Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Інформаційна політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Громадське мовлення США

Громадське мовлення активно розвивалося й у інших країнах, зокрема в США. В основному це некомерційне радіомовлення. Перші некомерційні радіостанції з'явилися в країні ще у 20-х роках минулого століття, насамперед в університетах. У 30-ті роки більшість із них закрилися через фінансові труднощі. В 1945 р. у США функціонувало лише 25 освітніх радіостанцій. Тоді Федеральна комісія зв'язку, яка розподіляє у країні частоти, прийняла важливе рішення. Вона зарезервувала для некомерційного радіо 20 каналів на коротких хвилях. Крім того, після 1963 р. фінансову підтримку некомерційним радіостанціям став подавати федеральний уряд. Чимало коштів надходило також від різних фондів, зокрема від Фонду Форда. 7 листопада 1967 р. Президент США Л. Джонсон підписав Акт про Громадське мовлення. Того ж року була створена Корпорація публічного мовлення, а в 1968 р. — Національне публічне радіо (до його складу входять 650 місцевих радіостанцій). Усе це спричинило бурхливе зростання некомерційного радіомовлення. Корпорація публічного мовлення — це недержавна організація, яка розподіляє кошти, виділені Конгресом для розвитку публічного мовлення.

Дещо повільніше зростає система некомерційного телебачення. Воно виникло в середині 50-х років. Важливим кроком на шляху його розвитку було створення Служби публічного мовлення у 1969 р. її засновниками стали 348 телестанцій. В 1990 р. у США функціонувало 1400 радіостанцій і 300 телестанцій некомерційного характеру. На кабельному телебаченні також створена своєрідна суспільна служба — кабельно-супутникова Мережа суспільних ініціатив (Сі-СПЕН). Вона не транслює рекламу і є безкоштовною для користувачів. Зокрема, саме Сі-СПЕН транслює засідання Конгресу США.

Близько 17 % витрат на некомерційне телерадіомовлення у Сполучених Штатах покривається за рахунок федерального бюджету, а 23% коштів виділяються Конгресом на виробництво і розповсюдження окремих програм. Крім того, кошти надходять у вигляді грантів на окремі суспільно важливі програми, пожертвувань фондів (близько 22 %) та приватних осіб (20 %). Вагомим джерелом надходження коштів є передплата на отримання освітніх програм (20%). Реклама на громадському мовленні в принципі заборонена. Лише 5 % необхідних коштів надходять від спонсорів. Ліцензійні збори становлять 2 % доходів приватних мовників. Попри значну кількість джерел фінансування, нестача коштів залишається основною проблемою американського публічного телерадіомовлення. Некомерційне телебачення і радіомовлення у Сполучених Штатах різняться за своєю структурою.

Національне публічне радіо об'єднує окремі некомерційні радіостанції і само продукує інформаційну продукцію. Служба публічного мовлення здійснює лише керівництво взаємозв'язками між кількома найбільшими публічними телестанціями у різних куточках країни. Слід зазначити, що станції, які бажають приєднатися до служби публічного мовлення, мають відповідати ряду вимог:

У їхнє мовлення за змістом має бути освітнього характеру, забезпечувати громадян об'єктивною інформацією та висвітлювати суспільну проблематику;

* станції мають бути цілком незалежними від впливу не лише адміністративних органів, а й будь-яких політичних та релігійних організацій;

* станції не можуть здійснювати рекламну чи іншу комерційну діяльність. Від 4 до 7 % супутникового мовлення оператори зобов'язані резервувати для передачі некомерційних освітніх та інформаційних програм.

Сьогодні публічне телерадіомовлення США пропонує американській аудиторії інформаційні, культурні та освітні програми, здатні врівноважити потік розважальних програм, що реалізуються комерційними мережами [61].

 
<<   ЗМІСТ   >>