Теоретичні основи аналізу геополітичних сценаріїв розвитку

Методологічний дискурс геоекономічного розвитку

Проблеми геоекономічного розвитку загострилися у зв'язку зі світовою фінансовою кризою. Науковці почали усвідомлювати, що без з'ясування причин глобального характеру важко знайти пояснення економічним процесам, які відбуваються на нижчих рівнях ієрархічної системи. "Для того, щоб економічна наука сьогодні працювала, - зазначили М. Хардт та А. Негрі, - вона повинна будуватися навколо загального, глобального". Геоекономічний розвиток як глобальне явище потребує застосування методології, яка охоплює такі рівні2:

• 1) філософської методології (вищий) - загальні принципи пізнання і категоріальний устрій науки загалом (структурні компоненти), а також систему філософського знання (функціональні компоненти);
• 2) методології загальнонаукових принципів дослідження - теоретичні концепції, що застосовують до всіх чи більшості наукових дисциплін;
• 3) конкретно наукової методології - сукупність методів, принципів дослідження і процедур, що застосовують у певній спеціальній науковій дисципліні;
• 4) методик і техніки прикладних досліджень - процедури, що забезпечують одержання достовірного емпіричного матеріалу і його первинне оброблення, після якого він може бути зарахований до масиву наукового знання.

Рівень філософської методології.

Центральним елементом філософської методології є спосіб мислення епохи, який має три рівні: загально логічний (поняття, ідеї та ідеали); етичний, моральний (цінності та ідеали); практичний (досвід як форма знання).

Водночас кожній історичній епосі притаманний спосіб мислення у двох формах: "стахійній", масовій, неструктурованій та у формі систем, витворених науковим співтовариством. П. Щедровицький виокремив три типи методологічних меж: граничні вказують на певні межі уявного світу, його граничну онтологію; об'ємні окреслюють способи і напрями об'єктивації (предметизації); робочі структурують оперативне поле, у якому розгортається розумова діяльність.

Філософська методологія безпосередньо пов'язана з визначенням суті власне розвитку як процесу, що є ключовою позицією в осмисленні соціальної форми руху матерії. Найбільш загальне (філософське) поняття розвитку пов'язане з якісними змінами об'єктів, появою нових суспільних форм, інновацій, а також із трансформацією внутрішніх і зовнішніх зв'язків між цими об'єктами. Ідею розвитку відображено в органістичній концепції Г. Спенсера, який охарактеризував розвиток як зростання різнорідності, різноманітності системи; системній теорії Е. Дюркгейма; системно-процесуальній конструкції П. Сорокіна; низці альтернативних моделей, у т. ч. в моделі взаємодіючих соціокультурних полів П. Бурдьє; цивілізаційній теорії А. Тойнбі та О. Шпенглера; формаційній системі К. Маркса. Розвиток у цих концепціях і моделях асоціюється з циклічністю чи спрямованістю (лінійною або нелінійною) процесуальних змін; їхньою одно - чи багатовекторністю ("фактурністю" в теорії факторів), однозначною (природно-історичною) детермінованістю розвитку чи наявністю альтернатив, з еволюційним або стрибкоподібним (революційним) характером політико-економічних та соціокультурних змін, з мірою їх "штучності" та "природності".

У В. Соловйова подано оригінальне трактування закону розвитку універсуму, яке передбачає проходження кількох глобальних фаз: єдності (синкретичності); відособлення (свободи); норми; ідеального стану. В. Бранський під розвитком розумів чергування порядку і хаосу в руслі соціальної синергетики.