Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Філософія як софійне знання

Мудрість тлумачать як явище, духовно-практичне знання в його ціннісному (добро, благо, щастя) виразі. Філософська мудрість як ознака і властивість ментальності (лат. mens - спосіб мислення, склад душі) існує в єдності чотирьох компонентів: пізнавального, комунікативного, морального і життєво-досвідного.

Філософський сенс мудрості розкривається не стільки в повчаннях і породах, скільки (головне) у способі життя, поведінці мудреця.

Розуміння філософії як мудрості пропонує софіологія.

Софіологія (грец. sophia - мудрість і logos - вчення) - розділ філософії, який досліджує феномен мудрості.

Вона користується особливою увагою прихильників містичної і теологічної філософії (неоплатонізм, неортодоксальний містицизм). Одним із аспектів софіології є осмислення софійності історії - сходження людства із стану тваринної несвободи на стадію Боголюдства (Вл. Соловйов, С. Булгаков). "Четвертим лицем" божественної ієрархічної природи, наділеної ознаками тварності (утворення) і розпиленої у тварному (створеному) світі, вважав софійність російський філософ і богослов, фізик, математик, інженер Павло Флоренський (1882-1937).

"Софія " (мудрість) означала для давніх греків будь-яке практичне вміння, доведене до рівня справжнього мистецтва. Здатність добре виготовляти речі вони називали "техне" (techne - майстерність). Тобто у своєму первісному сенсі слово "софія" означало практичну мудрість, збагачений життєвим досвідом розум. Мудрою (софійною) людиною завжди вважали тих, хто вміє гідно себе поводити.

Основою мудрості є знання, в т. ч. позитивний життєвий досвід. Справжні мудреці - люди, які багато знають. За словами Геракліта, любомудрі мужі мають бути знавцями "багатьох речей".

У сучасному розумінні мудрість є синонімом духовно-практичного знання, орієнтованого на осягнення смислу буття в процесі пошуку істини. Як форма філософського ставлення до дійсності вона не вичерпується пізнанням істини, а потребує "життя в істині" (С. Кримський).

Більшість визначень мудрості наголошує на наявності в ній моменту вищого знання в його ціннісному (аксіологічному) вияві: мудрість - це "знання вищого блага" (Г.-В. Лейбніц), "властивість волі узгоджуватися з вищим благом як кінцевою метою всіх речей" (І. Кант); "знання вічних істин, які застосовуються до життя" (Л. Толстой). Основою етико-філософського смислу Софії-мудрості є розуміння її як творчого втілення благородної ідеї у буття, істини (правди) в життя, що визначає стан ідеально перетвореної дійсності і життєво втіленої ідеальності. Така якість притаманна способу життя мудреця.

Мудрість є духовно-цілісним утворенням, яке постає в єдності пізнавальної (теоретичної) і моральної (позатеоретичної) сторін. Пізнавальна сторона мудрості визначає зв'язок мудреця із соціальним світом, іншими людьми на підставі одержаного знання. Моральна сторона мудрості - характеризує ставлення мудрої людини до власного духовного світу, що виражається в очищенні духу, прагненні до моральної досконалості (пошук правди). У своєму класичному вияві ця ознака мудрості яскраво була втілена в особистостях Сократа, Конфуція, Піфагора, Сковороди, які "вчили, як належно жити" і "жили, як вчили". Оскільки мудрість має особистісну основу, її життєвий сенс розкривається через поведінку мудрої людини. Будь-який звичайний людський вчинок зумовлений здебільшого зовнішніми ситуативними чинниками, життєвими обставинами. Вчинок мудреця, як правило, обумовлений надситуативними мотивами, містить в собі не лише поточну інформацію про потрібну поведінку, а й надособистісну, морально значущу інформацію про світ і життя загалом.

Основа мудрості - глибоке усвідомлення неповноти знань, палке бажання примножувати їх. Тільки мудра, широкоосвічена людина може дозволити собі сказати, наслідуючи Сократа: "Я знаю, що я нічого не знаю". Однак значний обсяг накопичених знань ще не робить їх володаря мудрецем: "Всезнання розуму не навчає" (Геракліт). У сучасних перенасичених інформацією умовах, коли людина потерпає не від недостачі, а від надлишку знань, проблема мудрості ще більш актуалізується. "Ми забули мудрість заради знання", - справедливо зауважує англо-американський поет Томас-Стернз Еліот (1885-1965).

На сократівське запитання про тотожність знання і мудрості його учень Платон запропонував таку відповідь: мудрість і знання - поняття, "розташовані в різних площинах" . Знання зовсім не обов'язково роблять людину, яка їх засвоїла, мудрою. Існує софійне знання (моральне) та епістемне (наукове). На відміну від знань мудрості не можна навчити, оскільки вона є не знанням, а доброчесністю. Справедливо зазначено: якщо можна бути вченим чужою вченістю, то мудрим можна бути лише власною мудрістю. Мудрість, як зазначав Арістотель, є знанням про благо. Отже, мудрість є не просто знанням, а знанням особливим, знанням доброчесностей (блага), перетворення його на мету і правило свого життя. Вона виявляється у практичній поведінці людини. Не випадково стверджують, що розумна людина знаходить вихід із складного становища, а мудра - у таке становище не потрапляє. Цим наголошується на тому, що мудрість формується в досвіді, гартується в горнилі життєвої практики. Тому людина, яка має неабиякий власний досвід, мудріша від тих, хто має лише освіченість. Наставник мудріший, ніж ремісник, а теоретичні науки - вищі мистецтва творення, як вважав Арістотель.

Визначальним для розуміння мудрості є таке ціннісне поняття як "благо" - стан і умови здійсненності бажаного буття. Наголошуючи на цьому, І. Кант писав, підкреслюючи правоту давніх мислителів щодо розуміння мудрості: "Вчення мудрості... є філософія в тому значенні, в якому це слово розуміли древні: для них вона була вказівкою на поняття, в якому слід вбачати вище благо, і на поведінку, котрою слід досягати цього блага. Було б добре залишати цьому слову його старе значення як вчення про вище благо, оскільки розум прагне створити з нього науку".

Мудрість має теоретичний і практичний аспекти. Грецька школа філософії, наприклад, започаткована сімома видатними мислителями, які заслужили звання мудреців. Однак, за Кантом, мудрість має переважно практичний характер: "Мудрість взагалі-то більше полягає у способі дії, ніж у знанні, вона - категорія "практичного розуму"". У своєму первісному значенні "софія" означала "розумне вміння, яке реалізує себе в доцільній діяльності". Піфагор особливо наголошував на філософському житті як обов'язковій умові мудрості. На думку римського філософа Луція-Аннея Сенеки (прибл. 4 до н. е. - 65 н. е.), ознакою мудреця є прагнення незалежності від зовнішніх обставин і прислухання до законів природи, адже "слухняного доля веде...". Мудрець володіє "величчю душі", він здатний приборкувати власні пристрасті (афекти). Серед мотивів його вчинків головними є совість і справедливість: "Вчиняй так у ставленні до іншого, як він, на твій погляд, має вчинити щодо тебе, не спричинюй зла іншому" (Сенека).

Складовими "філософського способу життя", за Піфагором, є не лише характер мислення, а й манера поведінки, навіть те, як людина харчується. Сучасна інтерпретація мудрості, зберігаючи вірність філософській класиці, поєднує такі елементи, як знання, вміння, моральну спрямованість: мудра людина не просто багато знає, а й вміє застосовувати знання на практиці. Мудрий той, хто здатний практично співвідносити життя і смисл, поєднуючи їх на основі позитивних людських цінностей.

Мудра людина завжди толерантна (терпима, поблажлива). Володіючи ґрунтовними знаннями, вона з повагою ставиться не лише до знань інших людей, але й до їхніх помилок чи переконань, яких вона не поділяє. "Я не поділяю вашої думки, але я готовий віддати своє життя заради того, щоб ви мали право так думати", - цей знаменитий вольтерівський вислів належить до афоризмів великої Мудрості. Софійний спосіб філософування вважає нормальним станом людської думки плюралізм, множину розбіжних суджень і оцінок. Мудра людина не лише толерантна, але й виважена: не поспішає із висновками, намагається якомога глибше розібратися із тими речами та подіями, які привертають її увагу.

"Сова Мінерви вилітає у сутінках", - так висловився Г.-В.-Ф. Гегель, якого справедливо зараховують до когорти світових мудреців. Мінерва - римська назва Афіни, грецької богині мудрості і розуму, покровительки науки, талантів, мистецтва і ремесла. Сова, згідно з міфами, була її улюбленим птахом. Визнання її як культового символу мудрості не випадкове. Цей птах завдяки своїм великим очам здатний бачити вночі, на що неспроможні денні птахи. Сова має надзвичайний слух, під час полювання її великі вуха вловлюють найтихіший шелест. Мешкаючи у затишних місцях, вона намагається бути непомітною і залишає їх по закінченню дня, коли всі головні пригоди вже відбулися. Сова є символом "непоспішлючої мудрості" мудреця, який промовляє своє слово у потрібний час. Своєрідно цю думку висловив німецький філософ Фрідріх Енгельс (1820-1895), розмірковуючи про здатність розуму адекватно відображати суть подій: ясної картини подій не можна одержати одночасно з ними, а лише після перевірки зібраного матеріалу. Тому мудреці мають бути терплячими, виваженими, неквапливими у своїх узагальненнях і оцінках. Однак не всі філософи поділяють таку позицію: "Філософія приходить надто пізно, щоб сказати, яким має бути світ, тому що вона з'являється, коли справа зроблена, як сова Мінерви" (Л. Хейде).

Мудрість особливо потрібна державним діячам, які повинні піклуватися про майбутнє, турбуватися про загальне, а не особисте благо. Філософська мудрість має бути не лише практичною, але й далекоглядною, стратегічною. Якщо політик думає про наступні вибори, то державна людина має дбати про майбутнє покоління.

Деякі мислителі стверджують, що справжній мудрець істотно відрізняється навіть від справжнього філософа, адже філософ має завжди дотримуватися обраної ним точки зору, а мудрець вільний від цього, навіть від теоретичних уподобань. Так висловився про себе німецький поет і філософ Йоганн-В6льфгангГете(1749-1832): "Я особисто завжди намагався зберігати свою свободу від філософії; точка зору здорового глузду і розсуду є також і моєю точкою зору".

Отже, софійність філософії полягає в тому, що ґрунтуючись на знаннях, вона долає їх предметну обмеженість, зумовлює роздуми про сенс людського життя. На відміну від знання, яче може бути небезпечним ("загрозливе знання"), мудрість завжди етично спрямована, належить до морального абсолюту. Глибинне джерело мудрості - життєвий досвід, здатність засвоювати уроки життя попередніх поколінь, вміння використовувати здобуті знання на практиці.

 
<<   ЗМІСТ   >>