Головна 
Право Актуальні питання кримінального процесу України
|
|
|
|||||
Порядок та умови застосування заходів забезпечення кримінального провадженняЗагальний порядок та умови застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачені ст. 132 КПК України. Окрім того, спеціальний порядок та умови застосування заходів забезпечення кримінального провадження, тобто з урахуванням відповідних статей КПК України, які безпосередньо стосуються того чи іншого запобіжного заходу. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Тобто рішення слідчого судді є процесуальною підставою для застосування певного виду заходу. Частина 2 ст. 132 КПК України передбачає, що клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Частина третя цієї ж статті визначає умови, за яких застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається: якщо слідчий, прокурор не доведуть суду, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Така вимога закону зобов'язує прокурора на момент надання згоди про застосування певного примусового заходу за клопотанням слідчого визначитись із кваліфікацією кримінального правопорушення на підставі повного і всебічного вивчення й аналізу наявних матеріалів про нього і за необхідності дати вказівку слідчому про надання додаткових доказів щодо обставин вчинення відповідного правопорушення. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається: якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який зазначено у клопотанні слідчого, прокурора. В даному випадку йдеться про відповідність обраного слідчим заходу забезпечення кримінального провадження, з одного боку, тяжкості кримінального правопорушення, а з іншого - наявності реальної загрози настання негативних наслідків для розслідування у разі незастосування саме обраного примусового заходу. Тоді прокурор повинен всебічно оцінити матеріали розслідування, по-перше, з точки зору повноти зібраних доказів на підтвердження складу злочину і доведеності винуватості підозрюваного або негативної поведінки свідка, по-друге, щодо можливості застосування менш суворого примусового заходу. В разі незгоди із позицією слідчого з цього питання прокурор дає вказівку про надання йому додаткових доказових матеріалів, пропонує обрати інший захід забезпечення кримінального провадження або не дає згоди на направлення клопотання до слідчого судді. Крім того, закон вимагає від слідчого, прокурора довести, що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. У зв'язку з цим слідчий, прокурор повинні довести, що певна слідча чи інша процесуальна дія або в цілому процедура розслідування не можуть бути виконані без застосування запропонованого ними заходу забезпечення кримінального провадження. Прокурор, розглядаючи клопотання слідчого, повинен попередньо перевірити: чи передбачив слідчий, яким чином буде виконана ухвала слідчого судді стосовно застосування певного заходу забезпечення кримінального провадження, та чи дійсно тільки цей захід сприятиме досягненню конкретної мети досудового розслідування. Від такої перевірки залежить рішення прокурора: погодитись із клопотанням слідчого, доручити надати додаткові матеріали в обґрунтування необхідності застосування конкретного заходу забезпечення кримінального провадження або відмовити у згоді щодо направлення клопотання на розгляд слідчого судді. Розглянувши загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проаналізуємо підстави і процесуальний порядок їх застосування. Виклик слідчим, прокурором. Цей захід забезпечення кримінального провадження зазвичай не має примусового характеру, оскільки слідчому, прокурору, який його здійснює, невідомо ставлення викликаної особи до виклику в орган розслідування. Згідно зі змістом ст. 133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати, крім підозрюваного, свідка, потерпілого будь-якого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Підставою для виклику є наявність достатніх підстав вважати, що викликана особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою. На відміну від виклику слідчим, прокурором під час досудового розслідування судовий виклик відповідно до ст. 134 КПК України здійснюється слідчим суддею чи судом під час судового провадження з власної ініціативи або за клопотанням слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника за наявності достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою. Виклик у кримінальному провадженні складається з двох взаємопов'язаних елементів: саме виклик (ст. 135 КПК України) і підтвердження отримання особою повістки про виклик (ст. 136 КПК України). Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, по телефону або телеграмою. Якщо особа тимчасово відсутня за місцем проживання, повістка для передання їй вручається під розпис дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Особа, яка перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув'язнення. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв'язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. У випадку встановлення КПК України строків здійснення процесуальних дій, які не дають змоги здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом. Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, що підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти. У повістці про виклик відповідно до вимог ст. 137 КПК України повинно бути зазначено:
Якщо повістку направлено електронною поштою, в ній повинна бути зазначена вимога про підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти (ч. 2 ст. 136 КПК України). КПК України визначає перелік поважних причини неприбуття особи на виклик, до яких відносить:
Певного роз'яснення потребує п. 2 цієї статті, відповідно до якої поважною причиною неприбуття особи на виклик є обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення. Законом, який обмежує свободу пересування є Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року. Свободу пересування відповідно до цього Закону може бути обмежено у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які законом визначені як зони з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введено особливі умови й режим проживання населення та господарської діяльності. Свобода пересування обмежується щодо осіб, до яких відповідно до кримінального процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; шукачів притулку; осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця); іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України; осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового (ст. 12 КПК України). Законодавець передбачив три види відповідальності до осіб, які не з'явилися за викликом: якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був викликаний у порядку, передбаченому ст.ст. 133-137 КПК України, не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, якщо мало місце неприбуття за викликом слідчого, прокурора і від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. До підозрюваного, обвинуваченого, свідка у разі умисного ухилення від явки може бути застосовано привід. За злісне ухилення від явки (неодноразове умисне ухилення) свідок, потерпілий може бути притягнутий до адміністративної відповідальності на підставі ст. 185 -4 КУпАП. Привід. Відповідно до ст. 140 КПК України привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час. Привід під час досудового розслідування може застосовуватися тільки до підозрюваного або свідка, які у встановленому законом порядку (ст.ст. 135, 136 КПК України) повідомлені про виклик до слідчого або прокурора, умисно ухиляються від явки. Відповідно до ч. 3 ст. 140 КПК України привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів І або II груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки (ч. 2 ст. 65 КПК України). Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу. Обвинувачений підлягає приводу на судових стадіях за ухвалою суду. Клопотання слідчого про привід не потребує згоди прокурора. Процесуальне керівництво прокурором досудовим розслідуванням вимагає від нього активної участі у кримінальному провадженні. Прокурор повинен мати інформацію щодо підозрюваних або свідків, які умисно ухиляються від явки до слідчого, і своєчасно надати слідчому вказівку про складання клопотання до слідчого судді щодо застосування приводу або сам звернутися до слідчого судді із таким клопотанням. Головним питанням забезпечення законності приводу - примусового заходу, який обмежує свободу і особисту недоторканність підозрюваного або свідка - є обґрунтованість його застосування. Відповідно до ст. 141 КПК України у клопотанні про здійснення приводу під час досудового розслідування повинні бути зазначені:
До клопотання додаються копії матеріалів, якими слідчий обґрунтовує свої доводи. У матеріалах кримінального провадження повинні бути зафіксовані докази, які вказують на те, що викликана особа одержала повістку про виклик, знає, що її викликають у розслідуваній справі і умисно ухиляється від явки. Законодавець у ст. 143 КПК України з метою забезпечення законності застосування цього примусового заходу досить детально розписав порядок його виконання. Виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань. Ухвала про здійснення приводу оголошується особі, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу. Особа, рішення про здійснення приводу якої прийнято слідчим суддею, судом, зобов'язана прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі про здійснення приводу час у супроводі особи, яка виконує ухвалу. У випадку невиконання особою, яка підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, що дають можливість здійснити її супроводження до місця виклику. Застосуванню заходів фізичного впливу повинно передувати попередження про намір їх застосування. У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення приводу, і мають мінімально впливати на особу. Забороняється застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров'ю особи, а також примушення особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного доставлення особи до місця виклику. Перевищення повноважень щодо застосування заходів фізичного впливу передбачає відповідальність, встановлену законом. Накладення грошового стягнення. Відповідно до вимог ст. 144 КПК України грошове стягнення на учасників кримінального провадження може бути накладено у випадках та розмірах, передбачених цим Кодексом, за невиконання процесуальних обов'язків. Метою застосування цього примусового заходу є забезпечення належної поведінки учасників кримінального провадження для виконання завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України). Грошове стягнення накладається: під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням слідчого, прокурора чи з власної ініціативи, а під час судового провадження - ухвалою суду за клопотанням прокурора чи з власної ініціативи. Найбільш поширеним порушенням процесуальних обов'язків під час досудового розслідування є умисне ухилення підозрюваного, свідка від явки за викликом слідчого, прокурора, про що було сказано вище. Але КПК України передбачає накладення грошового стягнення й в інших випадках невиконання підозрюваним, обвинуваченим, іншими учасниками кримінального провадження своїх процесуальних обов'язків. Так, у разі невиконання роз'яснених підозрюваному, обвинуваченому одного чи кількох із обов'язків, покладених на нього ухвалою слідчого судді чи суду в разі обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання (ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю) до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до двох розмірів мінімальної заробітної плати (ч.ч. 1-2 ст. 179 КПК України). Якщо поручитель не виконує взятих на себе зобов'язань при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у виді особистої поруки, на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
Крім того, при відібранні зобов'язання про взяття під нагляд неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячого закладу попереджаються про характер підозри чи обвинувачення неповнолітнього і про їхню відповідальність у разі порушення взятого на себе зобов'язання. При порушенні цього зобов'язання на батьків, опікунів і піклувальників накладається грошове стягнення від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 5 ст. 493 КПК України). Грошове стягнення застосовується лише до таких учасників кримінального провадження, як потерпілий, цивільний відповідач, свідок, законний представник (батьки, опікуни, піклувальники неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого) у випадках та розмірах, передбачених КПК України. Грошове стягнення як захід забезпечення кримінального провадження суттєво відрізняється від штрафу. Якщо грошове стягнення має на меті забезпечення належної поведінки учасників кримінального провадження і залучення їх хоча й примусово до участі у кримінальному провадженні з метою виконання завдань кримінального судочинства, то штраф, передбачений ст. 185-3 КУпАП, застосовується тільки як міра покарання за невиконання або неналежне виконання процесуальних обов'язків. Як і клопотання про привід, клопотання про накладення грошового стягнення не потребує згоди прокурора, але, як уже зазначалося, процесуальне керівництво прокурором досудовим розслідуванням вимагає від нього активної участі у кримінальному провадженні, тому прокурор повинен перевірити додержання вимог закону при вирішенні питання слідчим про накладення грошового стягнення. Передусім прокурор перевіряє відповідність форми і змісту клопотання про привід вимогам закону. Відповідно до ст. 145 КПК України у клопотанні про накладення грошового стягнення на особу під час досудового розслідування зазначаються:
До клопотання додаються копії матеріалів, якими слідчий обґрунтовує свої доводи. Надалі прокурор перевіряє наявність у матеріалах кримінального провадження доказів, які вказують на те, що особа знала про необхідність виконання нею певного процесуального обов'язку і умисно його не виконала без поважних причин. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 131 КПК України тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, яке теж має на меті забезпечення належної поведінки підозрюваного, який користується спеціальним правом. Відповідно до ст.ст. 148-153 КПК України за наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом, слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України. Зрозуміло, що підозрюваний, який, наприклад, застосував мисливську зброю для нападу на потерпілого, не може продовжувати надалі користуватись цією зброєю до вирішення питання судом при постановленні вироку щодо його права на володіння нею. Цей примусовий захід складається з двох елементів: тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом і на підставі вилучених документів; вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. Тимчасово вилученими можуть бути тільки документи, які посвідчують користування такими спеціальними правами, як право: керування транспортним засобом або судном у випадках вчинення дорожньо-транспортної події або порушення правил навігації із наслідками, які передбачають склад кримінального правопорушення; полювання у разі кримінально караного браконьєрства або використання мисливської зброї у вчиненні кримінального правопорушення; здійснення підприємницької діяльності, якщо виявлено кримінальне правопорушення у цій сфері. Тимчасове вилучення документів, що посвідчують користування спеціальним правом, застосовується при затримані особи згідно зі ст. 208 КПК України. Особа, яка здійснила затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншого уповноваженого службовця передати йому тимчасово вилучені документи, які посвідчують користування спеціальним правом. При передачі тимчасово вилучених документів складається протокол. У цьому протоколі вказується, хто передав, і яка уповноважена службова особа прийняла зазначені документи. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання та тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом або негайно після їх здійснення зобов'язаний скласти відповідний протокол. Прокурор, слідчий має право звернутися до слідчого судді із клопотанням про тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні спеціальним правом не пізніше двох днів з моменту тимчасового вилучення документів, які посвідчують це право. Якщо вказаний строк пропущений, прокурор, слідчий зобов'язаний повернути підозрюваному тимчасово вилучені документи. Ці документи видаються під розписку, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Слідчий має право звернутися із клопотанням про тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні спеціальним правом тільки за погодженням з прокурором, який здійснює нагляд за законністю провадження досудового розслідування. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом - це письмове звернення прокурора, слідчого до слідчого судді з проханням тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні таким правом. До такого клопотання, крім зазначених нижче, додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в межах якого до слідчого судді подається клопотання. У клопотанні зазначають:
До клопотання також додаються:
Під час перевірки законності та обґрунтованості внесеного слідчим клопотання про тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні спеціальним правом прокурор зобов'язаний ознайомитися з матеріалами, що дають підстави для тимчасового обмеження підозрюваного, перевірити законність одержання доказів, бо закон передбачає два варіанти рішень слідчого судді щодо незадоволення такого клопотання: 1) слідчий суддя, встановивши, що клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом подано без додержання вимог ст. 150 КПК України, повертає його прокурору, про що постановляє ухвалу; 2) слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо слідчий, прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду за участю прокурора та/або слідчого, підозрюваного, його захисника. Якщо документи, які посвідчують користування спеціальним правом, не були тимчасово вилучені у підозрюваного, таке клопотання може розглядатися лише за участю підозрюваного, його захисника. Під час розгляду клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом слідчий суддя має право за клопотанням сторін кримінального провадження або з власної ініціативи заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. Копія ухвали про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням, підозрюваному, іншим заінтересованим особам (захисник, потерпілий, його представник, цивільний позивач) не пізніше дня, наступного за днем її постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень. Строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом - два місяці, який обчислюється з моменту вилучення у підозрюваного відповідного документа або винесення про це ухвали слідчим суддею. Але прокурор має право звернутися із клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, яке розглядається у порядку, передбаченому для розгляду такого первісного клопотання слідчим суддею. Слідчий суддя, суд відмовляє у продовженні строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо прокурор не доведе, що обставини, які стали підставою для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, продовжують існувати або сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було обмежено користування спеціальним правом, іншими способами протягом дії попередньої ухвали. Відсторонення від посади (ст. 154 КПК України) - захід забезпечення кримінального провадження, який може бути здійснений щодо службової особи, яка визнається такою кримінальним законодавством (у примітці до ст. 364 КК України). Відсторонення від посади здійснюється з метою:
Відсторонення від посади може бути здійснено:
Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження. Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України; відсторонення судді від посади здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Процесуальний порядок відсторонення від посади. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором звертається із клопотанням про відсторонення особи від посади до слідчого судді (під час досудового розслідування) або суду (під час судового провадження). Із клопотанням про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, має право звертатися лише прокурор. Із клопотанням про відсторонення від посади судді має право звертатися Генеральний прокурор України до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором про відсторонення особи від посади розглядається слідчим суддею, судом не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора та підозрюваного чи обвинуваченого, його захисника. Під час розгляду клопотання слідчий суддя, суд має право за клопотанням сторін кримінального провадження або з власної ініціативи заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про відсторонення від посади. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд приймає одне з таких рішень:
Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням, підозрюваному чи обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше дня, наступного за днем її постановления й підлягає негайному виконанню. Строк відсторонення від посади - не більше двох місяців. Продовження строку здійснюється за клопотанням прокурора. Відсторонення від посади може бути скасовано за клопотанням прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого, якого було відсторонено від посади, коли в подальшому немає потреби в застосуванні цього заходу. Тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК України) полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та в разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом вилучити їх (здійснити їх виїмку). Доступ заборонено до речей і документів, перелік яких наведений у ст. 161 КПК України, а саме:
здійснюється в порядку, визначеному законом. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:
Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, яка не має до неї допуску відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 163 КПК України). Процесуальний порядок застосування. З клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів до слідчого судді, суду мають право звернутися сторони кримінального провадження. Зі сторони обвинувачення - слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий та його представник; зі сторони захисту - підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їхні захисники та законні представники. Після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі речі та документи. Клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої знаходяться речі та документи, якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення цих речей чи документів. У повістці про судовий виклик, що слідчий суддя, суд надсилає особі, у володінні якої знаходяться речі і документи, зазначається про обов'язок збереження речей і документів у тому вигляді, який вони мають на момент отримання судового виклику. Слідчий суддя, суд розглядає клопотання за участю сторони кримінального провадження, яка подала клопотання, та особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, крім випадків, передбачених частиною другою зазначеної вище статті. Неприбуття за судовим викликом особи, у володінні якої знаходять речі і документи, не є перешкодою для розгляду клопотання. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи:
Слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів. Особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов'язана надати тимчасовий доступ до вказаних в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду. Зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов'язана пред'явити особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію. Особа, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, зобов'язана залишити володільцю речей і документів опис речей і документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду. На вимогу володільця особою, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених документів. Копії вилучених документів виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів. У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (ст. 166 КПК України). Тимчасове вилучення майна (ст.167 КПК України) - фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
Тимчасове вилучення майна застосовується при затриманні особи у порядку, передбаченому ст.ст. 207, 208 КПК України. Якщо затримання було проведено не-уповноваженою службовою особою, вона зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:
Арешт майна (ст.ст. 170-174 КПК України) - це тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які згідно з законом несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно чи заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатись будь-яким чином таким майном та використовувати його за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку (ч. 1 ст. 170 КПК України). Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його або розпоряджатися чи користуватися ним. Арешт майна застосовується з метою забезпечення:
Арешт може бути накладено на:
Не підлягають конфіскації майна, а тому і не арештовуються предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК України. Арешт може бути накладено на майно: підозрюваного; обвинуваченого; осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Причому таке майно може перебувати як у вказаних вище осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Відповідно до вимог ст. 170 КПК України арешт майна полягає у забороні відчужувати, розпоряджатися чи користуватися майном. Відповідно до частин 4, 5 ст. 170 КПК України заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатись таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, що можуть перешкодити кримінальному провадженню. При цьому забороняється використовувати житлове приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи. Фактичною підставою накладення арешту на майно є сукупність фактичних даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи моральної шкоди, заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову та накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду. Необхідність накладення арешту на майно зумовлюється обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене або пошкоджене. Правовою підставою накладення арешту є ухвала слідчого судді, суду. Тобто рішення про арешт майна можуть приймати лише ці суб'єкти кримінального провадження. Це положення обумовлено вимогою ст. 41 Конституції України, яка передбачає виключно судовий порядок позбавлення права власності. Процесуальний порядок здійснення арешту майна. З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваним, обвинуваченим, іншим власником майна, і за наявності - також захисником, законним представником. При цьому клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Така необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри вважати, що в разі повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна про наміри накласти арешт на їхнє майно, вони можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд приймають таке рішення:
Слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна та зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи або інших наслідків, які суттєво впливають на інтереси інших осіб. Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. Арешт майна має бути скасованим повністю або частково, якщо:
|
|||||
| << | ЗМІСТ | >> |
|---|
