Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Вікова та педагогічна психологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Розвиток спілкування дитини перших семи років життя з ровесниками

Контакти з іншими дітьми характеризуються відсутністю жорстких норм і правил, які існують при спілкуванні з дорослими. Тому діти у спілкуванні з ровесниками більш розкуті, а їхні контакти мають велику емоційну насиченість.

У немовлят переважають безпосередньо емоційні контакти, які виражають широкий спектр їх переживань. Діти розглядають один одного, доторкаються, поводять себе з ровесником як з цікавою іграшкою. Вони не узгоджують свої бажання, не враховують стани один одного. Спільні дії швидко розпадаються. Закладаються лише передумови для повноцінного спілкування.

У ранньому дитинстві складається перша форма спілкування з ровесниками - емоційно-практична. Це емоційні контакти в процесі виконання предметної гри, в якій діти демонструють один одному свої уміння і навички. Таке спілкування пов'язане з іграшками. Дітей захоплює сам процес спільних дій. У цей період дитині важливіше самій щось сказати, ніж слухати іншого. Саме тому бесіда з ровесниками часто не виходить. Спілкування зводиться до окремих епізодів. У процесі спілкування формується ставлення до ровесника як до цікавого об'єкта, вивчаються його характеристики.

У дошкільників вже з 4 років спостерігається ситуативно-ділова форма спілкування. Діти намагаються діяти спільно в процесі сюжетно-рольової гри, налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії для досягнення спільної мети. З'являється інтерес до того, що робить ровесник. Контакти характеризуються яскравою емоційністю. Дошкільник хоче, щоб на нього звернули увагу, прагне до визнання і поваги. Разом з тим він не виділяє інтересів і бажань товаришів, мотивів їхньої поведінки. У старших дошкільників дуже рідко спостерігається позаситуативно-ділова форма спілкування, яка сприяє розвитку в дошкільника здатності розуміти думки і переживання партнера по спілкуванню. Такі діти розмовляють з ровесниками на пізнавальні та особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними.

5

Немовлята. Розвиток рухів займає важливе місце в психічному розвитку дитини. Динамічність моторики тісно пов'язана з розумовою активністю. Рухова активність допомагає дітям познайомитися зі світом предметів і людей. Дії немовляти дуже складні. Дитина народжується з безумовними рефлексами. Це перш за все харчові, захисні та орієнтовні рефлекси. Деякі є атавістичними. Згодом з'являється ряд рухових пристосувань, які виникають завдяки контакту з навколишнім середовищем. Розвиток рухів відбувається в точно визначеній послідовності: насамперед розвиваються рухи голови, потім - рук, а вже пізніше - взагалі рухи тіла. Зокрема: 3 міс.

  • - перекочування з боку на бік, 5 міс. - сидіння, 7 міс. - стояння, 8міс.
  • - ходіння навколо опори, 10 міс. - самостійне ходіння. Засвоєння процесу ходіння відкриває перед дитиною можливості отримувати безпосередні відомості про навколишнє середовище.

Для розвитку психіки надзвичайно важливим є розвиток рухів руки. У 4 міс. формується рух руки до предмета, обслідування предмета. У 5-6 міс. дитина може схопити предмет. Це перша цілеспрямована дія, вона є умовою засвоєння маніпуляції з предметом. У другій половині рух рук удосконалюється. З'являються кругові реакції: дитина кидає, стукає, перекладає предмети. Після 10 міс. з'являються перші функціональні дії, які дозволяють використовувати предмет за призначенням. Переносу дії на інші предмети в цей період ще не відбувається. До кінця 1 року життя дитина включається в пізнання людських предметів і засвоює правила дії з ними.

Раннє дитинство. У 2 роки відбувається диференціація функцій рук і ніг, а у 3роки - розвиток предметних рухів, поява вольового самоуправління поведінкою.

У ранньому дитинстві формується предметна діяльність. Вона відрізняється від простого маніпулювання предметами тим, що дії та способи роботи дитини з предметами починають підпорядковуватися функціональному призначенню предметів у житті культурної людини. До третього року життя предметна діяльність уже сформована. Діти можуть грати іграшками, відтворювати дії дорослих з предметами. Дитячі ігри предметного плану можуть бути такими: гра-дослідження, гра-конструювання, рольова гра.

До появи сюжетно-рольової гри дитина повинна навчитися користуватися предметами не тільки за їх прямим призначенням, а у відповідності з задумом гри. Дитина включає в гру предмети, які заміняють реальні. У неї повинна виникнути потреба копіювати дії дорослих і вона повинна навчитися взаємодіяти з іншими дітьми і дорослими. Здатність до наслідування лежить в основі рухового і інтелектуального розвитку. Дії з предметами утверджують функції сенсорних механізмів, встановлюються тривалі зв'язки між зоровим та руховим аналізаторами. Дії з предметами, що дитина робить у ранньому віці, готують їх до ігрової діяльності. Для розвитку гри важливою є поява символічних дій, які заміняють реальні. Дії узагальнюються і відокремлюються від предмету, формуються перші ігрові уміння, починає розвиватися взаємодія з ровесниками у спільних іграх. У ранньому віці в дитини складаються свідомі довільні дії.

Дошкільний період. Рольова гра - це діяльність, в якій діти беруть на себе ролі дорослих і в узагальненій формі відтворюють діяльність дорослих і взаємини між ними. Розвиток гри виявляється перш за все через зміну сюжету (від побутового ("доньки-матері") - до широкого соціального ("космос")) та змісту (дії з предметами - відносини між людьми).

Д.Б.Ельконін виділив 4 рівні розвитку гри у дітей 3-7 років:

  • 1. Центральним змістом гри є дії з певними предметами, які направлені на співучасника гри (одна дитина грає маму, а інша - тата). Ролі тут фактично є, але вони визначаються дією. Ролі не називаються, дії одноманітні. Логіку дій легко можна порушити.
  • 2. Центральним змістом гри є дії з предметами. Але ігрова дія повинна відповідати реальній. Ролі дітьми називаються. Виконання ролі зводиться до реалізації дії, пов'язаної з роллю. Логіка дій визначається їх послідовністю в реальній дійсності.
  • 3. Центральним змістом гри є виконання дій, які випливають з ролі. Серед них виділяються спеціальні дії, які передають характер ставлень до інших учасників гри. Ролі чітко окреслені, визначають і спрямовують поведінку дитини, логіка і характер дій визначається роллю. Дії стають різноманітними (вислухати хворого, перев'язати, виміряти температуру), з'являється специфічне рольове мовлення. Порушення логіки дій не допускається.
  • 4. Центральним змістом гри є виконання дій, які пов'язані з ставленням до інших людей, ролі яких виконують інші люди. Ролі чітко виділені. Впродовж всієї гри дитина веде лише одну лінію поведінки. Рольові функції дітей взаємопов'язані. Дії розгортаються в послідовності, яка строго відтворює реальну логіку, вони різноманітні.

У грі з'являється декілька типів взаємовідносин: стабільні міжособистісні відносини, які виникають до початку; сюжетно-рольові відносини, які обумовлені сюжетом і змістом гри; організаційні відносини, за допомогою яких діти здійснюють контроль за діями інших учасників гри.

Є також ігри за правилами. Їх змістом є не роль, а правило і задача. До таких можна віднести рухливі та дидактичні ігри.

6

Особистість дитини - це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей, але окрім цього вона має багато сторін, які є типовими для всіх дітей. Гербарт стверджував, що дитина - це "хамелеон". Однією з характерних рис дитячої особистості є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса - ніжність і тендітність дитячої особистості, що відзначається її легкою піддатливістю. Дитина легко вбирає різні переживання, не уміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити. Панування емоцій, реального "Я", слабка влада інтелекту, відсутність звичок, певних стійких оцінок призводить до того, що у дитини немає нічого штучного, вона безпосередньо слідує своїм захопленням і почуттям, їй притаманна справжня духовна свобода. У цьому полягає неповторність становлення дитячої особистості, розвиток якої відбувається в напрямку збагачення її досвіду, волі та інтелекту.

Л.І.Божович вважає, що формування особистості не може характеризуватися незалежним розвитком якої-небудь однієї її сторони - раціональної, вольової, або емоційної. Особистість - це вища інтегрована система, а центром її розвитку є свідомість.

Д.І.Фельдштейн, Д.Б.Ельконін вказують на те, що становлення особистості дитини відбувається в процесі її діяльності.

Виділяються такі етапи розвитку дитячої особистості:

  • 1-й етап (0-1р.): Новонароджена дитина діє під впливом лише біологічних потреб, але потім її діяльність визначається сприйманням тих предметів і людей, в яких втілені ці потреби. Уже в періоді немовлят встановлюється позиція дитини "Я в суспільстві", що призводить до розуміння наявності інших і є кроком до становлення особистості. Немовлята потребують взаємин з дорослими. Ця потреба задовольняється в інтимно-особистісно-му спілкуванні.
  • 2-й етап (1р. - 3р.): У ранньому дитинстві відбувається різкий перехід до предметно-маніпулятивної діяльності. Спілкування з дорослими забезпечує присвоєння дитиною їх досвіду, в тому числі й оволодіння мовою. В 2 роки дитина більш чітко виділяє власне "Я" від "ІНШОГО". В 3 роки дитина фіксує своє "Я", усвідомлює свою "самість", ставить себе в позицію суб'єкта, виділяє самого себе зі світу об'єктів. З цього моменту починається новий рівень соціального розвитку, коли не тільки суспільство визначає ставлення до дитини, а і вона починає все активніше вступати у взаємини з іншими людьми. З'являється мотивуюче уявлення. У дитини виникає прагнення діяти під впливом своїх внутрішніх спонукань, незалежно від ситуації. В 3 роки виникає таке особистісне новоутворення, як гордість за свої досягнення. Це прагнення досягнути результату і показати свої успіхи дорослому, загострене почуття власної гідності. Ставлення до себе формується в процесі спілкування з дорослими. Диференціація ставлень дорослого до дитини у формі оцінки конкретного досягнення призводить до формування самооцінки дитини. З'являється оцінка своїх можливостей на рівні "можу" або "не можу".
  • 3-й етап (3р. - 7р.): В дошкільний період дитина прагне зіставити себе з іншими і активно впливати на ситуацію. У шестирічної дитини завдяки ігровій діяльності з'являється орієнтація на суспільні функції людей, норми їх поведінки та більш широке розуміння соціальних зв'язків, виробляється уміння оцінити поведінку інших дітей і дорослих. Виникає і розвивається потреба співпереживати, яка проявляється в емоційній децентрації. Формуються перші етичні інстанції. Моральні інстанції породжують моральні мотиви поведінки. Моральні почуття стають великою спонукальною силою. Звідси випливають і такі новоутворення, як здатність підпорядковувати свої безпосередні бажання свідомим намірам, уміння управляти собою, своєю поведінкою, і здатність правильно відтворювати соціальні норми поведінки.

Старші дошкільники прагнуть зайняти нове місце в системі доступних суспільних відносин. Відбувається усвідомлення свого соціального "Я", своєї приналежності до дитячого колективу. Шестирічна дитина починає розуміти важливість суспільно корисних справ. У рольовій грі дошкільник вже може отримати задоволення як від правильних рольових дій, так і від відмови на користь цієї правильності від власних безпосередніх бажань. Нова позиція і тип самосвідомості "Я" і "Світ" характеризуються виділенням у взаєминах з дорослими норм і еталонів соціального співжиття. Виникає потреба в соціальній відповідності. Дитина починає усвідомлювати свої уміння і деякі якості, відкривати для себе власні переживання.

Цікавий підхід до проблеми розвитку "Я" дитини перших років життя пропонує Карел Блага. Він вважає, що на певних етапах розвитку зароджуються окремі структурні компоненти "Я", які інтенсивно розвиваються впродовж всіх періодів, зокрема:

  • - Між 6-7 місяцем з'являється структурний компонент "Я - є": усвідомлення власного тіла, відчуття своєї фізичної окремості від матері; дитина відчуває себе гордим ініціатором власних моторних дій.
  • - У 2 роки розвивається компонент "Я - умію, я - пізнаю", формується із досягнень дитини (потримати горщик, попроситися тощо).
  • - У період між 2-3 роками починається формування структурного компоненту " Я - хлопчик (дівчинка)" та "Я - хочу".
  • - У 3 роки формується компонент "У мене є". Він утворюється з прихильності до батьків, вподобань до іграшок.
  • - У 4 роки з'являється ідеальне "Я" (яким би я хотів бути), сумління совісті (що можна і не можна), посилюється статева ідентифікація.

Особливості розвитку емоційної сфери особистості

В.Штерн виділяє такі властивості емоційних процесів на ранніх етапах розвитку дитини: сила, яка пов'язана з безпосередньою реакцією організму на незадоволення вітальних потреб, короткочасність реакцій, неоднозначний і безпосередній характер емоційного реагування.

К.Обуховський стверджує, що у немовлят виникає потреба в емоційному контакті як орієнтування в емоційному стані інших людей. Перша симпатія до дорослого виникає на основі задоволення від ситуативно-особистісного спілкування з ним. Потім у дитини виникає синтонія як здатність відкликатися на емоційний стан іншої людини. Уже в другому півріччі відбуваються зміни емоційних проявів, які проявляються у вибірковому і неоднозначному реагуванні дитини на емоційний настрій людей, з якими вона взаємодіє. Емоційні взаємини з дорослими стають більш диференційованими і стійкими, хоча й зберігають ситуативний характер. Умовою розвитку симпатії є активність дорослого в спільній діяльності.

У ранньому дитинстві емоційного відтінку набуває не стільки присутність дорослого, скільки його участь у спільній предметній діяльності. Дитина провокує емоційну оцінку і відгук дорослого. З'являється радість засвоєння предметного світу. Часто почуття стають мотивами поведінки.

У дошкільний період емоції випереджають хід виконання дій, виникає здатність до співпереживання, здатність передбачити наслідки своїх дій, сумління совісті. Ці соціальні почуття лише починають формуватися. Вони розвиваються у грі. Дитина отримує задоволення від самої гри. Емоції беруть участь у підпорядкуванні мотивів, що призводить до становлення довільної регуляції.

 
<<   ЗМІСТ   >>