Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Основи дидактики

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Основні дидактичні концепції

У педагогічній літературі дидактичні системи умовно поділяють на традиційні (Я.-А. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт та ін.) і педоцентричні (Дж. Дьюї).

Для традиційної системи характерні схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання, яке трактують насамперед з позиції вчителя. Педагог є суб'єктом навчання, а учні - об'єктами його впливів. Ефективність навчання залежить переважно від методів і прийомів діяльності вчителя, у зв'язку з цим основна увага приділена пошукові та обґрунтуванню ефективних методів викладання. Особливості пізнавальної активності учнів, як правило, до уваги не беруть.

За такої пояснювально-ілюстративної моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її, тобто вчитель "вкладає" знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення - основні етапи традиційного навчання, виокремлені Й. Гербартом.

Основну функцію вчителя вбачають у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу - готових знань і умінь.

У педоцентричній системі навчання розглядають з позиції учня як процес учіння. Навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини. Педоцентричний напрям зосереджує увагу не на методах діяльності вчителя, а на психологічних закономірностях розвитку дитини у навчанні. Отже, основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів. Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі, Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв'язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем, які мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для дітей. Основна ідея педоцентризму - "навчання через відкриття", яке потрібно здійснювати за такими етапами:

  • 1. Відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності.
  • 2. Аналіз і формулювання проблеми.
  • 3. Обґрунтування гіпотез щодо її розв'язання.
  • 4. Логічна перевірка гіпотез.
  • 5. Практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.

Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії пізнавальної діяльності учнів, а формальні ступені Й.-Ф. Гербарта - етапи викладацької діяльності вчителя.

У педоцентричній концепції основна функція вчителя вбачається в постановці життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв'язання. Знання й уміння не є спеціальною метою діяльності дітей, а формуються у процесі розв'язування практичних проблем.

Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і учіння, намагається синтезувати позитивні здобутки представників обох дидактичних систем.

Ян-Амос Коменський (1592-1670)

Дидактичні погляди цього чеського педагога ґрунтуються на сенсуалістичній теорії пізнання. Він вважав, що істинність і достовірність одержаних людиною знань залежить передусім від сигналів органів чуттів, тому особливу увагу приділяв принципу наочності навчання. Я.-А. Коменський обстоював полісенсорне пізнання, основане на "золотому правилі дидактики". Він прагнув створити універсальний метод навчання, беззастережно вірив у методику, підручник, книгу. Це спричинило його недооцінку ролі вчителя в дидактичному процесі.

У дидактичному вченні Я.-А. Коменського найбільше уваги приділено загальним принципам навчання. Він не тільки вказав на необхідність керуватися ними, а й розкрив сутність принципів наочності, свідомості й активності в навчанні, систематичності та послідовності, міцного засвоєння знань і навичок.

Я.-А. Коменський обґрунтував класно-урочну систему шкільного навчання і урок як форму його організації. Він поділяв урок на три частини: початок - відновлення в пам'яті учнів вивченого матеріалу, опитування і налаштування уваги; продовження - показ, сприймання, роз'яснення нового; закінчення - вправа, оволодіння, використання.

Одним із центральних питань у дидактиці Я.-А. Коменського є проблема методів навчання. Для успішного навчання потрібно використовувати такі методи, які забезпечують свідоме, легке, ґрунтовне засвоєння виучуваного матеріалу. Велику увагу він також приділяв проблемі змісту освіти, охарактеризувавши основні принципи його визначення: доцільності, енциклопедичності знань, посильності, концентричності.

Важливе значення для дидактики мали міркування Я.-А. Коменського про можливість здійснення позитивних змін у людях. У процесі становлення особистості вирішальним фактором, на його думку, є самостійна діяльність, яка може забезпечити розвиток здібностей, розуму, мови, трудових умінь. Цей погляд на людину і її можливості самовдосконалення як виявлення педагогічного оптимізму актуальний і нині.

 
<<   ЗМІСТ   >>