Повна версія

Головна arrow Право arrow Вступ до права Європейського Союзу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Скарга на незаконність

Процедура, описана нижче, не є позовом як таким у повному розумінні цього терміна, оскільки йдеться лише про непряме оскарження акта Співтовариства, зроблене в ході судового розгляду, в межах якого не розглядається питання про скасування акта — навіть якщо такий судовий розгляд за ст. 173 ДЗЄС проводиться до перебігу двомісячного строку. Можливість такого оскарження вказана в ст. 184 ДЗЄС. Його обсяг обмежується регламентами, прийнятими спільно Європейським Парламентом і Радою (див. с. 80—81) або регламентами Ради, Комісії чи Європейського центрального банку. Оскарження має базуватися на тих самих підставах для перегляду, що вказані в ст. J73 ДЗЄС. Наслідки прийняття рішення на користь заявника оскарження обмежені тим, що СЄС визначає цей акт скоріше таким, що не підлягає застосуванню, ніж скасовує його.

Але немає підстав вважати, що таке непряме оскарження не може бути використане з метою обійти жорсткі процесуальні строки та інші критерії, встановлені в ст. 173 ДЗЄС, лише тому, що воно є "другорядним" засобом захисту. Ця скарга має подаватися в рамках судового розгляду в СЄС. На початковій стадії розвитку прецедентного права Суду Європейських Співтовариств підприємство Milchwerke Wdhrmann спробувало відповідно до ст. 184 ДЗЄС оскаржити в Суді рішення Комісії. Це оскарження позивач вважав лише допоміжним заходом щодо процедури оскарження цього самого рішення, яка паралельно відбувалася в національному суді. Позивач вчинив саме так, оскільки щиро вважав, що ст. 184 Договору про заснування Європейського Співтовариства не визначала, в якому саме суді слід ініціювати основне провадження. Таким чином, позивач був переконаний, що вправі обрати Суд ЄС для "додаткового" провадження, тоді як основне провадження з оскарженням правового акта ЄС було відкрито в національному суді.

Однак СЄС не визнав цього аргументу, постановивши, що у випадку, якби він задовольнив позов, це створило б засіб, подібний вказаному в ст. 173 ДЗЄС, що зовсім не відповідає змісту ст. 184. її формулювання і намір чітко спрямовані на те, щоб уможливити оскарження не застосування регламенту, що є предметом спору в СЄС на підставі іншої статті Договору, а потім лише додатково і з обмеженим впливом на основі ст. 173. Інші різноманітні спроби використати ст. 184 ДЗЄС як засіб ухилення від жорстких умов, визначених у ст. 173 ДЗЄС, також не мали успіху.

Оскільки скарга на незаконність є лише другорядним засобом, її вплив обов'язково має бути обмеженим. Єдиним можливим наслідком вдалого оскарження може бути визнання норми такою, що не застосовується — і лише inter partes (між сторонами — учасницями спору), а не erga omnes (стосовно всіх). Однак досі інституція, що прийняла такий незаконний акт, не зобов'язана скасовувати або виправляти його. Загроза того, що

Суд міг би скасувати будь-які імплементуючі норми, прийняті на основі оскарженого акта, могла б сприяти появі необхідного стимулу для інституції, щоб спонукати її до дії, хоча на користь таких очікувань майже немає доказів.

Позови, що виникають з відповідальності

Загальні питання

Співтовариство е утворенням, що має юридичну осібність. Тому діяльність Співтовариства в цивільній, адміністративній та конституційній сферах може призводити до виникнення його відповідальності. Це означає, що проти Співтовариства можуть подаватися до суду позови як засіб захисту від порушення прав у приватному праві внаслідок хибних дій Співтовариства. Ці позови у більшості випадків вимагають компенсації або відшкодування збитків у цивільному порядку. Відповідно до цього Співтовариство може бути відповідачем у позовах двох видів: таких, що виникають з договірної відповідальності, та позадоговірних. Перші виникають відповідно до ст. 215 ДЗЄС, що вказує: договори, в яких однією зі сторін виступає Співтовариство, регулюються за правом, застосовуваним до відповідного договору. В більшості випадків договори, в яких Співтовариство або будь-яка з його інституцій є однією із сторін, містять норму, шо вказує, яке саме право застосовується до цього договору, — зазвичай це деякі з положень Цивільного кодексу Бельгії. Ця норма також визначає, в якому суді повинні розглядатися спори, що виникають з даного договору (в цій ролі ніколи не виступає Суд Європейських Співтовариств). Щодо деліктних позовів, у яких Співтовариство виступає як відповідач, виникають певні складнощі й суперечки. Про це йдеться нижче.

 
<<   ЗМІСТ   >>