Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Основні особливості європейської філософії XVII-XVIII століть

Три основні фактори визначили формування і характер філософії Нового часу. Це:

Буржуазні революції

Релігійна реформація

Наукова революція

Буржуазний спосіб виробництва, заснований на розвитку промисловості, викликав потребу у глибокому вивченні природи. Наукова революція XVII століття полягало в появі дослідно-експериментального природознавства, бурхливому розвитку астрономії, механіки, фізики, анатомії, фізіології, математики і математизації всього філософського знання. Розвиток науки у свою чергу викликало необхідність методологічних досліджень. Тому основними проблемами філософії Нового часу - стали гносеологічні проблеми: межі і можливості людського пізнання, методи осягнення і способи перевірки істини. Якщо в середні віки філософія виступала в союзі з богослов'ям, в епоху Відродження - з мистецтвом і гуманітарним знанням, то в Новий час вона опирається на науку. Однак прагнення до науковості, логічної строгості, раціональності філософія цього періоду спричинила втрату жвавості, образності, рухливості картини світобудови. А.Ф. Лосєв так пише про цю особливість філософії Нового часу: "Замість живої гармонії цільного нероздільного Логосу і музичного народного міфу в новій філософії сформувалося розуміння природи як іррелігіиного, механічного цілого... Увесь світ стає бездушним і механічним... "Речовинність" з усім властивим їй механіцизмом і формалізмом займає пануюче положення у всіх вченнях нової філософії, навіть у вченні про особистість, яке перетворюється в простий пучок перцепцій".

Найбільш відомі філософи Нового часу

Френсіс Бекон (1561-1626) - англійський філософ-матеріаліст, родоначальник методології експериментальної науки, розробив доктрину "природної" філософії, обґрунтував емпіричні методи пізнання (індукція, експеримент), запропонував деталізовану класифікацію наук (пізніше ця класифікація була прийнята французькими енциклопедистами). Основні праці: "Про початки і джерела", "Про мудрість древніх", "Про достоїнство і збільшення наук", "Новий Органон, або Щирі вказівки для тлумачення природи", "Історія вітрів", "Історія життя і смерті", "Досвіди або Наставляння моральні і політичні", "Нова Атлантида".

Рене Декарт (1596-1650, латинізоване ім'я Картезій) - французький філософ і математик, представник класичного раціоналізму. Декарт - дуаліст, первісними визнає дві субстанції - тілесну і мислячу; автор теорії "вроджених ідей" (вважав, що деяке знання є в людському розумі споконвічно, до досвіду); займався проблемами систематизації науки і розробки універсального наукового методу. Праці: "Міркування про метод", "Метафізичні міркування", "Початки філософії".

Томас Гоббс (1588-1679) - англійський матеріаліст, створив завершену систему механістичного матеріалізму, висунув завдання наукового розуміння суспільства і керування ним, у зв'язку із цим висунув теорію суспільного договору і природного права. Основні твори: "Елементи законів, природних і політичних"; філософська трилогія "Основи філософії", "Про тіло", "Про людину", "Про громадянина"; "Левіафан".

Джон Локк (1632-1704) - англійський матеріаліст, просвітник і політичний мислитель, розробив емпіричну теорію пізнання і ідейно-політичну доктрину лібералізму; критикував теорію вроджених ідей Декарта. Твори: "Досвід про людський розум", "Розумність християнства", "Два трактати про державне правління".

Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677) - нідерландський матеріаліст, пантеїст, обґрунтовуючи принцип єдності миру, вису вас ідею про єдину, вічну і нескінченну субстанцію (протяжність і мислення, на відміну від Декарта, вважає не самостійними субстанціями, а двома основними атрибутами єдиного); як послідовник механістичного детермінізму, вважав математику єдиним методом пізнання, навіть етику філософ викладає за допомогою геометричного, аксіоматичного методу. Твори: "Богословсько-політичний трактат", "Етика".

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) - німецький філософ-ідеаліст, математик, фізик і винахідник, юрист, історик, мовознавець. У поясненні сутності миру Лейбніц виходить із плюралізму - реальний мир, по Лейбніцю складається з незліченних діяльних субстанцій, неподільних першоелементів буття - монад, які перебувають між собою у відношенні передумовленої гармонії. У теорії пізнання обґрунтовував діалектику почуттєвого досвіду і раціонального знання. В логіці розвив вчення про аналіз і синтез, сформулював закони достатньої підстави і тотожності, створив найбільш повну класифікацію дефініцій у роботі "Про мистецтво комбінаторики", передбачив деякі ідеї сучасної математичної логіки. Твори: "Міркування про метафізику", "Нова система природи", "Нові досвіди про людський розум", "Теодицея", "Монадологія".

Джордж Берклі (1685-1753) - англійський філософ, представник суб'єктивного ідеалізму, єпископ, прагнув спростувати матеріалізм і дати обґрунтування релігії. Відкинувши буття матерії, Берклі визнавав існування тільки духовного буття, яке він ділив на "ідеї" і "душі". Твори: "Досвід нової теорії зору", "Трактат про початки людського зору", "Три розмови між Гиласом і Філонусом", "Алсифрон, або "Дрібний філософ"", "Сейрис, або Ланцюг філософських міркувань і досліджень"

Давид Юм (1711-1776) - англійський філософ, історик, економіст і публіцист, сформулював основні принципи новоєвропейського агностицизму, попередник позитивізму. Наполягаючи на досвідному походженні суджень про існування, Юм сам досвід розуміє ідеалістично. По Юму, дійсність - це потік "вражень". Причини, які породжують в нас ці враження, принципово непізнавані. Ми не можемо також знати, чи існує зовнішній світ. Твори: "Трактат про людську природу", "Досвіди моральні і політичні".

Французький матеріалізм XVIII століття, на відміну від англійського матеріалізму XVII століття, опирається на більш розвинені природничі науки (не тільки на механіку і астрономію, але і на медицину, фізіологію, біологію), а також орієнтований на проникнення у суспільну свідомість громадянського суспільства. Французькі матеріалісти викладають свої філософські погляди в загальнодоступній літературній формі у вигляді словників, енциклопедій, памфлетів, політичних статей.

Жюльенофре Ламетрі (1709-1751) - визнавав існування єдиної матеріальної субстанції; дух, свідомість - не що інше як прояв цієї субстанції, людина - природна істота, нічим від іншої природи не відрізняється. Твори: "Трактат про душу", "Людина - машина", "Людина - рослина", "Система Епікура".

Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) - матеріаліст, ідеолог французької буржуазії. Головний його твір "Про розум" був заборонений і спалений. Гельвецій критикував ідеї існування бога, створення миру, безсмертя душі.

Поль Анрі Гольбах (1723-1789) у своїй основній праці "Система природи" обгрунтував основні положення і принципи механістичної наукової картини світу, використовуючи при цьому різнобічні природничо-наукові знання.

Дені ДіЬро (1713-1784) - філософ-матеріаліст, письменник, теоретик мистецтва, організатор і редактор французької "Енциклопедії". Дідро ближче інших матеріалістів підійшов до діалектичної ідеї саморуху матерії, висловлював деякі ідеї еволюційної теорії (людина, як і все інше, має історію свого становлення), сформулював головну ідею теорії відображення, припустивши, що відображення - загальна властивість матерії, розвиваючись разом з нею приводить до появи людської свідомості. Твори: "Філософські думки", "Алеї, або Прогулянка скептика", "Лист про сліпих в повчання зрячим", "Думки про пояснення природи", "Розмова Д'аламбера з Дідро", "Черниця", "Пам'ятник Рамо", "Жак Фаталіст і його хазяїн".

В цілому у європейській філософії XVII-XVIII століть переважають матеріалістичні концепції. Вивчаючи проблеми теорії пізнання і методології, філософи внесли суттєвий вклад у розвиток науки свого часу.

 
<<   ЗМІСТ   >>