Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Інформаційна політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ІНФОРМАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ УКРАЇНИ

Зовнішні демократизаційні чинники за умов глобалізації здатні впливати на інформаційну стратегію країни не лише опосередковано, а й безпосередньо. В Україні під час президентських (2004) і парламентських (2006) виборів вони посприяли не тільки реалізації вільного волевиявлення українців, а й відмові влади від різних форм цензури.

Надзвичайно важливу роль у цих подіях відіграла інформаційно-комунікаційна і просвітянська діяльність західних демократій. Особливо гострою була реакція країн Заходу на впровадження в Україні повзучої цензури, яка наростала під час виборчих кампаній і досягла апогею в ході президентських виборів 2004 р. Найрішучіше реагували на антидемократичні процеси в Україні, пов'язані з виборами народних депутатів 2002 р. і президента 2004 р., члени американського Конгресу, які неодноразово приймали спеціальні резолюції з питань порушень прав і свобод громадян України.

Зокрема, у заявах, зроблених під час обговорення сенатської резолюції 2004 р., підтверджувався той факт, що Гельсінкська комісія Конгресу США тривалий час здійснює моніторинг і сприяє забезпеченню прав людини, верховенства закону і демократії в Україні, далі залишаючись послідовним прихильником розвитку України як незалежної, демократичної і ринково орієнтованої держави, в якій гарантувалися б права і свободи журналістів.

Наголошувалося, що Сполучені Штати щиро бажають, щоб Україна досягла успіху в цьому процесі, а народ України повністю реалізував свої надії та сподівання. Сенатор Кембелл у своєму виступі звертав увагу на "зростаючий контроль і маніпулювання засобами масової інформації та спроби національних властей обмежити доступ до міжнародного радіомовлення, включаючи "Радіо "Свобода"" та "Голос Америки".

Слід зазначити, що оцінки парламентських виборів 2006 р., зокрема діяльності українських ЗМІ під час передвиборної кампанії, різко контрастували з попередніми оцінками. Це підтверджує значимість урахування європейських і євроатлантичних критеріїв у розвитку інформаційної політики України.

Одним із наслідків саме зовнішніх впливів стали вимушені зміни, шо відбулися в стратегії більшості ЗМІ, які в кінцевому рахунку взяли курс на об'єктивне інформування населення замість нав'язування йому єдиної думки.

Вирішальним чинником впливу як на поточне інформаційне поле, так і на інформаційну стратегію виконавчої влади стала саме євроатлантична спільнота. З огляду на включення у цей процес окремих держав та інтеграційних формувань (відповідні заяви були зроблені в Раді Європи та ПАРЄ, а також ОБСЄ) можемо стверджувати водночас і про спільність стратегій впливу на регіональному (європейські структури) і зовнішньо-національному (США) рівнях. їхня позиція у другій половині 2004 р. та в ході формування парламентської коаліції й коаліційного уряду 2006 р. стала практичним проявом ідей і рекомендацій, які раніше обговорювалися і приймалися на європейських форумах за участю України.

Американська сторона своїми діями, спрямованими на електоральний простір України, також докладала різнопланових зусиль, аби не тільки сприяти чесним і прозорим виборам, а й забезпечити рівний доступ кандидатів у президенти до ЗМІ, що є одним із складників європейської інформаційної стратегії; пояснити наскільки небезпечним для демократичних процесів є використання адміністративного ресурсу з метою вплинути на позицію ЗМІ, що врешті спричинило відмову влади від надмірного врегулювання інформаційних потоків; дезавуювати ідеологічний витвір щодо втручання США у внутрішні справи України. Така позиція значною мірою посприяла обміну об'єктивною інформацією про перебіг подій в обох країнах.

На підтвердження цієї думки наведемо тези зі згаданої вите сенатської резолюції. Там, зокрема, йшлося про необмежений доступ усіх партій і кандидатів до друкованих засобів, радіо, телебачення, Інтернету на недискримінаційній основі; захист кандидатів, членів опозиційних партій і незалежних засобів масової інформації від шахрайства чи зловживань урядових чиновників усіх рівнів у формі селективних податкових перевірок та інших регулятивних процедур, а в випадку зі ЗМІ — відкликання ліцензій, дифамація та інші подібні заходи.

Процитуємо також заяву заступника речника Білого дому від 23 листопада 2004 р.: "На уряд (України) покладена особлива відповідальність не застосовувати й не ініціювати насилля і дати можливість вільним ЗМІ докладно повідомляти про розвиток ситуації без залякування чи під примусом".

Про демократизаційний вплив на інформаційну стратегію України свідчить той факт, що парламентські вибори 2006 р., за одностайним визнанням європейських та американських експертів і політиків, відбулися без видимих порушень і з урахуванням відповідних демократичних критеріїв (27; 28; 29; ЗО; 31).

Не можна обійти увагою і той факт, що американські політичні та державні діячі неодноразово виступали з серйозними попередженнями на адресу російських владних структур, які нерідко спотворювали інформацію про хід президентської кампанії в Україні. Наголосимо, що під час усіх останніх українських виборів, починаючи від 1994 р., Державний департамент США і Гельсінкська комісія Конгресу США активно використовували можливості національних ЗМІ не тільки для сприяння чесним виборам в Україні, а й для мінімізації негативних російських інформаційних впливів на українських виборців.

Фактично можна стверджувати, що ззовні давався поштовх для потенційного перегляду українською владою ролі російських ЗМІ на українському інформаційному полі. Адже добре відомо, що російські ЗМІ своїми діями почасти деструктивно впливають на реалізацію інформаційної політики України, здійснюваної в рамках національного законодавства.

Важко переоцінити також роль польського чинника впливу на зміни в інформаційному полі України, а відтак і відмову влади диктувати українським ЗМІ характер інформації про політичні процеси. Польські партнери і симпатики української державності активно використовували інформаційні засоби впливу на українських політиків.

Що стосується ОБСЄ і ПАРЄ, то ці організації в ході українських виборів виконували свої функціональні обов'язки в рамках давно вироблених ними стратегій сприяння демократизації інформаційної політики України, зокрема, шляхом відмови від різних форм цензури. Спостерігачі від ОБСЄ і ПАРЄ не обмежувалися виконанням своїх повноважень відповідно до міжнародного права і зобов'язань України як держави-члена організації. Вони використовували будь-яку можливість для того, щоб пояснювати українській і зарубіжній спільноті причини того, що відбувається, акцентували увагу на порушення українського законодавства про інформацію, друковані й електронні ЗМІ.

Важливо також, що в ході обговорення ситуації в Україні під час засідань учасників самітів "ЄС — Україна" та "ЄС — Росія" проблема об'єктивного інформаційного висвітлення позиції, цілей і впливів зарубіжних політичних лідерів також є однією з основних.

Не можна обійти увагою і той факт, що на позицію української влади у стосунках із журналістами істотно впливала дипломатія великих європейських держав, насамперед Німеччини, Великобританії і Франції. Так, на критичних етапах українських виборів практично всі українські і зарубіжні ЗМІ публікували заяви міністра закордонних справ ФРН і керівника британського Форін Офісу, а також представника МЗС Франції із закликами до українських властей не допускати порушень законів і діяти в рамках європейських критеріїв і демократичних традицій.

Про інформаційну політику офіційного Києва у цих заявах ідеться зазвичай менше, аніж у виступах американських діячів, проте сам факт їхньої появи в українських ЗМІ опосередковано впливав на суть цієї політики. Причому важливо, що позиція західних країн у цьому питанні не давала ніяких підстав для звинувачення їх у втручанні у внутрішні справи України. Відповідною була також позиція канадського МЗС.

І нарешті, українська демократія віддає належне західним інформаційним агентствам, які, починаючи від президентських виборів 1994 р., постійно висловлювали занепокоєння фактами порушень прав українських виборців на чесну й об'єктивну інформацію. Ця проблема активно виносилася ними в перші рядки анонсів найважливіших новин. Разом з тим, важко назвати більш-менш відоме західне періодичне видання в Європі, США чи Канаді, яке б не зробило свій внесок у захист прав українських журналістів відповідно до положень українського законодавства.

Що стосується російської сторони, то варто зауважити, що чимало відомих російських політиків, журналістів, бізнесменів, політологів відкрито підтримали українських журналістів й окремі ЗМІ, які боролися за свої демократичні права. Окремо слід відзначити активну роль української діаспори у цьому протистоянні 12; 41; 58; 72; 86; 89; 104).

 
<<   ЗМІСТ   >>