Повна версія

Головна arrow РПС arrow Географія промислових комплексів

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ

Економічні передумови

До найважливіших економічних передумов територіальної організації промислових комплексів належать: трудові ресурси і забезпеченість кадрами робочої сили всіх галузей промисловості; рівень розвитку і впровадження досягнень науково-технічного прогресу на підприємствах; постійне удосконалення форм суспільної організації виробництва у промисловому секторі економіки та поліпшення управління галузевими, міжгалузевими, інтегральними промисловими утвореннями. Особливе значення мають регіональна промислова політика, створення сприятливих умов для залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій.

Трудові ресурси та їх кадровий склад

Трудові ресурси - основна складова трудової діяльності, мають багато індивідуальних особливостей; їм властива висока мобільність, значні регіональні відмінності в демографічній структурі" У рівні зайнятості та кваліфікації. Все це має вплив на процес комплексоутворення і територіальну організацію промислового виробництва.

Варто зазначити, що розвиток промислових виробництв завжди пов'язаний із проблемою додаткових витрат на створення відповідних умов для трудової діяльності населення і забезпечення його соціальними послугами. Однак у різних регіонах ці витрати неоднакові, адже неоднаковим є рівень розвитку продуктивних сил і соціальної сфери діяльності. Як правило, питомі витрати на соціальні потреби населення різко зростають при будівництві нових об'єктів, на початку створення матеріально-технічної бази будівництва, інженерних і транспортних комунікацій та інших елементів інфраструктури.

Серед питань, пов'язаних з виявленням специфіки впливу трудових ресурсів на формування промислових комплексів, є два найважливіші:

  • 1) аналіз демографічної ситуації в різних економічних регіонах;
  • 2) оптимізація демографічної структури населення і трудових ресурсів.

Демографічна ситуація завжди має регіональні відмінності, зумовлені різними причинами: співвідношенням народжуваності і смертності, міграцією населення з сільської місцевості у міста, виїздом на роботу в інші регіони і навіть еміграційними початками населення. Це приводить до територіальної диференціації трудових ресурсів і певної забезпеченості галузей промисловості кадрами робочої сили. Оптимізація демографічної структури населення і трудових ресурсів, а також територіальна стабілізація кадрів - найскладніші проблеми територіальної організації виробництва.

У процесі комплексного розвитку промисловості потрібно аналізувати чисельність населення і трудових ресурсів, їх динаміку, статево-вікову структуру як найважливіші показники демографічної характеристики народонаселення.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух (переважання народжуваності над смертністю). За період з 1940 до 2008 р. населення України збільшилось з 41,3 до 46,4 млн осіб. Такий незначний показник його зростання можна пояснити людськими втратами в результаті Другої світової війни і політичними репресіями. За цей період коефіцієнт смертності практично не змінився, проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (табл. 3.1).

З часу проголошення незалежності України чисельність трудових ресурсів майже не змінилась і в 1999 р. становила 30 млн осіб. Однак в останні роки загальна їх чисельність, хоч і сповільненими темпами, але щорічно знижується.

Таблиця 3.1. Чисельність населення України (на 1 січня 2008 р.)

Чисельність населення України (на 1 січня 2008 р.)

Наукові основи розміщення промислових комплексів потрібно розробляти з урахуванням регіональної структури трудових ресурсів. Така структура на території України характеризується нерівномірністю. Найбільша частка в загальній чисельності трудових ресурсів держави характерна для Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей, м. Києва (6,3-10 %). За науковими прогнозами в найближчі роки ця ситуація не зміниться.

Прогноз чисельності трудових ресурсів у регіонах, а також їх якісні характеристики спонукають до визначення державної політики розвитку трудового потенціалу та активізації щодо його використання і збереження. Реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватись через державну довгострокову програму, яка допоможе подолати низку негативних тенденцій, пов'язаних з використанням трудових ресурсів у промисловому комплексі.

Кількісно трудовий потенціал визначається насамперед природним приростом населення. Однак частка трудових ресурсів у загальній чисельності населення залежить передусім від вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або після 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. За потреби у промислове виробництво можуть залучати осіб пенсійного віку і підлітків. Однак якісний склад робочої сили при цьому погіршуватиметься, оскільки прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій переважають особи віком до 40 років.

На сьогодні темпи зростання населення України надто повільні, що пов'язано зі зниженням природного приросту. У перспективі, як зазначають демографи, приріст зменшуватиметься, що відобразиться на розширеному відтворенні і посилить орієнтацію на якнайширше впровадження трудозберігаючих технологій у промисловому комплексі. Негативний процес зменшення чисельності населення в Україні і зниження частки працездатних віком до 40 років спостерігається нині у більшості районів та адміністративних областей.

З метою раціонального розміщення промисловості, комплексно-пропорційного розвитку промислових районів та адміністративних областей варто скласти баланс трудових ресурсів. У цьому документі фінансується склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами. На основі складених балансів трудових ресурсів регіонів розробляють заходи щодо оптимального використання працівників у певних групах адміністративних областей (з надлишком або дефіцитом робочої сили).

Комплексоутворення в промисловості нерозривно пов'язане з розселенням людей. Взаємозв'язки промислових комплексів із системами розселення зумовлені концентрацією насамперед промислового виробництва і населення з обслуговуючою його виробничою сферою у міських поселеннях. Міста стають опорними центрами промислових вузлів і районів, а в розселенні відіграють роль центрів у системах поселень. Вони мають важливе комплексоформувальне і районоутворювальне значення. Типовими формами територіальної організації промислового виробництва, з якими пов'язаний розвиток локальних систем розселення, є промислові пункти, центри і вузли.

З огляду на те, що форми територіального зосередження промисловості і системи поселень перебувають у тісному взаємозв'язку, можна вважати, що економічною базою систем розселення виступають виробничі, зокрема промислові, комплекси. Особливо сильним системоутворювальним фактором розселення є промислові комплекси великих міст, що сформувались в основному на базі виробництв машинобудування та інших галузей промисловості. Характерно, що у найбільших промислових районах України - Донецькому і Придніпровському, які охоплюють цілу систему взаємопов'язаних вузлів і центрів, виникли великі міські агломерації - результат зрощення локальних систем поселень.

Отже, в результаті взаємодії промислового виробництва і розселення формується територіальна структура промисловості, складовими якої є різні форми зосередження промисловості. Промислові комплекси залежно від природних особливостей, характеру розміщення промислових центрів і розвиненості між ними транспортних зв'язків, становлять системоутворюючий каркас територіальної структури промисловості. В цьому каркасі домінуюча роль належить великим міським поселенням з їх промисловими, транспортними та іншими функціями.

 
<<   ЗМІСТ   >>