Передмова

Гуманізація сучасної школи вимагає підвищеної уваги до проблем вікової та педагогічної психології, оскільки знання вчителем основних закономірностей розвитку дитини у різні вікові періоди та особливостей комфортного включення школярів в навчання є необхідною передумовою конструктивної взаємодії вчителя і учня в навчально-виховному процесі. Психологічні дослідження сучасних проблем дитячої та вікової психології загострюють увагу на феномені відчуження учнів від школи, їх небажанні вчитися, негативному ставленні до учбової діяльності. Відтак, в контексті високих вимог до розвитку національної школи проблема озброєння майбутніх вчителів знаннями з вікової та педагогічної психології набуває особливої актуальності. Значущість цієї проблеми підвищується, коли йдеться про формування нової творчої особистості двадцять першого століття, яка буде розбудовувати незалежну українську державу.

Структура змісту навчального посібника включає 7 тем з вікової та 3 теми з педагогічної психології. До кожної теми подаються основні поняття та список рекомендованої студентам літератури.

Одним із завдань посібника було висвітлення різних підходів до проблем вікової та педагогічної психології як у вітчизняній, так і в зарубіжній психологічній науці.

Компактне поєднання в одному посібнику тем з вікової та педагогічної психології пояснюється спільним об'єктом дослідження - особистістю, яка розвивається в процесі навчання і виховання. Посібник стане у нагоді студентам при підготовці до семінарських занять, до державного іспиту, та під час проходження педагогічної практики, оскільки у ньому висвітлено закономірності навчально-виховного процесу та схематично подано основні поняття з вікової та педагогічної психології.

Вікова психологія

Предмет, завдання і методи вікової та педагогічної психології

План

• 1. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології.
• 2. Сучасні теоретичні концепції вікової та педагогічної психології.
• 3. Методи вікової та педагогічної психології.

Основні поняття

Предмет вікової психології, предмет педагогічної психології, принципи психології як науки, принцип детермінізму, принцип єдності свідомості та діяльності, принцип розвитку, методи організації дослідження (лонгітюдний, порівняльний і метод зрізів), методи збирання фактичного матеріалу та опрацювання результатів дослідження, інтерпретаційні методи.

Рекомендована література

• 1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 1997. - Гл. 1, 6.
• 2. Асеев В.Г. Возрастная психология. - Иркутск, 1989. - С. 4-9.
• 3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Гамезо и др. - М., 1984. - С. 10-13, 14-26, 27-46.
• 4. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровского. - М., 1979. - С. 5-20.
• 5. Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. - К., 1976. - Розділ І.
• 6. Кулагина И.Ю. Возрастная психология - М., 1997. - Раздел I.
• 7. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - М., 1998. - Кн.2. - С. 6-17.
• 8. Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И.Щербакова. - М., 1987. - Темы 1, 2.
• 9. Практикум по экспериментальной и прикладной психологи / Под ред. ААКрылова. - Л.,1990. - С. 5-61.
• 1

Предметом вікової психології як галузі психологічної науки є вікова динаміка психіки людини, закономірності та факти розвитку психічних процесів і психічних властивостей особистості на різних етапах її індивідуального життя.

Галузями вікової психології є: дитяча психологія, психологія молодшого школяра, психологія підлітка, психологія ранньої юності, психологія дорослої людини, геронтопсихологія (психологія старості).

Предметом педагогічної психології є психологічні закономірності навчання і виховання. Конкретизуючи цю тезу, зазначимо, що педагогічна психологія вивчає пізнавальну діяльність і розумовий розвиток учня, закономірності формування особистості як свідомого суб'єкта пізнання, спілкування і праці.

У структурі педагогічної психології виділяють: психологію навчання, психологію виховання і психологію вчителя.

Вікова психологія нерозривно пов'язана з педагогічною психологією. Ця єдність пояснюється спільним об'єктом дослідження - особистістю, яка розвивається. І вікова, і педагогічна психологія розглядають взаємодію дитини і дорослого: дитина аналізується в процесі навчання і виховання. Водночас навчання і виховання не можуть розглядатися поза основним об'єктом цих процесів - дитиною, яка розвивається.

Завдання вікової та педагогічної психології можна розділити на 3 групи:

1. Методологічні завдання.

Методологія - це система принципів і способів організації та побудови теоретичної й практичної діяльності. Відповідно, під загальними методологічними завданнями розуміють формулювання загального філософського підходу, способу пізнання, який застосовується дослідником.

Спеціальні методологічні завдання - формулювання методологічних принципів і визначення конкретних методичних прийомів дослідження. Так, наприклад, до основних проблем спеціальної методології наукового пізнання в межах вікової психології відносять:

• 1) проблему рушійних сил психічного розвитку людини;
• 2) проблему співвідношення навчання і розвитку;
• 3) проблему вікової періодизації.
• 2. Теоретико-пізнавальні завдання.

Основна ціль теоретичних досліджень - збільшення знань про загальні закономірності та механізми розвитку психіки дитини; розробка понятійного апарату.

До основних теоретичних проблем вікової та педагогічної психології на сучасному етапі відносимо:

• 1) визначення еталонів зрілості особистості;
• 2) виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя;
• 3) побудова концептуальної моделі материнства;
• 4) співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психічному розвитку дитини;
• 5) наукове прогнозування в розвитку психічних ресурсів дитини.
• 3. Практичні завдання.

Вирішення теоретичних задач розширяє можливості практичного застосування надбань вікової та педагогічної психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової та педагогічної психології є:

• 1) організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;
• 2) проблема психологічної допомоги в періоди різних вікових криз;
• 3) проблема гуманізації навчально-виховного процесу;
• 4) проблема важких дітей.
• 2

Зупинимось на характеристиці основних напрямів сучасної вікової та педагогічної психології.

1. Психоаналіз (З. Фрейд).

Предмет дослідження: глибинні почуття і переживання людини. Основу концепції складають два відкриття: відкриття безсвідомого і відкриття сексуальної основи людини.

Досвід перших дитячих переживань людини на рівні безсвідомого здійснює вплив на її доросле життя. З.Фрейд вірив,

що "дитина - батько дорослого". Сексуальний розвиток дитини проходить певні етапи. На кожній стадії інтереси дитини і оточуючих її людей зосереджені навколо якої-небудь частини тіла, що є для дитини джерелом отримання задоволення. Цей інтерес дорослих і отримання задоволення дитиною - критерії виділення стадій психосексуального розвитку. Характер перебігу кожної зі стадій здійснює певний вплив на формування особистісних якостей дитини.

На першій стадії (оральній), яка триває рік, найважливішою сферою динамічної активності є рот. За оральною стадією йде анальна. Тут основна увага зосереджується на функціях виділення. Ця стадія триває впродовж другого року життя. Наступна -фалічна стадія, коли провідними ерогенними зонами стають статеві органи. Потім дитина потрапляє в тривалий латентний період (з 6 до 12 років). У цей час імпульси в основному витіснені та утримуються в цьому стані. І остання фаза - генітальна - фаза розвинутої сексуальності (від 12 до 18 років) Часто потяги тут підпорядковуються лібідо, задовольняються шляхом нормальної статевої діяльності.

Особистість розвивається на основі 4 джерел напруги: 1) процесів фізіологічного росту; 2) фрустрацій; 3) конфліктів і 4) загроз. Прямим наслідком зростання напруги, яка виникає із цих 4 джерел, є те, що особистість повинна оволодівати новими способами редукції напруги. Ідентифікація (метод, за допомогою якого людина приймає риси іншого і робить їх частиною своєї особистості) та заміщення (коли об'єкт-вибір виявляється недоступним через зовнішні й внутрішні бар'єри, формується новий об'єкт, що дозволяє зняти напругу) - це два методи, завдяки яким індивід учиться вирішувати фрустрації, конфлікти і тривоги.

Е. Еріксон.

Розвиток особистості - закономірна зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу і поведінки людини.

Становлення особистості залежить від впливу соціальних, історичних і культурних чинників, від того наскільки вона ідентична до соціуму, що її оточує. На кожній стадії людина переживає специфічну кризу, в основі якої лежить конфлікт. Людина може розвиватися або по лінії благополучного вирішення конфлікту, або по аномальній лінії.

Е. Еріксон виділяє такі стадії психосоціального розвитку:

• 1. Орально-сенсорна стадія (перший рік життя) - конфлікт між довірою і недовірою до оточуючого світу. Якщо він вирішується позитивно - формується надія.
• 2. М'язево-анальна стадія (від 1 до 3 років) - конфлікт між почуттям незалежності тавідчуттям сорому і сумнів (формується воля).
• 3. Локально-генітальна стадія (від 4 до 5 років) - конфлікт між ініціативністю і почуттям вини (формується цілеспрямованість).
• 4. Латентна стадія (від 6 до 11 років) - конфлікт між праце-любством і почуттям неповноцінності (формується уміння).
• 5. Підлітковий вік і рання юність (від 11 до 20 років) -конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає (формується вірність).
• 6. Рання дорослість (від 20 до 40-45 років) - конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуття ізольованості від оточуючих (формується любов).
• 7. Дорослість (від 40 - 45 до 60 років) - конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх дорослих проблемах (формується турбота).
• 8. Зрілість (більше 60 років) - конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм (формується мудрість).
• 2. Біхевіорізм (Дж.Уотсон, Дж. Годфруа, К.Флейк-Хоб-сон, Б.Скіннер).

Предмет дослідження - поведінка людини від народження до смерті. Біхевіорісти не знаходять даних, які підтвердили б існування спадкових форм поведінки. Вони вважають, що якщо є відносно незначні вроджені реакції, які приблизно однакові у всіх дітей, та за умови оволодіння зовнішнім і внутрішнім середовищем, спрямовується формування будь-якої дитини по визначеному шляху. Маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна "виготовити" людину з будь-якими рисами.

Отже, розвиток психіки залежить від стимулів, які забезпечує середовище. Біхевіорісти заперечують наявність етапів розвитку дитини. Основне завдання - вивчати умови, що сприяють або заважають научінню. Існує три способи формування поведінки: позитивне і негативне підкріплення, покарання, відсутність підкріплення.

3. Гуманістична психологія (К.Роджерс, А.Маслоу, В.Франкл, С.Сатір, Ш.Бюлер).

Особистість - унікальна цілісна система, яка є відкритою можливістю самоактуалізації. Існує одна мотивуюча сила - прагнення до самоактуалізації. Людина не може актуалізуватися, якщо не здатна розрізняти прогресивні та регресивні шляхи поведінки.

На думку К.Роджерса, основною перешкодою для розвитку точного сприймання, реалістичного усвідомлення себе є "умова цінності". Як тільки дитина починає усвідомлювати себе, в ній розвивається потреба в любові та позитивній увазі. Дитина починає діяти так, щоб отримати любов і схвалення, діючи інколи проти своїх власних інтересів. Дитина намагається бути такою, якою її хочуть бачити, а не такою, якою вона є. К.Роджерс зазначає, що люди часто формують і підсилюють образ самого себе, що абсолютно не відповідає реальності. Головне - віра у внутрішні сили складного організму, яким є людина.

А.Маслоу пов'язує виникнення неврозів із затуханням у людині "внутрішніх сигналів" або ж їх повним зникненням. Людина, позбавлена внутрішніх підказок, шукає такі на стороні. У міру того як індивід все більше сприймає, розуміє і приймає в "Я - структуру" свої ж органічні переживання, він віднаходить, що заміщення системи цінностей - це постійний процес. Для здорового пристосування людина повинна постійно оцінювати свої переживання, щоб побачити наскільки вони вимагають зміни ціннісної структури.

Більшість людей біологічно тягнуться до здоров'я. Існує багато потреб, кожна з яких підпорядкована базовій тенденції організму до становлення і самопідсилення.

Основні ідеї гуманістичної психології:

• 1. Людина - цілісна унікальна система і повинна вивчатися в її цілісності.
• 2. Людина відкрита світу, переживання людиною світу і себе є основною психологічною реальністю.
• 3. Людське життя потрібно розглядати як єдиний процес становлення і буття людини.
• 4. Людина володіє потенціями до безперервного розвитку і самореалізації, що є частиною її природи.
• 5. Людина володіє певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.
• 6. Людина є активною, творчою істотою.
• 4. Культурно - історична концепція Л.С.Виготського.

Середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій. Ставлення до середовища змінюється з віком, а відповідно змінюється і роль середовища в розвитку. У людини немає вроджених форм поведінки в середовищі. Її розвиток здійснюється шляхом засвоєння історично вироблених форм і способів діяльності. Морфофізіологічні особливості мозку і спілкування - умови розвитку дитини. Навчання - рушійна сила розвитку.

Основна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріорізації дитиною структури її зовнішньої, соціально -символічної (спільної з дорослим і опосередкованої знаками) діяльності. Л.С.Виготський прийшов до висновку: будь-яка вища форма поведінки з'являється у своєму розвитку двічі - спочатку в соціальному плані, як колективна форма поведінки, у співробітництві дитини з дорослим, потім як функція інтрапсихічна (всередині дитини), як певний спосіб її поведінки. В процесі інтеріорізації складається і розвивається свідомість людини.

Процес розвитку вищих психічних функцій - це процес оволодіння зовнішніми засобами культурного розвитку і мислення (мовою, письмом тощо); а також розвитку спеціальних вищих психічних функцій. Суть і зміст культурного розвитку поведінки - глибинні зміни вищих психічних функцій, які відбулися в філогенезі людини. Культура створює особливі форми поведінки, видозмінює діяльність психічних функцій. У процесі історичного розвитку людина змінює способи і прийоми своєї поведінки, виробляє нові форми - специфічні, культурні. Виховання є штучним оволодінням природними процесами розвитку. Воно впливає не тільки на різні процеси розвитку, але і перебудовує всі функції поведінки.

5. Психологія ставлення про закономірності дитячого розвитку (В.М. Мясищев).

Основою особистості є індивідуально-цілісна система її суб'єктивно-оцінних ставлень до дійсності. В.М. Мясищев зазначає, що психологічне ставлення - це цілісна система індивідуальних, вибіркових і свідомих зв'язків особистості з різними сторонами дійсності. Діяльність і поведінка однієї й тієї ж особистості кожного конкретного моменту визначаються її ставленням до різних сторін дійсності, видами ставлення, які випливають з історії розвитку особистості, з усієї об'єктивної суспільно-історичної дійсності. Питання про розвиток людини нерозривно пов'язане з формуванням її видів ставлення. Виховання є процесом взаємодії вихователя і вихованця. Взаємовідносини, що існують між ними, відіграють істотну роль у процесі взаємодії та разом з тим є результатом цієї взаємодії.

Діяльність (гра, навчання, праця) для формування основних психічних властивостей, які є моральною основою особистості, може бути і нейтральним процесом, якщо між її учасниками не організовані ставлення (відносини, що вимагають взаємодопомоги, співробітництва).

3

Вікова та педагогічна психологія, як галузь психологічної науки, використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної - методи, за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між дітьми і дорослими. Всі ці методи адаптовані до віку дитини.

Класифікація методів вікової та педагогічної психології

За ціллю і задачами дослідження:

• 1) описові (не експериментальні):
  • - спостереження;
  • - бесіда;
  • - анкета;
  • - вивчення продуктів діяльності;
• 2) діагностичні (вимірювальні):
  • - тести;
• 3) пояснювальні (експериментальні):
  • - природній експеримент;
  • - моделюючий експеримент;
  • - лабораторний експеримент;
• 4) перетворюючі (формуючі):
  • - навчаючий експеримент;
  • - виховуючий експеримент.

За організацією дослідження:

• 1) повздовжній зріз (лонгітюдний метод) - дослідження одних і тих самих дітей упродовж тривалого періоду часу;
• 2) поперечний зріз - дослідження проводиться на окремих і різних за віком групах дітей. Ціль - дослідження особливостей даного моменту формування психіки;
• 3) комплексне дослідження - використання і поперечних, і повздовжніх зрізів різними дослідниками.

Специфіка предмета психолого-педагогічних досліджень у віковій і педагогічній психології породжує модифікацію у використанні окремих методів. Так, спостереження часто проводиться як щоденникові записи (щоденники матері) - послідовна фіксація фактів, що свідчать про психічний розвиток дитини.

Лабораторний експеримент за частотою використання у віковій та педагогічній психології поступається природному. Важливим для вікової та педагогічної психології є формуючий (навчаючий та виховуючий) експеримент. Саме завдяки йому зміни психічної діяльності дітей розглядаються в результаті активного впливу дослідника (часто педагога) на досліджуваного (учня).

Особливе місце серед методів дослідження індивідуальних і вікових відмінностей дітей посідає близнюковий метод, запозичений з диференційної психології. За допомогою цього методу досліджується подібне і відмінне між гомозиготними й гетерозиготними близнюками, що дозволяє вирішити одну з основних проблем вікової психології - взаємозв'язок біологічної та соціальної обумовленості розвитку психіки.