Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Історія української культури

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Спільне господарювання

Глобальною ознакою визначення етносу не є й спільне господарювання й рід занять даного народу. Етнос при своєму формуванні складається із племен, що перебували в реальному економічному спілкуванні. Взяти хоча б давньо-слов'янські племінні об'єднання кривичів, дриговичів і родимичів, що торгували й полювали разом. Або австралійські племена, які влаштовували спільні облави на кенгуру, обмінювалися певними видами сировини або готових виробів, відвідували один одного для проведення свят і обрядів ініціації (освяти). Згодом багато з таких племен об'єдналися в етноси. Але в наші дні цей процес зайшов набагато далі: тепер уже самі різні народи по типу економіки й рівню життя різняться незалежно від етнічної й національної приналежності. Зараз не існує, мабуть, жодного народу й жодної локальної групи, які були б економічно й господарчого ізольовані від сусідів. Крім того, якби рід занять був характерною ознакою етносу (що, повторюся, почасти й було при його виникненні й формуванні), то ми змушені були б уважати, що українські хлібороби з Полтавщини, волиняти на скотарі Карпат - різні етноси, росіяни селяни Підмосков'я, помори й сибірські мисливці - різні етноси, а японці американці й народи Західної Європи - один етнос.

Релігія й міфологія

Що ж стосується тієї точки зору, що основна ознака, що конституює етнос - релігійні або міфологічні вірування, то це теж не цілком так. Вони необхідні для формування й функціонування етносу, але не є його фундаментом, особливо в наш не занадто релігійний час. Крім того, існувало й існує чимала кількість різноконфесійних етносів: китайці, серед яких є й досі, і конфуціанці, і дзендбуддисти; українці, білоруси, що сповідують і католицтво, і уніатство, і православ'я; японці, які, крім споконвічного синто, сприйняли й ідею "сяо" (з навчання Конфуція), і буддизм, і даосизм, а з недавнього часу - і християнство.

Походження від спільного предка. Етнос і раса

У прадавні часи вважалося, що кожний етнос виник від одного реального або фантастичного предка. Для тюрків і римлян це була вовчиця-годувальниця, для уйгурів - вовк, що запліднив царівну, для тибетців - мавпа й самка лісового демона (ракшаса), для вавилонян - спільна прародителька, вона ж дракон - Тиамат. Але частіше це була людина, вигляд якої легенда спотворювала до невпізнанності - праотець євреїв Авраам, його син - предок арабів Ісмаїл. Ці архаїчні погляди дотепер впливові, тільки на місце людини або звіра як предка ставиться яке-небудь плем'я. Поняття етносу при цьому підмінюється поняттям раси або ж кревного споріднення.

Раса - це значна група людей, що має деякі спільні фізичними властивості, переданими в спадщину й підтримувані в певній групі в ході відбору. Засіб передачі таких ознак - ген. Механізм існування рас криється в передачі генетичної інформації. На відміну від рас, механізм існування етносів заснований на передачі зовсім іншого типу інформації - комунікативної. Адже все життя людини прямо пов'язане зі спілкуванням, а спілкування - у свою чергу, з передачею якої-небудь інформації. Ця інформація завжди має етнічний характер, тому що немає людини, яка не відчувала себе представником якого-небудь народу. І якщо люди певної раси зв'язані тим, що називається "спорідненням по крові", то члени етносу - тим, що можна було б назвати "спорідненням по культурі". Крім того, не можна упускати й того факту, що в процесі свого розвитку раси постійно змішувалися.

Колись расові терміни були зручні, тому що в багатьох випадках поняття раси й кровно-родинної спільності з достатнім ступенем імовірності вказували не тільки на фізичний тип, але й на географічне походження, мову й культуру. Але на всьому протязі історії відбувався зсув рас: досить згадати епоху великого переселення народів. Можна стверджувати, що жоден народ Європи вже до середини Середніх віків не складався із представників однієї кровно-родинної спільності. Так, англійці вже до 12-13 століть являли собою народ, що склався з колишніх племінних спільностей бриттів, англів, саксів, норманів, які навіть у расовому відношенні не були однорідні (арійська й кельтська раси). Так що завдяки метисації (змішуванню представників різних рас), постійним рухам населення (міграціям) і соціальним змінам, використання терміна "раса" стосовно до етносів призводить до неправильних і небезпечних умовиводів.

Расові й національні забобони завжди пов'язані з пошуком винних. Коли безпека якоїсь людської спільноти перебуває під загрозою, завжди шукають (і часто знаходять) "козлів-відбувайлів". Люди, що виглядають інакше - простий об'єкт для агресії. А коли під рукою є яка-небудь псевдонаукова теорія, що доводить неповноцінність або шкідливість групи, що відрізняється в расовому відношенні, можна одержати масу задоволення, зриваючи на "нижчій расі" зло й не почуваючи при цьому провини.

Що стосується етносу, то нерідко його представники - результат змішання декількох рас (близько 40 % населення світу), а крім того, значна частина народів складається з людей, що належать до різних рас (наприклад, більшість латиноамериканських етносів). Із усього цього можна зробити висновок про розбіжність расового й етнічного розподілу людства.

Але як же тоді розуміти часто застосований до поняття "етнос" словосполучення "кровне споріднення"?

Основне значення, пов'язане з поняттям "крові" - початок життя. Саме цю роль вона відіграє в прадавніх обрядах ініціації, у магії родючості, у жертвопринесенні. Саме тому символ крові асоціюється з "початком" етносу. Але символ залишається символом. Етнічна спільність не припускає обов'язкового "споріднення по крові", тобто генетичного. Скоріше образ "крові" у цьому контексті означає близькість поведінкових характеристик членів етносу, спільність мови, культурне споріднення й етнічну самосвідомість.

У сучасному розумінні ця метафора означає не походження від єдиного предка, а те, що можна назвати "характером" або "вдачею" народу.

Із усього, викладеного вище, випливає неминучий висновок: етноси - різні, і формуються вони по-різному. Усі названі ознаки необхідні, але не достатні. Етнос змінюємо, тому що етногенез - не одномоментний факт, але процес, який у кожному окремому випадку протікає інакше, ніж в іншому. Тому фундамент, який конституює певний етнос завжди відрізняється від фундаменту, що конституює інший етнос.

Прикладом може слугувати хоча б Китай, де іноземець, що опанував каліграфією, церемоніалом, знанням заповідей "сяо", цілком може стати своїм, а китаєць, що живе серед "варварів", буде вважатися родичами чужинцем. Однак, чужоземець, що захотів зробитися індусом, вивчивши Веди й обряди, практично не міг увійти в індійське суспільство (у всякому разі, так було безперечно до 60-80 рр. минулого століття). Справа в тому, що для китайця більш фундаментальною ознакою спільності є спосіб життя, у той час як для індійця - дані богами варни й касти.

Але чи існують в такому разі якісь загальні чинники, що формують етнос і нації?

 
<<   ЗМІСТ   >>