Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Закономірність територіального поділу праці

Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів) у виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну. В результаті територіального поділу праці в народному господарстві формується така територіально-галузева структура, яка відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам районів і потребам міжрегіонального ринку. В економіці регіонів з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації знижуються витрати виробництва і формуються тенденції до підвищення ефективності господарства. Практично процес територіального поділу праці відбирає на кожній території ті галузі, для розвитку яких склались найвигідніші природні та соціально-економічні передумови. В результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками.

Закономірність регіональної інтеграції господарства передбачає встановлення тісних економічних зв'язків між районами. Вона реалізується шляхом поєднання елементів суспільного господарства - локальних і регіональних форм територіального зосередження людської діяльності в процесі територіальної організації виробництва. Внутрішньорайонна інтеграція означає поєднання елементів суспільного господарства району в єдину цілісну систему. Її результат - формування суспільно-господарського комплексу району, що має складну структуру і міцні виробничо-економічні зв'язки.

Закономірність територіальної комплексності господарства виявляється на основі таких основних груп взаємозв'язків: між допоміжними і обслуговуючими галузями спеціалізації, між виробництвом і природними ресурсами району, між виробництвом і трудовими ресурсами, між виробництвом і невиробничою сферою, між виробництвом і територією. Елементарний виробничий зв'язок між підприємствами, що виконують певні функції при виробництві спільного кінцевого продукту, називається господарським комплексом. Підприємства здебільшого спеціалізовані і обмінюються між собою комплектуючою продукцією, але вони не обов'язково мають територіальну спільність, а можуть бути на значній відстані. Радянський географ П.М. Алампієв назвав такі утворення елементарними техніко-економічними комплексами. Вони є "тими основними структурними елементами, тими клітинками, з яких складається тканина економічного району". Якщо підприємства розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тоді формується утворення, що називається у вітчизняній науці територіально-виробничим комплексом (TBK), а в зарубіжній - виробничим кластером.

Комплексний розвиток означає пропорційність, збалансованість між природними ресурсами, трудовими ресурсами, виробничою і невиробничою сферами, між різними групами галузей (спеціалізованими, додатковими та обслуговуючими), а також усередині галузевих груп. В умовах ринкової економіки такий підхід до комплексності має передбачати існування такої схеми: галузь - матеріальне виробництво - господарський комплекс. Це дає можливість повніше виявити ланки комплексного розвитку, яких не вистачає, і своєчасно створити умови для доповнення ними господарського комплексу регіону.

Закономірність територіальної концентрації відображає об'єктивну тенденцію суспільного виробництва до зосередження в обмеженому просторі і виявляється у підвищенні виробничого навантаження на одиницю площі. Дія цієї закономірності географічно виявляється у формуванні окремих територіальних поєднань різних елементів виробництва (центрів, вузлів, агломерацій), а економічно - у формуванні вузлового та агломераційного ефектів (які забезпечують підвищені показники комерційної прибутковості й економічної ефективності господарювання в межах конкурентного виробничого утворення).

Територіальна концентрація дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні виробництва, єдині очисні споруди, формувати цілісну виробничу інфраструктуру і групові форми розселення. Вона сприяє розвитку важливих напрямів науково-технічного прогресу - електрифікації, механізації, автоматизації і хімізації виробництва. Щодо наслідків концентрації виробництва, то вона обмежує кількість підприємств у кожній галузі, прискорює агломерацію різних виробництв, виникнення територіальних поєднань і комплексів виробництва. У кінцевому результаті вона веде до централізації і локалізації будівництва, зокрема до його зосередження у великих і найбільших містах.

Територіальна концентрація виробництва і населення зумовлюється особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко виявляється у формуванні промислових утворень - центрів, вузлів, агломерацій, технополісів аж до урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація господарства у деяких регіонах призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і може перетворити територію на зону екологічного лиха. Такі явища вкрай небажані, оскільки спричиняють негативні економічні і соціальні процеси.

Закономірність територіальної диференціації має безпосередній зв'язок з територіальною концентрацією виробництва і населення. Діалектична єдність процесів розселення і діяльності людини з відповідною територією розкриває особливості розміщення господарства та всі аспекти його диференціації. Суть цієї закономірності полягає в тому, що будь-яка регіональна система (район, країна, група країн) об'єктивно диференціюється на частини. При цьому зберігається територіальна цілісність об'єкта. Отже, будь-яка господарська територія завжди не однорідна з погляду розміщення господарства. Диференціація території зумовлюється багатьма причинами, головна з яких - дія процесу територіального поділу праці.

Територіальна диференціація господарства найчастіше виявляється у формуванні територіальної структури виробництва і розселення. Населені пункти виступають ядрами діяльності людини, навколо яких формуються певні елементи територіальної структури господарства.

 
<<   ЗМІСТ   >>