Головна Політекономія
Історія економіки та економічної думки. Політична економія. Мікроекономіка. Макроекономіка
|
|
|||||
Дуглас Норт - засновник нової економічної історії (кліометрики)Однією із течій неоінституціоналізму стала так звана нова економічна історія, або кліометрія [1]. Найвідомішими представниками нової економічної історії стали американські дослідники Дуглас Норт і Роберт Фогель. Тривалий час працювали у галузях економічної історії та економетрії, синтез яких і привів їх до кліометричних досліджень. У 1993 році стали лауреатами Нобелівської премії [2]. Норт у своєму аналізі дотримується характерного для інституціоналізму прийому економічного імперіалізму, тобто "вторгнення" економічної теорії до суміжних галузей гуманітарних знань, Зокрема він зробив спробу узагальнення економічних підходів до різних сфер неекономічної людської діяльності: культури, дозвілля, злочинності, порту, соціальної активності та інших суспільних явищ та процесів. На його думку, означені інституції породжують багато суперечностей у суспільстві, утворюючи окремі галузі економічного дослідження: економіку освіти і охорони здоров'я, наркоманії і проституції, запобігання злочинності і заборони абортів, ризику і страхування тощо. Норт у своєму аналізі, на відміну від більшості дослідників, застосовує не стільки кількісні і статистичні оцінки економічних параметрів та контрфактичних моделей, скільки досліджує реальні історичні явища і події та намагається знайти їм пояснення. Інструментом такого аналізу став аналітичний апарат неоінституціональної економічної теорії. Нова економічна історія намагається інтерпретувати історичний процес насамперед з огляду еволюції інституцій. Інституції знову стали предметом дослідження, цього разу економічної історії. Своїми дослідженнями Норт довів, що головною функцією створених людьми інституцій (законів, постанов, угод, прав власності тощо) є економія трансакційних витрат і вони всі разом утворюють інституційну структуру економіки і суспільства. Разом з тим, створені людьми інституції не можна відчути, побачити і навіть виміряти. Інституції можуть бути формальними і неформальними. До формальних інституцій дослідник відніс правові та адміністративні акти (конституції, закони, чинні норми права, судові прецеденти, адміністративні рішення, тощо), а до неформальних - різноманітні господарські договори та угоди, норми поведінки, кодекси честі та гідності, фахової самовідданості, звичаї і традиції, різноманітні соціальні умовності тощо. Етапи розвитку інституційної структури Нобелівський лауреат трактує як "переломні моменти економічної історії", або "економічні революції". Перша з них - неолітична відбулася 8-10 тисяч років тому і призвела до виникнення держави, а друга у другій половині XIX століття і привела до фундаментальних змін в економічній системі в результаті розширення ринку і структурно-організаційних змін. Обидві "революції" визначили стрибок у збільшенні трансакційних витрат, водночас інституційна структура економіки і суспільства покликана зменшувати ці втрати. Крім інституцій, які створюють "правила гри", Норт обґрунтовує тезу, що в суспільстві існують і "гравці" за цими правилами - організації. "Правила потрібно відрізняти від гравців, - підкреслює Норт. - Правила мають визначати те, як ведеться гра, але мета команди, яка грає за цими правилами, - виграти гру, поєднуючи вміння, стратегію і взаємодію гравців, користуючись чесними засобами, а інколи - й нечесними". "Організації, - пише Норт, - охоплюють політичні органи (політичні організації, Сенат, міську раду, регуляторне агентство), економічні органи (фірми, профспілки, родинні ферми, кооперативи), суспільні органи (церкви, клуби, спортивні асоціації) та освітні органи (школи, університети, центри професійної підготовки)" [3, С.13]. Організації діють у просторі, який створюється конкретними інституційними обмеженнями, які дозволяють побачити взаємодію між правилами гри і поведінкою її учасників. Якщо організації спрямовують свої зусилля на непродуктивну діяльність, це означає, що інституційні обмеження створили таке середовище, яке заохочує саме таку діяльність. Зокрема, окремі країни бідні тому, що їх інституційні обмеження визначають таку систему винагород і стимулів за економічні чи політичні дії, що не заохочує до продуктивної діяльності [3, с.141]. Таким чином, центральною проблемою нової економічної історії є стан інституційної рівноваги в суспільстві. Ця рівновага виникає тоді, коли ніхто незацікавлений у перебудові діючої інституційної структури. Примітки
|
<< | ЗМІСТ | >> |
---|