Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Психодіагностика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Внесок Г.-Ю. Айзенка у розвиток психодіагностики особистості

Багато психологів вважає Г.-Ю. Айзенка основним послідовником К.-Г. Юнга, оскільки центральним поняттям структури особистості, за Айзенком, теж є екстраверсія - інтроверсія, а базові фактори він називав типами. Однак за способом отримання і психологічним змістом вони є швидше рисами, ніж типами. Екстраверсія - інтроверсія, в контексті теорії Айзенка, включає переважно комунікативну складову, позначаючи або потяг до людей і здатність легко вступати з ними в контакт, або труднощі у спілкуванні.

Будучи переконаним у тому, що для опису варіативності людської поведінки не слід використовувати більше трьох суперрис, Айзенк виокремив спочатку незалежні один від одного два основні фактори особистості: Е (екстраверсію - інтроверсію) і N (нейротизм - емоційну стабільність), які, поєднуючись, сприяють створенню чотирьох типів особистості (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Типи поєднання екстраверсії і нейротизму (за Айзенком)

Стабільний

Невротичний

Інтроверт

Спокійний,

урівноважений, надійний, контрольований, миролюбний, уважний, дбайливий, пасивний

Легко піддається змінам настрою, тривожний, ригідний, розсудливий, песимістичний, замкнутий,

нетовариський, тихий

Екстраверт

Лідер, безтурботний, поступливий, веселий, чуйний, балакучий, доброзичливий, товариський

Вразливий, неспокійний, агресивний, збудливий, непостійний, імпульсивний, оптимістичний, активний

Г.-Ю. Айзенк вважав ці риси реальними параметрами, що характеризують особистість. Він знаходив ті самі риси і в інших питальниках (Кеттел, ММРІ). Від п'ятифактор-ної моделі Айзенк відмовився через нетеоретичний характер представлених у ній параметрів особистості. Надалі Г.-Ю. Айзенк додав ще один фактор Р (психотизм - сила Супер-Его), передбачивши широку варіативність проявів особистості у межах кожного фактора (тому виокремлював типи, а свої базові вимірювання називав біологічними диспозиціями особистості). Наприклад, фактор "психотизм" як компонент другого рівня охоплює агресивність, емоційну холодність, егоцентризм, імпульсивність, а як компонент третього рівня - асоціальність, неемпатійність, креативність, нерозсудливість. Базовий фактор домінує у людині і визначає її типологічні особливості.

Наявність трьох факторів підтверджували дослідження в різних країнах, тому Айзенк намагався визначити їх нейрофізіологічні основи. Так, фактор Б тісно пов'язаний з рівнем кіркової активації. Інтроверти, будучи високо-збудливими, уникають сильної стимуляції, а екстраверти, навпаки, прагнуть до ситуацій, що породжують додаткову стимуляцію. Відмінності за фактором N відображають силу реакції автономної нервової системи на стимули. Особливо помітний вплив лімбічної системи, що визначає мотивацію і вираження емоцій. Айзенк висунув гіпотезу про зв'язок фактора Р із системою, що продукує андрогени.

Для діагностування структури особистості за Айзенком існує стандартизований питальник, використання якого в близиюкових дослідженнях свідчить про важливий внесок генотипових факторів у мінливість екстраверсії - інтроверсії; генетична обумовленість нейротизму поки що переконливо не доведена, а вплив внутріпарних відносин на всі особистісні прояви значний.

Г.-Ю. Айзенк намагався глибше пояснити відмінності між людьми. Деякі з них можуть бути спричинені процесами соціалізації. Генетичні особливості взаємодіють із середовищем. Вони пояснюють, наприклад, те, що в інтровертів легше виробляються умовні рефлекси, ніж у екстравертів. Спостережувані відмінності між інтровертами і екстравертами, за Айзенком, біологічно обумовлені. Аргументом на користь цієї точки зору є, зокрема, легкість умовних рефлексів у інтровертів. Екстраверту подобаються збудження, спонтанні дії, йому легко в компанії, він життєрадісний, самовпевнений, легко дає собі волю, однак йому бракує ретельності і сумлінності. Інтроверт - спокійний, тихий, відчужений від усіх, окрім близьких людей, любить порядок, систематичний. Ця відмінність, на думку

Айзенка, біологічно обумовлена, як і нейротизм. Нейротична людина чутлива, її легко образити, вона частіше скаржиться на соматичні порушення (головний біль і безсоння), виявляє внутрішнє хвилювання, тривогу, сум. Айзенк вважав, що біологічні основи цих явищ потрібно шукати в лімбічній системі і гіпоталамусі. Психотизм порівняно з іншими факторами відзначається низькою здатністю людини до адаптації. Особистість із високими показниками за цією шкалою описує себе як нечутливу, неемпатійну, вона агресивна, не бачить небезпеки, любить незвичайні ситуації.

Жінки і чоловіки різняться за фактором психотизму. Статеві відмінності зумовлені балансом між андрогенними й естрогенними гормонами. Дослідження Айзенка включає збирання експериментальних даних, наприклад, під час оцінювання відмінностей щодо збудливості нервової системи і виявлення кореляцій при факторному аналізі даних, одержаних за допомогою опитувальників. Айзенк стверджував, що індивідуальні відмінності мають біологічну основу, рекомендував психологам читати праці неврологів і біохіміків.

Праці Айзенка пов'язані з діагностикою між індивідуальних відмінностей. Інтроверсію - екстраверсію, нейротизм, психотизм вивчали 3. Фройд, К.-Г. Юнг, однак саме Айзенк створив питальники, які допомагають виявляти ці конструкти і здійснювати факторний аналіз даних, отриманих на великих вибірках. Питальники також використовують клініцисти, оскільки поєднання показників за трьома факторами виявляють патології (психопатію, зловживання алкоголем, наркотиками).

Теорію Айзенка критикували з різних позицій, зокрема заперечували біологічні основи особистості, вважали теорію такою, що не відповідає сучасному розумінню особистості як динамічної інстанції, здатної формувати свою ідентичність, переробляючи потік інформації. Однак ця теорія виявилася плідною для розроблення питальників, для яких характерна внутрішня узгодженість завдань за методикою і показниками ретестової надійності.

Г.-Ю. Айзенк.неодноразово зауважував, що його дослідження детерміновані недосконалістю психіатричних діагнозів. На його думку, традиційну класифікацію психічних захворювань повинна замінити система вимірів, у якій представлено найважливіші характеристики особистості. Психічні розлади він розумів як продовження індивідуальних відмінностей, що спостерігаються в нормальних людей. Вивчення робіт К.-Г. Юнга, Р. Вудвортса, І. Павлова, Є. Кречмера та інших психологів, психіатрів і фізіологів дало змогу припустити існування трьох базисних вимірів особистості: нейротизму, екстраверсії - інтроверсії І психотизму. Розроблені Айзенком зі співробітниками особистісні питальники реалізують типологічний підхід до вивчення особистості.

Нейротизм (емоційна нестійкість) є сукупністю психічних виявів (континуумом) від нормальної афективної стабільності до її вираженої лабільності. Він не тотожний неврозу, однак в осіб з високими показниками за цією шкалою в несприятливих ситуаціях, наприклад стресових, може розвинутися невроз. Нейротична особистість характеризується неадекватно сильними реакціями на стимули, що її провокують.

Запозичивши в К.-Г. Юнга поняття "екстраверсія", "інтроверсія", Г.-Ю. Айзенк наповнює їх іншим змістом. У К.-Г. Юнга - це різні за спрямованістю типи лібідо, у Г.-Ю. Айзенка - комплекси скорельованих між собою рис. За Г.-Ю. Айзенком, високі показники з екстраверсії і нейротизму підтверджують психіатричний діагноз істерії, а високі показники з інтроверсії і нейротизму - стан тривоги або реактивної депресії. Вимірювання екстраверсії - інтроверсії і нейротизму, якими оперував Г.-Ю. Айзенк, Р.-Б. Кеттел розглядав як фактори другого порядку.

Психотизм, як і нейротизм, континуальний (норма - психотизм). Високі показники за цією шкалою можуть свідчити про схильність до психотичних відхилень.

Психотичну особистість (не патологічну) Г.-Ю. Айзенк характеризує як егоїстичну, безпристрасну, неконтактну. У дослідженнях він зосередився на збиранні експериментальних даних, що підтверджують універсальність запропонованих ним вимірів особистості. Для цього залучають факторний аналіз результатів численних і різнорідних тестів (методик), з допомогою яких обстежують критеріальні групи. Спочатку на основі ознак, що диференціюють здорових людей і хворих на невроз, виокремлювали фактори нейротизму, пізніше - екстраверсії - інтроверсії, які Г.-Ю. Айзенк тривалий час намагався пояснити фізіологією, використовуючи положення теорії І. Павлова. Нині у такий спосіб пояснюють фактор психотизму.

Перший питальник Г.-Ю. Айзенка - "Моуделейський медичний питальник (МMQ)" - було створено у 1947 р. Він призначений для діагностування нейротизму і складається із 40 тверджень: "так" і "ні". Ці твердження було відібрано з відомих питальників з огляду на клінічні описи невротичних розладів. MMQ стандартизований на матеріалі обстеження двох груп: невротиків (1 тис. осіб) і здорових людей (1 тис. осіб). Середня кількість відповідей, що збігаються з " ключем ", у здорових осіб становила 9,98, невротиків - 20,01. Аналіз відповідей, отриманих за кожним твердженням MMQ (за обліку відмінностей у психіатричних діагнозах), довів, що з допомогою питальника можна диференціювати два типи невротичних розладів - істеричні і дистимічні. Виходячи з цього, Г.-Ю. Айзенк припустив, що відповіді на твердження MMQ дадуть змогу зробити висновок про позицію обстежуваного за шкалою екстраверсії - інтроверсії. Це започаткувало конструювання нового типу особистісного питальника. MMQ у психодіагностичних дослідженнях не застосовувли.

Після MMQ було розроблено "Моуделейський особистісний питальник" (MPI), опублікований у 1956 р. і призначений для діагностування нейротизму і екстраверсії - інтроверсії. MPI складається з 48 питань (по 24 на кожен вимір), на які обстежуваному потрібно відповісти "так" чи "ні". Було передбачено питання, на які важко відповісти ("?"). За відповідь, що збігається з "ключем", давали 2 бали, за "?" - 1 бал. MPI розробили відповідно до теоретичних уявлень Г.-Ю. Айзенка про екстраверсію - інтроверсію і нейротизм, з урахуванням даних, отриманих з допомогою першого питальника. Наприклад, були розроблені питання за шкалою екстраверсії - інтроверсії: "Чи схильні Ви діяти швидко, рішуче?", "Чи вважають Вас людиною жвавою, товариською?".

Створення MPI ініціювали дані про те, що шкали ратимії (безтурботності) і циклоїдної емоційності питальника Гілфорда - Мартіна (розробленого Дж.-П. Гілфордом зі співробітниками) диференціюють невротиків відповідно до теоретичних припущень Г.-Ю. Айзенка. Хворі на істерію за шкалою ратимії одержали більшу кількість балів, ніж особи з реактивною депресією і нав'язливими станами. У досліджених клінічних групах кількість балів за шкалою циклоїдної емоційності також була більшою, ніж у здорових.

Попередні дослідження провели з допомогою комплексу з 261 питання (запозичені із різних питальників). За результатами, отриманими за шкалою ратимії і циклоїдної емоційності, сформували (окремо серед чоловіків і жінок) дві групи. Потім їх поділили на групи з високими і низькими показниками. Використовуючи критерій х2, проаналізували відповіді на кожне питання, одержали дві групи питань, відповіді на які різнилися найбільше. На їх основі побудували дві шкали: екстраверсії - інтроверсії і нейротизму (по 24 питання). З допомогою визначених раніше "ключів" порівняли результати вихідних груп. Для деяких питань розрахували коефіцієнти інтеркореля-ції, щодо яких потім здійснили факторний аналіз. Два виділених фактори відповідали спочатку припущеним: екстраверсії - інтроверсії і нейротизму.

Коефіцієнт надійності MPI, визначений шляхом розщеплення, для шкали нейротизму становив 0,85-0,9, шкали екстраверсії - інтроверсії - 0,75-0,85, коефіцієнти надійності ретестової - 0,83 і 0,81 відповідно. Валідність обох шкал MPI встановлювали способами, які багато дослідників визнало методично неспроможними. Коефіцієнт кореляції між шкалами екстраверсії - інтроверсії і нейротизму становив 0,15-0,4, що суперечить вихідному положенню Г.-Ю. Айзенка про незалежність цих вимірів від особистості. Розроблено скорочений варіант MPI з 12 питань. Коефіцієнти кореляції з повним питальником становлять за шкалою нейротизму 0,86, за шкалою екстраверсії - інтроверсії - 0,87.

Практичне використання MPI довело значні розбіжності між отриманими даними і теоретичними прогнозами автора (особливо у клінічних групах). Г.-Ю. Айзенк не зміг спростувати висловлені зауваження, однак, незважаючи на критику, MPI довго застосовували в зарубіжних психодіагностичних дослідженнях. Надалі Айзенк і його послідовники аналізували складові екстраверсії інтроверсії і нейротизму як базисні особистісні виміри, розробили "Особистісний питальник Айзенка (ЕРІ)", 1963). Він складається із 48 питань, призначених для діагностування екстраверсії - інтроверсії і нейротизму, а також 9 питань, що становлять "шкалу неправди", за якою визначають тенденцію обстежуваного подати себе кращим, ніж є насправді. Відповіді, що збігаються з "ключем", оцінюють 1 балом ("так" чи "ні"). Розроблено дві еквівалентні форми питальника - А і Б.

У процесі розроблення ЕРІ було обстежено ЗО тис. осіб: екстравертів та інтровертів, нейротиків та емоційно врівноважених. На основі отриманих даних визначили дискримінативну можливість кожного питання; встановили, що екстраверсія є чинником вищого порядку, отже, у питаннях повинні бути однаково представлені фактори нижчого порядку, насамперед виділені Г.-Ю. Айзенком компоненти екстраверсії - імпульсивність і товариськість.

Коефіцієнти надійності ретестової ЕРІ для фактора екстраверсії - інтроверсії становлять 0,82-0,85, нейротизму - 0,81-0,84, надійності методом розщеплення - 0,74-0,91. Висновки зарубіжних психологів про валідність ЕРІ суперечливі. У цьому питальнику змінилося значення коефіцієнта в інтеркореляції між шкалами (від +0,12 до -0,16), що відповідало теоретичним припущенням Г.-Ю. Айзенка. Запропоновано скорочений варіант ЕРІ, що складається з 12 питань. Показники кореляції з повним варіантом за шкалою екстраверсії - інтроверсії - 0,81, нейротизму - 0,79. Створено варіанти ЕРІ для обстеження дітей і підлітків. Питальник широко використовують у вітчизняних дослідженнях, однак адаптація цієї методики не завершена.

У1969 р. Г.-Ю. Айзенк і С. Айзенк опублікували новий питальник - "Особистісний запитальник Айзенка" (ЕР(^), призначений для діагностування нейротизму, екстраверсії - інтроверсії і психотизму. Як і ЕРІ, він містив "шкалу неправди". Питальник складався з 90 питань (за шкалою нейротизму - 23, екстраверсії - інтроверсії - 21, психотизму - 25, "неправди" - 21). Однак зазвичай використовують варіант із 101 питання (з них 11 питань - "буферні", відповіді на які не враховують). За шкалою психотизму пропонують питання: "Чи будете Ви вживати наркотичні препарати, здатні зробити непередбачений чи небезпечний вплив?", "Чи відчуваєте Ви жаль до тварини, що потрапила в пастку?".

Валідність особистісного виміру "психотизм" вивчали через пошук його експериментальних корелятів, порівняння результатів різних груп здорових і хворих. Отримані дані піддавали сумніву. Коефіцієнти ретестової надійності (місячний інтервал) питальника в різних групах за шкалою психотизму становлять 0,51-0,86, екстраверсії - інтроверсії - 0,8-0,92, нейротизму - 0,74-0,92, "неправди" - 0,61-0,9. Розроблено варіант питальника для обстеження дітей і підлітків (від 7 до 15 років).

Багато дослідників аргументовано доводить, що запровадження особистісного виміру психотизму не має наукового обґрунтування, експериментальні дані суперечливі, а використання шкали психотизму на практиці може сприяти появі помилкових діагностичних орієнтирів.

Перевагою опитувальників Айзенка є простота процедури проведення та інтерпретації даних, можливість охопити з їх допомогою широкий спектр соціально-психологічних умов життя і особливостей особистості досліджуваного. Водночас з огляду на великий набір наявних опитувальних методів слід обережно підбирати їх для проведення обстеження. Потрібно чітко формулювати мету і завдання дослідження для знаходження най адекватніших діагностичних прийомів.

 
<<   ЗМІСТ   >>