Наукові методи дослідження економіки регіонів

Наукові основи дослідження економіки регіону визначаються насамперед методами науки. Методи науки — це способи пізнання дійсності, планомірний шлях встановлення істини, це засіб досягнення будь-якої мети чи вирішення конкретного завдання. Методика, в свою чергу, — це сукупність методів практичного чи теоретичного пізнання дійсності і вона є частиною методології, яка забезпечує вивчення певної наукової проблеми. Свідоме застосування наукою методів дослідження економіки регіонів у складі методології, є важливою умовою отримання нових знань про досліджуваний об'єкт.

Забезпечення раціонального розвитку економіки регіону стало однією з найважливіших економічних та екологічних проблем у кожній країні. В зв'язку з цим основними завданнями регіональних досліджень є такі:

• — виявлення закономірностей взаємодії природи і суспільства в окремих регіонах;
• — встановлення взаємозалежностей між географічним, соціальним середовищем і виробництвом, природними ресурсами регіону та населенням і системою розселення;
• — визначення закономірностей і принципів розміщення виробництва і окремих галузей на території регіону;
• — районування території за визначеними ознаками та обґрунтування міжрайонних і внутрірайонних комунікацій усіх видів;
• — розроблення прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів.

Обґрунтовуючи розвиток економіки регіону, необхідно мати відповіді на питання, які основні методологічні принципи і методи дослідження необхідно застосовувати. Головними принципами науки є принципи цілеспрямованості, цілісності, самоорганізації,специфічності і загальності. Тепер з'ясуємо про методи дослідження. Методи дослідження — це способи пізнання дійсності, вирішення конкретного завдання, це планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів дослідження, які використовуються в науці, формують її методологію. У науковій літературі виділяють чотири види методів: 1) філософський або загальнонауковий; 2) міждисциплінарний (загальний для кількох галузей знань); 3) конкретно-науковий або спеціальний; 4) методико-технічний.

Найбільш загальним, визначальним для всіх наук є діалектичний метод. Спираючись на нього, в кожній галузі знань розробляється своя галузева методологія і методика досліджень.

До спеціальних методів дослідження у "теорії економіки регіонів" належать: метод польових досліджень, картографування, економічного районування, статистичний метод, порівняльний, балансовий, метод територіальних пропорцій та ін. Розглянемо зміст наведених методів.

• 1) Метод польових досліджень використовується для збирання первинної соціально-економічної інформації на місці трьома способами: спостереженням, опитуванням і експерименту. За його допомогою досліджують наявні соціально-економічні процеси та явища в межах регіональних господарських систем, особливості просторової диференціації рівнів господарського освоєння територій регіонів, ступеня залучення ресурсного потенціалу і впливу господарських систем регіонів на довкілля. Разом з тим треба завжди мати на увазі, що завдання дослідження завжди пов'язане з оцінкою стану соціально-економічної системи, виявленням причин певного явища та пошуком методів, засобів і ресурсів для поліпшення соціально-економічної ситуації. Для визначення стану або становлення діагнозу територіальної соціально-економічної системами (ТСЕС) використовують ще й інші економічні методи.
• 2) Картографічний метод дає змогу за допомогою побудови карт, наочно відтворити особливості територіального розміщення виробництва як країни в цілому, так і окремих її регіонів. Карта є не лише джерелом одержання інформації про особливості територіальної організації господарства регіону. Завдяки використанню карт, картосхем, картограм свідомо сприймаються і запам'ятовуються особливості розміщення населення або виробництва, статистичні матеріали, що характеризують рівні розвитку галузей господарства країни та її регіонів. Важливо зауважити, що потужним інтелектуальним продуктом сучасної епохи картографування стали геоінформаційні системи (ГІС). Хоч свій початок вони беруть з 60-х років минулого століття та з появою комп'ютерних технологій виникло нове покоління, яке тепер широко використовується у глобальних проектах, а також в окремих регіонах та країнах. ГІС — технології поширені у плануванні, проектуванні, управлінні, створенні інформаційно-довідкових банків даних, автоматизованому картографуванні, побудові земельних кадастрів, на транспорті, у бізнесі, освіті та туризмі. Основною метою регіональних ГІС є розроблення технологій інформаційно-аналітичного забезпечення управління (регулювання) в області, районі, місті та інших регіонах.
• 3) Економічне районування, як найважливіший метод науки про територіальне розміщення продуктивних сил, систематизації складної інформації, вдосконалення територіальної організації народного господарства і його управління. Науково обґрунтована мережа економічних районів дає змогу визначити основні напрями найбільш раціонального використання ресурсів у кожному з них шляхом утворення територіально-виробничих комплексів, визначення галузей їх спеціалізації і перспективи розвитку. Таким чином, чим ширше сукупність використовуваних методів дослідження, тим глибше пізнання об'єкту і предмету дослідження, тим більш обґрунтоване те рішення, що приймається. Разом з тим вибір методів залежить від рівня організації і характеру функціонування господарської системи та цілей її дослідження.
• 4) Статистичний метод передбачає обробку, аналіз і систематизацію статистичної інформації, дає можливість кількісно охарактеризувати фактори, які впливають на стан об'єктів, порівняти конкретні кількісні та якісні характеристики рівня розвитку соціально-економічних систем регіонів (обчислення індексів, метод кореляцій та ін.).

Особливо широко використовується метод визначення середніх величин при характеристиці регіонів. Він дозволяє точніше охарактеризувати специфіку регіону і зробити відповідні висновки. Середні величини розраховуються при розміщенні і територіальній організації виробництва, плануванні населених пунктів, адміністративно-територіальному устрої і таке інше. Розрізняють декілька видів середніх величин: середнє арифметична, середнє гармонічна, середнє геометрична і середнє квадратична (як похибка).

Середнє гармонічну використовують в тих випадках, коли відомі індивідуальні значення явища, але невідома частота, повторюваність даного явища в часі. Середнє геометрична необхідна для визначення коефіцієнту зростання якогось явища, вираженого одиницею часу в певний простір. Середнє квадратичну використовують (як похибку) для накладання показників на площу, що вимірюється квадратичними величинами, тобто квадратними кілометрами, хоч сама конфігурація об'єкта може бути далека від правильного квадрата.

• 5) Порівняльний метод використовують для зіставлення об'єктів як природних, так і перетворених у процесі господарської діяльності. Застосування його є надзвичайно актуальним у дослідженнях, що стосуються визначення рівня диференціації регіональних соціально-економічних систем. Кількість ознак, за якими порівнюють регіональні комплекси, має бути значною через необхідність систематизації елементів, що їх складають, наприклад, за функціональною структурою, соціальними показниками розвитку, структурним призначенням об'єктів, за особливостями розташування та забезпечення трудовим, природним, виробничим, науково-технічним, інноваційним потенціалами.
• 6) Балансовий метод полягає в обробці, зіставленні й аналізі показників та статистичних даних підприємств, галузей, регіонів, вимірюванні пропорцій в економіці у вартісній і натуральній формах. Цей метод допомагає визначити оптимальне співвідношення між ресурсами та їх використанням, між галузями спеціалізації регіону і галузями, які доповнюють територіальний комплекс; виявляти будь-які пропорції та взаємозв'язки, що утворюються в процесі утворення. Баланси можуть використовуватись для характеристики ресурсів і певних продуктів, їх розподілу й використання у національній економіці (наприклад, баланси паливних ресурсів, будівельних матеріалів, різних видів металів та ін.) їх складають переважно в натуральних показниках. Формуються також і складаються баланси праці (наприклад, баланс зайнятості й використання праці зайнятих). Існують баланси грошових ресурсів та їх використання у національній економіці, в окремих галузях або регіонах (наприклад, баланс державного чи регіонального бюджету). Побудова галузевих та регіональних балансів сприяє визначенню національного рівня комплексного розвитку регіону і виявленню диспропорцій у його розвитку. Баланси необхідні для розробки раціональних міжрегіональних та внутрішньо-регіональних зв'язків. Обґрунтування розміщення нового підприємства (вибір регіону для будівництва підприємства, розрахунки забезпеченості його сировиною, паливом, енергією, водою, трудовими ресурсами) складає зміст балансового методу.
• 7) Особливої уваги заслуговує використання методу територіальних пропорцій розміщення виробництва. Пропорції — це певна відповідність частин між собою і цілим, співвідношення між складовими частинами. Для регіону життєво важливе значення має територіальна структура виробництва, співвідношення галузевих і територіальних пропорцій у процесі комплексного розвитку і розміщення господарства. Метод територіальних пропорцій застосовується у сфері матеріального і нематеріального виробництва як для забезпечення ефективності використання сприятливих умов і чинників розвитку регіонів, так і для оцінки їх участі у розподілі і споживанні створених матеріальних благ.

Міжгалузеві й територіальні пропорції в розвитку і розміщенні продуктивних сил нерозривно пов'язані між собою. Зміни в галузевих пропорціях господарства регіону тягнуть за собою відповідні зміни і в територіальній структурі.

Визначення науково обґрунтованих пропорцій і темпів розвитку господарства включає низку важливих питань, які впливають на особливості розміщення продуктивних сил. До них відносять співвідношення першого і другого підрозділів суспільного виробництва; співвідношення промисловості, сільського господарства і транспорту; співвідношення між галузями промисловості тощо.

Актуальне значення для раціонального розміщення продуктивних сил і територіальної організації виробництва регіону має системний аналіз. Під системним аналізом розуміють сукупність засобів і методів для визначення складних об'єктів — узагальнених динамічних систем. Він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, на виявлення різноманітних типів зв'язків у ньому та зведення їх в єдину (систему) теоретичну картину. Принципи системного підходу знайшли застосування в екології, біології, кібернетиці, управлінні і, безперечно, в економіці.

Відповідно до систематичного підходу навколишня дійсність розглядається як цілісна система, що перебуває у безперервному розвитку, а всі її елементи взаємопов'язані, взаємообумовлені і взаємозалежні. Формалізовано будь-яку систему можна представити в наступному вигляді:

деХі =(Хц,Хі2, ... Хіп) — множина елементів, що входять до системи;

Кі = (і"и, Гі2.--Гіп) — множина відносин між елементами системи, що охоплюють як функції, так і властивості елементів.

Щ' = (гііі,гіі2---гіг) — множина відносин між множинами X, та Х}, причому

Х}= (хц, Х]2,^Х]^ — множина елементів, що не відносяться до системи (якщо зв'язки із зовнішнім світом відсутні, то система є закритою).

Дослідження систем здійснюється поетапно. На першому етапі після визначення завдання пізнається об'єкт дослідження як територіальна соціально-економічна система (ТСЕС), визначається мета і робиться підбір критеріїв для вивчення об'єкта як системи. На другому — окреслюються межі системи, яка вивчається, визначається її структура — складові частини (системи) і зв'язки між ними. На третьому етапі складається математична модель системи, визначається ступінь її сформованості.

У територіальній організації економіки регіону за допомогою системного аналізу і системного підходу пізнаються реально функціонуючі галузеві територіально-виробничі системи, системи розселення і більш складні їх утворення — ТВК.

Системний підхід до вивчення проблем територіальної організації економіки регіону дає змогу широко застосувати економічно-математичні методи обробки інформації та моделювання. Це цілий комплекс, який об'єднує 1) методи економічної статистики; 2) методи математичної статистики (різні види мат. аналізу — кореляційний, регресійний, варіаційний, дискримінантний, факторний та ін.); 3) методи економічного програмування (лінійне, нелінійне, динамічне, схоластичне); 4) методи регіонального економічного аналізу (гравітація моделювання, центрографічний метод та ін.); 5) методи прийняття оптимальних рішень (масового обслуговування, розподілу ресурсів, управління запасами та ін.); 6) методи економічної кібернетики (методи імітації, розпізнавання образів, ділові ігри та ін.).

Застосування економіко-математичних методів сприяє проникненню в дослідницький апарат положень інших наук, які користуються загальним визнанням (математики, фізики, кібернетики), підвищує творчий потенціал регіональної економіки і конструктивність, дозволяючи вирішувати різного роду завдання теоретичного і прикладного характеру. Ознак через відсутність формалізації, тобто кількісної оцінки більшості категорій і понять, вони можуть застосовуватися для вивчення далеко не всіх явищ і процесів та управління ними. Можна виділити в зв'язку з цим три рівні застосування економіко-математичних методів: перший рівень пов'язаний із введенням у дослідження кількісних показників (кількісні показники відповідають на питання "скільки?"); другий — являє собою впровадження в них певних математичних операцій, за допомогою яких шляхом обробки фактичного матеріалу виводять емпіричні формули, рівняння, що розкривають сутність взаємозв'язків і залежностей політичних, економічних і соціальних процесів та явищ (вони дозволяють відповісти на запитання "які зв'язки?"); третій рівень математизації — це уявна (дедуктивна) побудова моделей регіонального розвитку, які розкривають причинно-наслідкові зв'язки і намагаються відповісти на запитання "у чому причина?" ("які наслідки"?).

Головна особливість моделювання регіональних процесів полягає у необхідності забезпечення прямого і зворотного зв'язків з об'єктами, явищами і процесами більш високого ієрархічного рангу. Прямий зв'язок означає, що розвиток нижчого (мікро-) рівня залежить від розвитку вище розташованих рівнів — мезо- і макросистем. І навпаки, при зворотному зв'язку, моделювання розвитку регіональних систем здійснюється на основі узагальненої місцевої інформації.

Метод соціально-економічного прогнозування — це сукупність наукових підходів та інструментів для створення прогнозів та розвитку і функціонування регіональних соціально-економічних систем у майбутньому. В ньому поєднуються економіко-математичні методи та моделі, метод експертних оцінок, прогнозні оцінки, метод аналогій тощо.

Останнім часом зростає роль програмно-цільового методу. Цільові програми стають одним із центральних засобів директивного управління розвитком регіону. Він спрямований на вирішення складних проблем, пов'язаний з розробкою довгострокових прогнозів соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Програмно-цільовий метод засновано на формуванні цілей соціально-економічного розвитку, їх поділу на цілі більш дрібного характеру і виявлення ресурсів, необхідних для їх узгодженої реалізації Логіка даного методу побудована а такій послідовності: проблема — ціль — ресурси — організація — вирішення — аналіз — оцінка (результати і висновки) — нова проблема і т.д. по кругу.