Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Національна безпека України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Існуючі та прогнозовані загрози воєнній безпеці України

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" до основних загроз національній безпеці у воєнній сфері належать:

  • • поширення зброї масового ураження і засобів ЇЇ доставки;
  • • недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;
  • • нелегальна міграція;
  • • можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;
  • • нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
  • • небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;
  • • повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;
  • • накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних сил України воєнної техніки, озброєння, вибухових речовин;
  • • незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;
  • • незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з воєнної служби, та членів їхніх сімей.

І хоча даний перелік воєнних загроз є чималим, він не повною мірою віддзеркалює адекватність воєнних загроз безпеці держави, не розкриває їх дійсного змісту. Відтак доречно звернути увагу на інші, вкрай важливі моменти.

Зниження загрози виникнення великомасштабної війни в Європі не виключило можливості зародження і розвитку конфліктних ситуацій, зокрема із залученням в них України. Результатом ескалації цих ситуацій можуть стати і воєнні дії. Більш того, ці конфлікти можуть таємно провокуватися і підживлюватися іншими впливовими країнами з метою отримання додаткових важелів впливу на політику України. Відтак, однією із загроз воєнній безпеці України є можливість воєнного конфлікту на території Європи.

Суперництво в політичній, економічній і військовій сферах між існуючими і виникаючими центрами сили на континенті, потенційні вогнища напруженості, збройні конфлікти на регіональному рівні, наявність в мирний час у ряді держав могутніх збройних сил, а також ядерної зброї, як і раніше складатимуть серйозну загрозу, у тому числі і військову, для національної безпеки України.

Як одну з потенційних загроз можна розглядати створення відповідно до рішень Європейського союзу європейських сил швидкого реагування, головним завданням яких є проведення операцій на європейському континенті по здійсненню гуманітарних акцій. За певних обставин вони можуть бути використані для розв'язання внутрішніх проблем тих чи інших держав (наприклад, для врегулювання етнічних конфліктів), тим самим порушити внутрішню безпеку (наприклад, за умови переходу етнічного конфлікту у площину чи то сепаратизму, чи то іредентизму, чи то реінтеграції).

Іншою проблемою є постійно існуюча ескалація у відносинах між євразійською Росією, Північно-Атлантичним альянсом та європейськими Великою Британією та Францією, які володіють ядерною зброєю. Таким чином, у сфері геополітичних інтересів України перебувають держави, котрі володіють ядерною зброєю і між якими існують суперечності, відтак, створюючи атмосферу перманентної нестабільності. Отже, воєнною загрозою для України є перебування у її безпековому просторі держав з діаметральними геопо-літичними інтересами, котрі не виключають застосування ядерної зброї для забезпечення власної безпеки.

Не слід також применшувати загрозу певної втрати самостійності та історико-культурної ідентичності при вступі до НАТО. Проведений авторами аналіз надав можливість стверджувати, що входження тих чи інших держав до НАТО не гарантує відсутності суперечок між ними, більш того, не слугує стримуючим чинником при застосуванні збройних сил у конфліктних ситуаціях між собою; більше того, з плином часу, роль НАТО лише збільшується, відтак створюються умови до формування і становлення нового сильного і могутнього суб'єкта міжнародних відносин. Саме тому не можна

виключати той вплив, який чинитиме НАТО на Україну у разі її входження до цієї структури.

Так само загрозою для України є перебування у воєнно-політичних блоках з Росією, яка є одвічним опонентом як НАТО, так і європейських систем безпеки, які до 2010 року будуть сформовані в якості самостійних і певним чином балансуючих НАТО. Проголошений курс на євроінтеграцію за цього випадку увійде в дисонанс із перебуванням України у будь-якому військовому блоці, заснованому Росією.

Відтак для зменшення можливості реалізації воєнних загроз і небезпек перебування України у тому чи іншому блоці має корелювати з проголошеним зовнішньополітичним курсом держави. Входження України до НАТО врешті-решт де-юре розв'яже фундаментальне питання щодо геополітичної приналежності України чи то сходу Західних держав, чи то Заходу Росії. Вступ до НАТО де-юре свідчитиме про реалізації поступу України як самостійної і незалежної держави, позбавить не лише морального права, а й взагалі будь-яких підстав як політиків, так і теоретиків розглядати Україну в яких би то не було концепціях в якості буферної зони між Європою і Росією.

Вступ до НАТО і розміщення на території України стратегічної ядерної зброї відкриє шлях для відновлення Україною статусу ядерної держави, що є вкрай важливим з огляду на стратегічні зміни у світовому лідерстві.

Потенційною загрозою для України є корінна зміна співвідношення військово морських сил на користь сусідніх держав.

Потенційним джерелом виникнення в Європі військово-політичної напруженості залишатиметься проблема неврегульованості територіальних суперечок між суміжними державами. Територіальні претензії у тій чи іншій формі до України висували Росія, Польща, Румунія. Не можна виключати, що заручившись підтримкою США і НАТО, деякі країни можуть почати з більшою наполегливістю добиватися здійснення своїх територіальних і інших домагань до України, що природно, здатне призвести до різкого загострення обстановки. Напруженість, що виникне, може, за певних умов, вийти з-під контролю і перерости у збройний конфлікт, у тому числі і з втягуванням в нього держав ГУАМ, Євросоюзу, членів альянсу НАТО.

На прикладі Югославії, Афганістану, Іраку можна дійти висновку про можливість воєнних загроз від "миротворчої діяльності" США і їх найближчих союзників, передусім Великої Британії, які не відповідають існуючим міжнародно-правовим нормам. Потенційна загроза для України пов'язана з тим, що "миротворчі сили" без санкції Ради Безпеки ООН можуть бути введені на територію України для "підтримання демократії і євро інтеграційного поступу" України.

Збереження великої кількості (в цілому близько 140) вогнищ етнотериторіальних конфліктів на пострадянському просторі, передусім у Росії, які, за оцінками експертів, навряд чи будуть врегульовані в найближчому майбутньому, також представляє загрозу для національної безпеки України.

Можливими військово-політичними цілями військових конфліктів, розв'язаних проти України, можуть бути:

  • • розв'язання спірних проблем на користь провідних країн Заходу і їх союзників;
  • • максимальне послаблення військового потенціалу України, приведення його у відповідність до європейських стандартів (наприклад, є незрозумілими принципи побудови системи воєнної безпеки України, де проживає 46 мільйонів осіб і тієї ж Данії, населення якої трохи більше населення Києва);
  • • підрив міжнародного авторитету України в якості держави, здатної впливати на розвиток ситуації в регіоні і світі, а також рішуче відстоювати свої життєво важливі інтереси у будь-якій точці планети.

Зонами найбільшої потенційної небезпеки можуть стати прикордонні райони з Румунією, Польщею, Росією.

Військово-політичні конфлікти між суміжними державами в самій Центральній і Східній Європі можуть і не чинити прямого впливу на воєнну безпеку України, проте певною мірою здатні торкнутися її політичних, а головне — економічних інтересів.

Діяльність Туреччини буде спрямована на досягнення своєї політичної, економічної і військово-стратегічної мети, головними з яких є ослаблення України і її зв'язків з державами СНД, передусім з Росією, втягування їх в міжнародні ісламські організації з перспективою створення певного мусульманського блоку на противагу Україні, використання природних ресурсів, науково-технічного потенціалу і ринків Криму як природної складової частини турецького економічного простору. У більш абстрактному плані слід говорити про загрозу реалізації концепції пантуранізму.

Потенційно небезпечним є втягування України в якості асоційованого члена СНД у конфлікт між Росією з одного боку, і Іраном та Туреччиною, які ведуть поки що позиційну боротьбу за вплив на півдні. Слід також акцентувати увагу і на геополітичній активізації Китаю, який все більше і більше заявляє про себе на міжнародній арені в якості впливово гравця. Відтак Україна має бути готовою до загрози бути втягненою у конфлікт між Росією і СНД з одного боку і Пакистаном, Іраном та Туреччиною з іншого. Небезпека цього конфлікту полягає у тому, що як з одного боку (Росія, Беларусь), так і з іншого (Пакистан) сторони володіють ядерною зброєю.

Стратегічним моментом для України є використання територіальних суперечностей між Індією та Пакистаном; геополітичних між Іраном, Пакистаном та Туреччиною щодо контролю над Афганістаном тощо. Головним стратегічним завданням є регіональна нестабільність і Південноазіатському регіоні, яка дозволить Україні безперешкодно розвиватися у рамках Євросоюзу та зберігати добросусідські відносини з Росією. Відтак, встановлення стабільності в Південній Азії є потенційною загрозою для воєнної безпеки України.

Індія прагнутиме до забезпечення стабільності в районах, що межують з Пакистаном. При цьому підхід Індії до регіональної безпеки значною мірою визначатиметься її прагненням грати домінуючу роль в Південній Азії і басейні Індійського океану. Певне місце в такій діяльності Індія відведе практичній реалізації своїх планів по створенню Асоціації регіональної співпраці держав зони Індійського океану, розраховуючи зайняти в ній провідні позиції.

Позитивним моментом є природне прагнення більшості держав на Півдні вирішувати спірні проблеми і затверджувати свої позиції в регіоні переважно силовими методами. Це стимулює нарощування технічної оснащеності їх збройних сил як за рахунок збільшення обсягів зовнішніх військових закупівель, так і шляхом розширення власного військового виробництва. Відтак Україна має максимально активізувати участь у торгівлі зброєю для Південноазіатських країн. Підтримання стану регіональної нестабільності, поєднаної зі збільшенням кількості зброї і зміцненням збройних сил країн, що протистоять одна одній, може призвести до конфліктів малої інтенсивності, а згодом і регіонального конфлікту, для врегулювання чого можуть бути направлені миротворчі сили ООН, Таким чином, жодна з країн Південної Азії не зможе встановити домінуючого та імперативного контролю над управлінням даним регіоном.

Збережеться тенденція низки провідних країн до володіння зброєю масового ураження і засобами його доставки (Ірак, Іран, Ізраїль). Більш того, Пакистан офіційно заявив, що володіє ядерним потенціалом.

Найбільш небезпечним є продовження розповсюдження ракетно-ядерної і хімічної технологій (Ізраїль, Лівія, Ірак, Іран, Пакистан) і збільшення в регіоні запасів сучасних наступальних озброєнь.

Джерелами збройних конфліктів в Центральноазіатському стратегічному районі можуть стати переростання локальних військових конфліктів на регіональні (широкомасштабні) війни із залученням в них країн СНД, Туреччини і збройних угрупувань окремих військово-політичних партій і рухів Афганістану, збереження прагнення низки провідних країн регіону до володіння зброєю масового ураження і засобами його доставки, а також масова міграція населення.

Не можна не сказати про значення релігійного чинника для країн Півдня. Протиставлення ісламу іншим релігіям, а також однієї ісламської держави іншій стає деколи головним козирем для західних країн у створенні неспокійної обстановки в регіоні. Витягуючи переваги з релігійних суперечностей, Захід проводить вигідну для себе й Ізраїлю стратегічну лінію на підігрів конфлікту між різними течіями в ісламі, між ісламом і православ'ям.

Стратегічним моментом є підтримання прагнень Росії щодо унеможливлений домінування Китаю в Азіатсько-тихоокеанському регіоні.

Аналіз загроз воєнній безпеці України буде неповним, якщо не згадати про такий довготривалий чинник як тероризм, що негативно впливає на розвиток суспільних відносин ряду держав. Тероризм у чистому вигляді" як це мало місце при нападі чеченських бандитів на Дагестан або під час повітряних атак на Нью-Йорк і Вашингтон, зустрічається нечасто. Сучасний тероризм тісно пов'язаний з наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю, виготовленням і розповсюдженням фальшивих грошей, з переміщенням капіталу, його відмиванням і навіть із створенням легальних торгових фірм.

Всебічний аналіз даної проблеми і умов, в яких вона розвивається, дозволяє зробити прогноз про подальше посилення агресивності, збільшенні організаційно-тактичного потенціалу і зростанні професійного рівня міжнародного тероризму за рахунок придбання досвіду проведення великомасштабних, і зухвалих акцій, вдосконалення спеціальної підготовки терористів за рахунок активного використання найманства, тісного сполучення політичних терористичних структур із злочинними співтовариствами, а також використання ними принципово нових форм політичного протиборства. Пропагандистським прикриттям подібних акцій часто є широке розповсюдження гасел "національно-визвольної боротьби".

Висновки

  • 1. Характер сучасних воєнних загроз кардинально змінився. Існують блоки зовнішніх і внутрішніх воєнних загроз, які включають загрози глобального, регіонального і місцевого характеру. Виник цілий ряд нових воєнних загроз, які ще кілька років тому вважалися маловірогідними або малозначимими. Посилився взаємозв'язок між зовнішніми і внутрішніми загрозами. Зросла небезпека регіональних, локальних, але особливо внутрідержавних конфліктів і воєн. Абсолютно іншим став склад протиборчих сил. Змінилися засоби, які можуть використовуватися для військового тиску і реалізації воєнних заіроз.
  • 2. Україні, в цілях забезпечення свого гарантованого рівня безпеки, необхідно оцінювати і прогнозувати існуючі і потенційні загрози, наскільки б малі вони не були і своєчасно робити широкий комплекс необхідних заходів в політичній, економічній, соціальній і інших областях державної діяльності з опору на увесь спектр засобів впливу. Особливу увагу слід приділяти аналізу концептуальних поглядів, документів і практичних заходів в області зовнішньополітичної і воєнної діяльності Сполучених Штатів Америки, Китаю, Росії.
  • 3. Загрози національній безпеці України і її союзникам в оборонній сфері у все більшому ступеню набувають комплексного характеру. Сам по собі поділ загроз на воєнні і невоєнні стає в значній мірі умовним, оскільки останні за певних обставин можуть трансформуватися у воєнні. Посилюються військово-технічні, військово-економічні, інформаційні та інші зовнішні небезпеки.
  • 4. Аналіз можливих загроз дає можливість стверджувати, що для зниження можливого рівня їх виникнення, система забезпечення воєнної безпеки повинна володіти великими правами, повноваженнями, достатньою потужністю і певною силою, які дозволять вирішувати їй всі виникаючі проблеми у сфері воєнної безпеки. Разом з тим дана система повинна бути підзвітна державі, функціонувати в його інтересах, захищати їх, а також функціонувати в розумних рамках демократичного цивільного контролю.
  • 5. Для досягнення стратегічної мети забезпечення воєнної безпеки Україні перш за все потрібно визначити критерії безпеки України і їх порогові значення. Не виробивши такий механізм, ми завжди програватимемо в поточних оцінках і прогнозах, виборі адекватних заходів забезпечення безпеки, які ґрунтуватися не на національних інтересах і реальних загрозах їх реалізації" а на тимчасових політичних рішеннях і поглядах керманичів.
 
<<   ЗМІСТ   >>