Економічні відносини власності

• 5.1. Власність у системі виробничих відносин.
• 5.2. Основні тенденції розвитку у відносинах власності на сучасному етапі. Фор-
  ми власності.
• 5.3. Інтелектуальна власність як складова і особлива форма відносин власності.
• 5.4. Роздержавлення і приватизація як шляхи реформування відносин власності
  в Україні.

Власність у системі виробничих відносин

Вузловим елементом суспільних відносин і економічної системи в цілому є відносини, які пов'язані з власністю.

Власність - дуже складна категорія, яка з різних боків вивчається суспільними науками і характеризується різними аспектами: політичними, морально-психологічними, соціальними, ідеологічними, юридичними та економічними. Пояснюється це тим, що дане поняття є надзвичайно важливим для суспільства і містким для науки (рис.5.1).

По-перше, відносини власності завжди були основним виробничим відношенням, на якому формувалися усі інші суспільні відносини (політичні, юридичні, культурні тощо). По-друге, відносини власності є основою економічної системи:

• - вони визначають суспільний спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва;
• - зумовлюють специфічність дії економічних законів певної економічної системи;
• - власність визначає цілі, мотиви і мету функціонування й розвитку економіки в цілому і конкретного виробництва;
• - вона визначає характер розподілу і споживання створеного продукту.

По-третє, власність визначає панівну систему політичної та економічної влади. По-четверте, власність визначає класову і соціальну структуру суспільства.

Власність - складна багатогранна, багатоаспектна категорія, це діалектичний зв'язок економічних і юридичних відносин, економічного змісту та юридичної форми.

З економічного погляду, власність спочатку розглядалася в літературі як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі в людини.

Однак пізніше, з розвитком суспільства, вчені дійшли висновку, що "речі самі по собі - не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима".

Головною характеристикою власності є не річ і не ставлення людей до речі, а те, ким і як привласнюється річ і як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей.

Відповідно до цього, власність - це виробничі відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.

Об'єкти власності - це все те, що можна привласнити чи відчужити:

• - засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;
• - нерухомість (будинки і споруди, земля, присадибні ділянки тощо);
• - природні ресурси (надра, ліси, водні ресурси тощо);
• - предмети особистого споживання;
• - гроші, цінні папери, дорогоцінні метали тощо;
• - інтелектуальна власність (твори літератури, інформаційні ресурси, досягнення науки і техніки, відкриття і винаходи, комп'ютерні програми та інформаційне забезпечення тощо);
• - культурні та історичні цінності;
• - робоча сила.

Суб'єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності:

• - окрема особа (індивід) - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;
• - юридичні особи - організації, підприємства, установи всіх форм власності;
• - держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);
• - інші держави або міжнародні організації та інституції.

Привласнення - процес, що виникає в результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Такий підхід дає змогу встановити :

• - хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
• - як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
• - хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Як бачимо, відносини власності охоплюють усю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто суб'єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов'язків. Держава встановлює права власності.

Право власності - це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

З юридичного погляду, власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.

Розвинуті країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи :

• 1. Право володіння.
• 2. Право користування.
• 3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
• 4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).
• 5. Право на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).
• 6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).
• 7. Право на передачу благ у спадок.
• 8. Право на безстроковість володіння благом.
• 9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.
• 10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).
• 11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Така структура власності є своєрідним "розщепленням" змісту і функції класичної тріади структури відносин власності як правової категорії.

З точки зору класиків економічної теорії, власність як правова категорія - це сукупність вольових, ідеальних відносин володіння, використання та розпорядження об'єктами власності, що оформлюються правовими нормами (див.рис.5.1.).

Володіння - реальні, фактичні дії людей щодо умов і результатів виробництва.

Володіння - це ще не власність. Людина може фактично володіти предметами, але не бути їхнім власником.

Використання - відносини між людьми щодо вилучення корисних властивостей (споживчої вартості) з об'єктів належності під час їхнього виробничого і особистого споживання, а також отримання відповідного доходу від об'єктів власності.

Розпорядження - форма відносин між людьми щодо реальних дій з об'єктами володіння і використання, якими є продаж, обмін, дарування, застава тощо.

Між юридичним та економічним змістом власності існує певний зв'язок. Він ґрунтується на тому, що зміст юридичного відношення є виразом економічного відношення і ним задається ( відносини оренди і найманої праці).

Проте в цій єдності первинним є економічний зміст власності, а похідним (вторинним) - її юридичний зміст.

Економічні відносини власності утворюють певну систему, що містять у собі три види відносин:

• 1) відносини з приводу привласнення;
• 2) відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності;
• 3) відносини з приводу господарського використання.

Відносини привласнення передбачають повне відчуження об'єкта власності певним суб'єктом від інших суб'єктів.

Економічна реалізація власності (процес вилучення корисних властивостей і доходу) потребує переходу юридичного змісту власності (ідеальних відносин у реальні) в її економічний зміст.

Необхідність такого переходу зумовлена тим, що юридичні відносини власності не можуть забезпечити задоволення ні виробничих, ні особистих потреб людей, оскільки юридичні відносини перебувають поза сферою виробництва і тому не містять у собі економічних процесів реалізації: у правових відносинах власність перебуває в пасивній формі, формі спокою.

Зміст діяльної форми власності утворюють відносини привласнення як реальні відносини володіння, розпорядження і використання факторів виробництва.

Привласнення як економічна категорія виступає як:

• - первинне привласнення - сукупність нетрудових відносин, якими опосередковуються процеси опанування виробниками засобів і технологій виробництва;
• - вторинне привласнення - сукупність соціально-економічних відносин, через які здійснюються процеси присвоєння результатів виробництва.

Конкретні форми вторинного привласнення:

• - заробітна плата. Вона є формою реалізації власності працівника на свою робочу силу;
• - промисловий і торговельний прибуток. Останні виступають формою реалізації власності роботодавця на промисловий і торговельний капітал;
• - позичковий відсоток - є формою реалізації власності на позичковий капітал;
• - земельна рента - є формою реалізації власності на землю;
• - дивіденд - є формою реалізації власності на акціонерний капітал.

Механізмом реалізації власності є перехід правових відносин власності в реальні виробничі відносини, які характеризуються поняттям "механізм господарювання". Формами такого механізму є оренда, лізинг і т. д.