Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економічна злочинність в Україні

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Сутність економіко-кримінологічної трансформації економічної злочинності

Реформування економічних і соціально-політичних відносин відбувається на фоні постійного зростання обсягів виробництва тіньового економічного сектора та корупції. Головними причинами зародження таких суспільно небезпечних явищ є неефективність економічних і політичних реформ, внаслідок чого поглиблюється загальноекономічна криза, відбувається зубожіння всіх верств населення, посилюється організована злочинна діяльність, корупція. Економічна злочинність здійснює свою діяльність в межах легальних структур, а блокування з окремими адміністративними і політичними кланами шляхом їх підкупу підвищує організаційну міцність злочинного середовища. Використовуючи в своїх інтересах окремих працівників органів державної влади та правоохоронних органів, представники злочинних угруповань поступово паралізують їх діяльність.

Кримінологи, ведучи дискусії про причини розкрадання особою приватної, колективної чи державної власності або причетності її до так званих традиційних злочинів, відмічають порушення в неї психіки [14, с. 2]. Як правило, вони приписуються спадковості чи середовищу, тому досить багато зусиль витрачається на те, щоб визначити значення першого чи другого фактора, який обумовлює кримінальну поведінку індивіда. Не можна сказати, що ці зусилля завершуються успіхом. Дотепер не роз'яснено, чому одні особи вчиняють злочини, а інші ні. Досить тривалий час дискусії в кримінології щодо правових заходів боротьби зі злочинами значною мірою спрямовувались, насамперед, проти традиційної злочинності, пов'язаної із застосуванням насилля і зазіханням на власність. 1 хоч традиційна злочинність залишається не менш серйозною проблемою, в центрі уваги громадськості сьогодні виникли інші форми злочинності. Поряд із незаконним розповсюдженням наркотичних речовин і всіма його небезпечними соціальними і збитковими для здоров'я наслідками, до радикальних змін становища в галузі кримінальної політики призвела, в першу чергу, економічна злочинність.

Поняття "економічна злочинність" в законодавстві не зустрічається і не має чіткого юридичного змісту. На сьогодні взагалі відсутнє загальноприйняте визначення цього поняття. В той же час існує значна схожість позицій щодо основного змісту цього поняття, виходячи із яких до економічної злочинності належить, насамперед, така злочинність, безпосереднім мотивом якої є економічний зиск.

Крім цього, щоб охарактеризувати таку злочинність, як економічну, необхідно встановлювати її певну тривалість, систематичність і вчинення в рамках економічної діяльності, яка сама по собі не може підлягати кримінальному покаранню, але в окремих випадках складає основу таких діянь.

Економічна злочинність, як правило, розглядається як кваліфіковані та окремі злочини, що вчиняються у значних розмірах, об'єктами яких є значні державні чи колективні цінності. Такі злочини, як засвідчує судова практика, важко розкриваються в рамках кримінальних справ. В якості прикладів економічної злочинності можна привести приховування від сплати податків до державного бюджету, розкрадання у значних розмірах колективного чи державного майна, контрабанда і т. ін.

Дискутуючи про кримінальну політику, теоретики відзначають, що злочини, вчинені на транспорті, відрізняються від традиційної злочинності. Безумовно, навряд чи хтось буде роз'яснювати швидку їзду чи інші масові злочини на транспорті тим, що окремі особи успадкували чи придбали особливу схильність до вчинення подібних протиправних діянь. Те ж саме стосується масової злочинності щодо приховування прибутків від оподаткування. Нелогічно спекулювати на значенні спадкоємності чи середовища перебування для пояснення тих дій, які майже кожний громадянин нашої держави вчиняє один або більше разів у своєму житті.

Економічна злочинність не є масовою злочинністю і, природно, є підстави для висновків про те, які дії відносяться до такої злочинності. Із визначення економічного злочину слідує, що він повинен вчинятися з корисливою метою. Тому може виникнути намагання дослідити питання про схильність індивіда до економічної злочинності, наприклад, через вроджену легковажність чи надзвичайну скупість людини, якщо її з дитинства виховували в дусі кар'єрної надуспішності в житті.

В той же час відповідні дослідження в Україні щодо психологічного стану злочинців раніше не проводились і зрозуміло чому. Адже, якщо задуматись над тим, які якості повинні бути притаманні тому, хто працює в дирекції правління транснаціональної корпорації і приймає рішення про придбання підприємств всупереч антимонопольному законодавству, самовільно встановлює ціни на продукцію чи товари при корпоративному постачанні всупереч податковому законодавству, то стає зрозумілим, що він — звичайний обиватель. І це передбачення залишається в силі, коли йдеться, наприклад, про промислове шпигунство, хабарництво та інші діяння, які більше наближені до традиційної злочинності.

Якщо ж особу, яка постійно і систематично займається кваліфікованим видом економічної злочинності, порівнювати з іншими злочинцями, то зрозумілою стає міжнародна практика корумпованих політичних систем. Важко повірити, що один із колишніх керівників нашої держави П. Лазаренко, вивозячи за кордон мільярдну суму валютних цінностей, мав особливу схильність до цього внаслідок спадковості або виховання відповідного середовища. Тому навряд чи доцільним буде намагання пояснювати економічну злочинність, зіславшись на інші дефекти в окремих індивідів. Такий підхід завів би кримінальну політику в глухий кут. Але навіть якщо всупереч цьому намагатися, наприклад, встановити окремі типи людей, які відрізняються схильністю до вчинення економічних злочинів, то такий дослідницький підхід навряд чи допоміг би в попередженні злочинності.

Припустимо, що економічні злочинці з особливим задоволенням ризикують при проведенні економічних операцій. Таке відкриття мало б обмежену наукову і практичну цінність, оскільки для суспільства практично неможливо з допомогою родичів, школи, засобів масової інформації чи іншим способом завадити окремим особам чинити діяння, які обумовлені вродженою схильністю до ризику. В силу таких же висновків неможливо їм заборонити займатися своїм бізнесом. В дійсності ж така заборона сама по собі достатньо ризикована, і систематичний вихід бізнесменів із економічної сфери матиме негативні наслідки для економіки України.

До сьогодні відсутні інші ефективні методи, які могли б застосовуватись для демократичного суспільства, дозволили ретроактивно виправити особистості, що вчиняють економічні злочини. Упередити рецидив економічної злочинності шляхом застосування виховної методики практично неможливо, тобто формування з таких осіб обережних особистостей з позиції кримінальної політики неможливо.

В той же час вивчення проблеми економічної злочинності підтвердило: якщо лише людською слабкістю пояснюються майже всякі протиправні діяння, враховуючи і економічну злочинність, то можна потрапити у важке становище в практичній діяльності з упередження економічних злочинів. У такому випадку контрзаходи будуть спрямовані, насамперед, на виправлення таких слабкостей, при цьому часто буде випадати з поля зору фактично існуюча різниця між несхожими злочинцями. Підсумком подібного стали б заходи загального характеру, де найважче досягти результату. Обмежити вирішення проблеми упередження економічної злочинності шляхом примушування батьків при вихованні дітей більше уваги приділяти культурним цінностям, ніж приватно-економічному успіху, на сьогодні недостатньо.

Якщо ж припустити, що злочин — це обдумана поведінка, якою в більшості випадків об'єднуються злочинці, то виникає необхідність у застосуванні зовсім іншого підходу до проведення заходів по упередженню злочинів. У такому випадку увага повинна зосереджуватися, в основному, на середовищі, де вчиняються злочини, а також на обставинах, що пов'язані з ними.

Такий ситуативний підхід до цієї проблеми дозволяє вирішити ЇЇ лише частково. Практика розрізняє типи економічних злочинів. Але ж малоймовірно, що при допомозі одного і того ж методу можна покінчити, наприклад, з викиданням із цукроварень неочищеної води в природні водойми. Навпаки, спеціалісти стверджують на користь того, що використовувати необхідно моделі різних типів злочинів і доцільно вживати заходи з врахуванням пов'язаних з ними обставин.

Якщо ж виходити з тих позицій, що випадок робить із громадянина злодія (відповідно і до економічної злочинності), то цим можна скоротити ризик переростання злочинності із однієї сфери в іншу після вжиття заходів проти якого-небудь виду злочину. Відправним пунктом у цьому разі е умова, за якої кожний злочин унікальний і породжується цілим рядом обставин, що взаємодіють між собою, як правило, лише в окремих випадках. Тому малоймовірно, щоб нещасливий збіг обставин постійно повторювався.

У випадку застосування заходів для упередження махінацій з субсидіями шляхом відміни окремих видів допомоги чи пільг підприємствам, діяльність яких недостатньо контролювалась і вони стали банкрутами, то варто врахувати, що підприємства, які порушили порядок надання допомоги своїм працівникам, тепер стануть спричиняти збитки оточуючим суб'єктам господарювання. Зовсім не потрібно враховувати і те, що в таких підприємств з'явиться бажання та можливість вчинити махінації щодо тих видів допомоги робітникам і службовцям, які збереглися. Тобто, в цій сфері немає підстав вважати, що кількість порушень залишиться незмінною.

Якщо впроваджувані заходи по упередженню протиправних діянь будуть націлені більше на ситуацію, у якій знаходиться конкретний індивід, і на пов'язані зі злочинними діяннями обставини, то можна констатувати, що на окремі із тих, що мають велике значення для економічної злочинності, досить важко впливати.

Для валютних злочинів вирішальне значення мають, наприклад, достатньо значущі зміни на міжнародному валютному ринку, які часто повторюються. Але міжнародний валютний ринок неможливо регулювати простими вказівками, метою яких є упередження подібних злочинів в Україні.

Число злочинних діянь боржників зростає в період низької кон'юнктури. Значна кількість підприємств нині зволікає із оголошенням банкрутства, очікуючи підвищення реальної кон'юнктури, що, на їх думку, може врятувати їх підприємство від продажу приватній особі, яка згодом перепрофілює його, залишивши працівників без роботи. У цьому випадку залежність окремої вітчизняної економічної структури від іноземних держав досить незначна і вона не в змозі вплинути на міжнародну кон'юнктуру.

Економічна злочинність, яка пов'язана з реалізацією нерухомості, найбільше активізує свою діяльність в період інфляційних процесів, тобто тоді, коли капітал направляється до основних засобів, які зберігають власну цінність. Практика за останні 7 років підтверджує те, що боротися з інфляцією в Україні не легше, ніж з економічною злочинністю. Цей чинник свідчить про наявність в державі несправедливості у перерозподілі власності, яка за своїми дієвими елементами досить схожа на економічну злочинність. З інфляційними процесами необхідно боротися в силу причин більш актуальних, ніж ті, які призводять до виникнення економічної злочинності.

Вище згадувалось про те, що укрупнення підприємств, наприклад у роздрібній торгівлі чи сільському господарстві, значно зменшило б можливість вчинення протиправних діянь в частині вилучення майна та коштів із власних підприємств, діяльність яких підлягає оподаткуванню. В той же час подібні зміни у структурі української економіки не можуть на практиці бути реалізовані примусово в інтересах недопущення податкових злочинів, оскільки інші протиправні діяння, у цьому випадку, відіграватимуть важливішу роль.

Так, відсутність бюджетного фінансування стоматологічної допомоги в Україні призвела до зменшення можливості податкових зловживань у середовищі приватних лікарів. Проведення такого реформування мотивувалось соціальними причинами. Безумовно, нереально припускати, що подібні реформи здійснюються лише з метою зменшення можливості вчинення економічних злочинів.

Протягом тривалого періоду дискусії в сфері кримінальної політики, як і правові заходи боротьби зі злочинами, значною мірою спрямовувались, насамперед, проти так званої традиційної злочинності, пов'язаної із застосуванням насилля та зазіханням на власність. І хоч традиційна злочинність залишається не менш важливою проблемою, в центрі уваги знаходились інші форми протиправних діянь. Поряд з незаконним розповсюдженням наркотичної речовини і всіма його небезпечними соціальними і шкідливими для здоров я наслідками, до радикальних змін у сфері кримінальної політики призвела кримінальна злочинність. Причиною цього стало те, що економічна злочинність, у порівнянні з традиційною, завдає більших матеріальних збитків для держави чи окремих колективів, має небезпечні наслідки для всього суспільства або окремих осіб. У той же час превентивні заходи застосовувались не в потрібному напрямку, а суспільна система контролю і санкцій не зосереджувалась на боротьбі з економічною злочинністю.

Економічні злочини повинні розглядатися як злочини, що наносять значні збитки суспільним цінностям чи групам осіб. Ці злочини, як правило, важко упередити і розкрити. До таких злочинів можна віднести розкрадання державного і колективного майна, службові злочини в економічній сфері, а також злочини в сфері обігу цінних паперів і фінансів.

Отже, до економічних злочинів необхідно віднести службові злочини, якими наносяться матеріальні чи фінансові збитків державі або колективу, мотивом яких є отримання злочинцями економічного зиску.

Визначення поняття "економічна злочинність" має за мету розкрити проблему та намітити шляхи протидії цьому суспільному явищу в Україні, а також боротьби з незаконними діяннями за допомогою не лише кримінально-правових, а й інших засобів. Різноманітні визначення цього поняття породжують окремі суперечності. Виходячи із обсягів "тіньової" підприємницької діяльності в Україні, можна зробити висновок, що лише до незначної частини економічних злочинів правоохоронні органи застосовують передбачені Кримінальним кодексом України заходи. В той же час економічною злочинністю наносяться державі значні матеріальні збитки [9, с. 3].

Неможливо, звичайно, ставити знак рівності між несплаченими податками і збільшенням кількості злочинів, передбачених ст. 212 кримінального кодексу України, що могло б мати місце за умови
ліквідування економічної злочинності [1]. Разом з тим відомі збитки Зокрема, значні суми не сплачуються до бюджету суб'єктами господарювання України шляхом укладання фіктивних угод. Одним із таких прикладів є укладення 17 комерційними структурами м. Києва лише з однією іноземною фірмою "Альбіон Фундасьйон" за рік 96 угод на загальну суму понад 5 млрд. грн. Незважаючи на термін їх повернення, кошти залишилися за кордоном. Недонадходження в бюджету результаті проведення цих операцій склало майже 5 млрд. грн.

Отже, економічна злочинність у порівнянні з традиційною спричиняє значно більші матеріальні збитки і призводить до більш небезпечних наслідків для всього суспільства та окремих осіб. Протягом останніх сімнадцяти років превентивні заходи застосовувались правоохоронними органами не в потрібному напрямку і виявилися недостатніми, а державна система контролю і санкцій не зосереджувалась на боротьбі з економічною злочинністю.

Сьогодні практика функціонування практично всіх економічних та соціальних сфер України свідчить про те, що не варто застосовувати будь-які великомасштабні заходи для ліквідації економічної злочинності чи злочинності взагалі. Подібні заходи мають настільки великий вплив на суспільство, що для їх застосування необхідні зовсім інші політичні кроки чи більш переконливе мотивування, ніж бажання представників влади успішно боротися з організованою злочинністю.

Безумовно, універсальні методи боротьби з економічною злочинністю на сьогодні відсутні. Досвід роботи органів Служби безпеки. Міністерства внутрішніх справ та прокуратури по упередженню організованої злочинності підтверджує висловлену автором дослідження думку, що кожний тип економічної злочинності може упереджуватися заходами, спеціально виробленими лише для нього. Одночасно можна констатувати, що практично кожний захід, ефективний у боротьбі з тим чи іншим видом злочинності, має супутні негативні наслідки.

 
<<   ЗМІСТ   >>