріплення кадрів;
• - матеріально-технічну базу, залучення у виробництво нової техніки й індустріальної технології, досягнення біологічної науки, які в кінцевому підсумку змінюють співвідношення між живою та уречевленою працею і сам зміст сільськогосподарської праці, підвищують її привабливість, розширюють сферу прикладання кваліфікованої праці.

Важливою умовою підвищення використання трудових ресурсів є поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва, розвиток міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції.

Основні шляхи поліпшення використання трудових ресурсів такі:

• - розвиток підсобних промислових виробництв і промислів;
• - удосконалення структури виробництва і його науково-технічне оновлення;
• - удосконалення економічного стимулювання працівників;
• - розвиток підприємницької діяльності;
• - зміна відносин власності й розвиток особистих підсобних виробництв;
• - удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів;
• - поліпшення соціальних умов працівників;
• - урахування регіональних і галузевих умов використання праці.