Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Психодіагностика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Міри у процесі шкалювання. Характеристика шкал

Вимірювання полягає у встановленні ступеня вираженості певної властивості предмета. Його здійснюють через встановлення зв'язку (співвідношення) між кількісними показниками і носіями властивостей, що потребують вимірювання. Наприклад, поставивши учневі оцінку за декламацію, вчитель робить вимір цієї здатності і присвоює їй показник. Метою вимірювання завжди є одержання інформації про ознаки об'єктів, організмів або подій. Вимірюють не об'єкт, а його властивості або ознаки (наприклад, довжину, ширину чи висоту, вагу стільця).

За допомогою даних, отриманих у результаті вимірів, предмет можна описати точніше. При оцінюванні декламації вірша учитель може описати цей процес на вербальному рівні (сказати, коли учень читав повільно і глухо або швидко тощо), однак особа, яка прослухає опис, може не пов'язати його слова з тими значеннями, що й автор. Інша людина опише той самий виступ інакше. Описи важко порівнювати і використовувати для зіставлення.

Вимірювання зазвичай визначають як операцію, за допомогою якої речам приписують числа. З математичної точки зору, це приписування вимагає встановлення відповідності між властивостями чисел і речей. З погляду методики, вимірювання - це реєстрація стану об'єкта (об'єктів) на основі реєстрації зміни станів іншого об'єкта (приладу). При цьому слід визначити функцію, що пов'язує стани об'єкта і приладу. Операція приписування чисел об'єкту є вторинною: числові значення на шкалі приладу вважають не показниками приладу, а кількісними характеристиками стану об'єкта. Фахівці з теорії вимірювань завжди більшу увагу приділяли інтерпретації показників, а не опису взаємодії приладу і об'єкта. В ідеалі операція інтерпретації повинна точно описувати процес взаємодії об'єкта і приладу, а саме - вплив характеристик об'єкта на показання приладу.

Отже, вимірювання можна визначити як емпіричний метод виявлення властивостей або станів об'єкта шляхом організації взаємодії об'єкта з вимірювальним приладом, зміни станів якого залежать від зміни стану об'єкта. Приладом може бути не тільки зовнішній стосовно дослідника предмет, наприклад лінійка - прилад для вимірювання довжини, а й сам дослідник ("людина - міра всіх речей"). Ступня, палець, рука були первинними мірами довжини (фут, дюйм, лікоть тощо). Так само і з "вимірюванням" людської поведінки: особливості поведінки іншої людини дослідник може оцінювати безпосередньо, перетворюючись на експерта. Такий вид вимірювання подібний до спостереження. Однак існує інструментальне вимірювання, коли психолог застосовує вимірювальну методику, наприклад тест на інтелект.

У психології під вимірюванням розуміють два абсолютно різні процеси. Психологічним вимірюванням у першому значенні вважають оцінювання величини параметрів, подібності і відмінностей об'єктів дійсності, яку досліджують. На підставі цих оцінок дослідник "вимірює" особливості суб'єктивної реальності досліджуваного. У цьому значенні психологічне вимірювання є завданням, поставленим перед досліджуваним. Психологічне вимірювання в другому значенні здійснює дослідник для оцінювання особливостей поведінки досліджуваного.

У природничих науках розрізняють (С. Паповян) такі види вимірювання:

  • - фундаментальне, що ґрунтується на фундаментальних емпіричних закономірностях, які дають змогу безпосередньо вивести систему числових відношень з емпіричної системи;
  • - похідне, яке полягає у вимірюванні змінних на основі закономірностей, що пов'язують ці змінні з іншими. Для нього потрібне встановлення законів, які описують зв'язки між окремими параметрами реальності, що допомагають вивести "приховані" змінні на основі змінних, які безпосередньо вимірюються;
  • - "за визначенням", коли припускають, що система спостережуваних ознак характеризує саме цю, а не іншу властивість або стан об'єкта.

Порівняння результатів вимірювання різних параметрів об'єкта дає змогу виявити зв'язки між ними, тобто здійснити кореляційне дослідження. Отже, вимірювання можна охарактеризувати як проміжний метод між спостереженням і експериментом, як інструментальне спостереження.

Психологічне вимірювання поєднує у собі ознаки інструментального спостереження і лабораторного експерименту. Його здійснюють з максимальним використання інструментарію, що сприяє об'єктивній фіксації поведінки. Процедура вимірювання стандартизована, наближається до експериментальних умов. Інструментарієм психологічного вимірювання є різні завдання, тести, опитувальники.

У психології, зважаючи на об'єкт вимірювання, розрізняють три основні процедури психологічного вимірювання:

  • 1) вимірювання особливостей поведінки людей для визначення, чим одна людина відрізняється від іншої з позиції вираження тих чи інших властивостей, наявності того чи іншого психічного стану, віднесення її до певного типу особистості. Психолог, вимірюючи особливості поведінки, визначає подібність або відмінності людей. Психологічне вимірювання стає вимірюванням досліджуваних;
  • 2) використання вимірювання як завдання для досліджуваного, у процесі виконання якого той вимірює (класифікує, рангує, оцінює) зовнішні об'єкти: інших людей, стимули або предмети зовнішнього світу, власні стани;
  • 3) спільне вимірювання (сумісне шкалювання) стимулів і людей. При цьому передбачається, що "стимули" і "досліджувані" можуть бути розміщені на одній осі. Поведінку досліджуваного розглядають як вияв взаємодії особистості і ситуації.

Психологічним вимірюванням науково коректно вважати лише вимірювання поведінки досліджуваних, тобто вимірювання в першому значенні цього поняття.

Основою психологічних вимірювань є математична теорія вимірювань, що інтенсивно розвивається в тісній взаємодії з розвитком процедур психологічного вимірювання.

Математична теорія вимірювань - розділ математичної психології, що дає змогу будувати психологічні теорії на основі математично-статистичного оброблення та узагальнення результатів емпіричного дослідження.

Вона є найбільшим розділом математичної психології, що використовує для побудови теорій і відповідних їм моделей мову математики і специфічний для неї аксіоматико-дедуктивний метод побудови теорії.

Правила, на підставі яких показники (числа) приписують об'єктам, визначають шкалу вимірювання.

Вимірювальна шкала (лат. scalae - драбина) - форма фіксації сукупності ознак досліджуваного об'єкта з упорядкуванням їх у певну числову систему.

Основою шкали є ознака метричної детермінованості, за якою шкали поділяють на метричні (інтервальні і шкали відношень) і неметричні (номінативні, шкали порядку). Вимірювальна шкала є метричною системою, що моделює досліджуваний феномен через заміну прямих позначень об'єктів числовими значеннями і відображення пропорцій складу елементів об'єкта у відповідних числах.

Процедуру порівняння за умови, що цифрові показники шкал адекватно відображають дійсність, істотно полегшує шкал ювання.

Шкалювання (англ. scaling - визначення масштабу, одиниці вимірювання) - моделювання явищ за допомогою числових систем, спосіб організації у вимірювальних шкалах емпіричних, експериментальних даних, результатів тестових досліджень, аналізу об'єктивної інформації.

У фізичних вимірах калібрування (перевірка правильності шкали через зіставлення з еталонною шкалою) шкали здійснюють на основі контролю за рівномірним варіюванням вимірюваної властивості в еталонних об'єктах. Носієм міри є еталон - фізичний об'єкт, що стабільно зберігає задану величину вимірюваної властивості. У диференціальній психометрії такі фізичні еталони відсутні, оскільки немає індивідів - постійних носіїв заданої величини вимірюваної властивості. Роль непрямих еталонів у психометрії відіграють тести у тому значенні, в якому складність завдань розглядають як величину, прямо пропорційно поєднану зі здібністю (чим складніша задача, тим вищий рівень здібності, необхідної для її розв'язання). Аналогом поняття "труднощі" для "лі-питань" (питань, що містять висловлювання опитувальника, з якими досліджуваний повинен або погодитися, або не погодитися), є "сила", оскільки "сильніші" висловлювання (у логічному змісті) викликають підтвердження (згоду) у меншої кількості досліджуваних. Труднощі і силу пунктів тесту виявляють за допомогою тестування. Операціональним визначенням труднощів є процентильна міра - відсоток досліджуваних, які впоралися із завданням тесту (відповіли "правильно" на "лі-питання"). Низький відсоток тих, хто дав правильну відповідь, свідчить про великі труднощі, великий відсоток - навпаки.

З метою полегшення процедури порівняння застосовують різні шкали, показники яких відображають дійсність у цифрових значеннях. У психометрії визначають такі види шкал: процентильні, відсоткові, статистичні (порядкові рангові, інтервалів, відношень) та ін.

 
<<   ЗМІСТ   >>