Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ДІАЛЕКТИКА ЯК ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ І МЕТОД ПІЗНАННЯ

План

  • 1. Становлення діалектичних ідей в історії людського пізнання
  • 2. Основні принципи діалектичного методу пізнання

З. Система діалектики

Становлення діалектичних ідей в історії людського пізнання

Діалектика (грецька, dialextixn - мистецтво вести бесіду, спір) вчення - про найбільш загальні закономірні зв'язки в становленні, розвитку буття і пізнання і заснований на цьому метод творчого пізнання, мислення.

Розвиток - незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів.

З погляду діалектики в процесі безперервної зміни, розвитку перебувають як матеріальний світ, так і людське пізнання: тому виділяють два аспекти:

v Об'єктивна діалектика - розвиток буття, об'єкта, об'єктивного миру (діалектика природи);,

v Суб'єктивна діалектика - розвиток пізнання, мислення (діалектика духу).

Давні філософи (Антична філософія) уявляли світ як єдиний, самодостатній Космос, що вічно розвивається. У перших натурфілософів були здогадки про протиріччя як джерело розвитку.

Геракліт стверджував, що боротьба батько всьому і усього цар. Починаючи із софістів і Сократа, філософи звернули увагу на суб'єктивну діалектику (звідси і етимологія терміну "діалектика" мистецтво вести бесіду), що був введений Сократом. Сократ і Платон своїми відомими діалогами показали, як істина народжується із зіткнення протилежних точок зору, що істина - це не готовий результат, а процес пізнання світу і людини. Для першої історичної форми діалектики характерні дві істотні риси, які в наступних етапах були багато в чому загублені і відроджені в науці і філософії кінця ХІХ-ХХ століть:

  • 1) єдність об'єктивної та суб'єктивної діалектики (у давніх філософів розвитку були піддані як світ, природа, так і пізнання її);
  • 2) уявлення і здогадки про внутрішнє джерело розвитку миру (Космосом, no-думці древніх ніхто і ніщо не керує - він самодостатній).

У середньовічній релігійній філософії джерело розвитку остаточно було перенесено в сферу духу. Бог має нескінченні потенції, творчі сили; він створює світ і є постійним джерелом його розвитку. В ідеалістичній філософії розвивається суб'єктивна діалектика, оскільки ознаками розвитку володіють, насамперед, світовий дух (Бог) і людська душа (мислення, пізнання).

Філософія Нового часу ідею буття як процесу замінила уявленням про світ як про механічний агрегат (Дивись Механічна наукова картина миру). Цей період характеризується пануванням метафізичного мислення. Метафізика тут розуміється як антидіалектика, як багато в чому протилежна діалектиці концепція розвитку (Дивись таблицю 5). "Але що особливо характеризує розглянутий період, - відмічає Ф.Енгельс, - це вироблення своєрідного загального світогляду, центром якого є уява про абсолютну незмінність природи...Планети і супутники їх, одного разу приведені в рух таємничим "першим поштовхом", продовжували кружлятися по призначеним їм еліпсам повік або, у всякому разі, до закінчення всіх речей. ...Земля залишалася від віку, або від дня свого створення... незмінно однаковою. Теперішні "п'ять частин світу" існували завжди, мали завжди ті ж самі гори, долини і ріки, той же клімат, ту ж флору і фауну... Види рослин і тварин були встановлені раз і назавжди під час свого виникнення, однакове завжди породжувало однакове1".

Таблиця 5.

Дві концепції розвитку

Дві концепції розвитку

Чим же пояснити той факт, що на тлі природознавства яке швидко розвивалося панувала метафізична концепція розвитку? Для пояснення цього факту приведемо два аргументи:

  • 1). Починаючи із середньовіччя, у філософії склалася традиція розглядати природу як пасивну субстанцію, як "тінь" духу; тому що тільки дух має всі ознаки розвитку і творчості. У новий час ця традиція почала поступово слабіти, але нічого не відбувається миттєво. На будь-якому етапі розвитку можна помітити і елементи нового, і збережене старе (це і є діалектика).
  • 2). Метафізичний погляд на природу переважав також і тому, що природознавство не проникло ще в глибинну сутність природи, а займалося в основному збиранням і систематизацією матеріалу (аналізом). Класичної стадії розвитку досягла в той час тільки механіка. Механічні закони руху тіл були перенесені на світ в цілому.

Перевага метафізики, проте, не означала відсутність діалектики. Діалектичні ідеї продовжували розвиватися проявившись, наприклад, в ідеї Спінози про субстанцію (природу) як "причини самої себе", у ученні Лейбніц. „Про монади, як атоми буття"% саморухомі активні субстанції, у гіпотезах французьких матеріалістів XVIII ст. про самодостатність, саморухомість матерії.

Новий етап в історії діалектики пов'язаний з німецькою класичною філософією. У Гегеля діалектика набуває вид цілісної концепції, універсальної теорії і методу пізнання світу. Розвиток духу, природи, суспільства, людини представлено, як єдиний висхідний закономірний процес; сформульовані основні закони цього процесу. Діалектика Гегелем розвивається на ідеалістичній основі. Причиною розвитку світу у нього є саморозвиток світового духу.

В ХІХ-ХХ ст. у філософії знову переважала ідея єдності розвитку матерії і духу, природи і свідомості. Ця ідея в сучасній філософії з'являється не у вигляді геніальної здогадки - гіпотези (як це було в Античній філософії), але як результат синтезу двох розвинутих сторін: діалектики духу (Гегель) і діалектики природи (марксизм). В марксизмі - діалектичному матеріалізмі обґрунтовується ідея про первинність розвитку об'єктивного світу; діалектичні закони об'єктивного світу є причиною, а діалектика пізнання, мислення (духу) - наслідком, тому що пізнання є не що інше, як відображення об'єктивного миру. Якщо свідомість прагне відбити світ таким, який він є (тобто процесом, що розвивається), то вона сама повинна бути рухомою, мінливою (діалектичною). Сучасна наука, збагнувши суть багатьох процесів природи, обґрунтувала і підтвердила багато діалектичних ідей.

Відкриття клітинної будови живої матерії, закон збереження і перетворення енергії, еволюційна теорія походження видів Дарвіна, генетика, квантова механіка, теорія відносності, неевклідова геометрія, теорія катастроф стали переконливим підтвердженням складності і суперечності (діалектичності) природних процесів, а також ефективності діалектичного методу в осягненні сутності світу.

Історія становлення діалектики як теорії розвитку і методу пізнання описана в роботі Ф.Енгельса "Діалектика природи". Прочитайте в цій роботі розділ "Вступ" і дайте відповіді на наступні питання:

Завдання 1

"...Звідси починає своє літочислення звільнення природознавства від теології..." Про які події і про який етап розвитку науки говорить Ф.Енгельс?

Завдання 2

"Перший пролом у цьому окам'янілому погляді на природу був пробитий не натуралістом, а філософом". Про кого пише Енгельс і чому?

Завдання З

"...Але що особливо характеризує розглянутий період, так це - вироблення своєрідного загального світогляду, центром якого є уявлення про абсолютну незмінюваність природи".

Про яку концепцію розвитку йдеться?

Завдання 4

Про який історичний період і історичний факт пише Ф.Енгельс: "Революційним актом, яким дослідження природи заявило про свою незалежність і як би повторило лютеровское спалення папської булли, було..."?

Завдання 5

Як Ф.Енгельс пояснює наступний висновок: "Наскільки високо - природознавство першої половини XVIII століття піднялося над грецькою стародавністю по обсягу своїх пізнань і навіть по систематизації матеріалу настільки ж воно поступалося їй у ідейному оволодінні цим матеріалом, у змісті загального погляду на природу".

Завдання 6

"...У нас є впевненість у тому,... що... з тією ж самою залізною необхідністю, з якою вона коли-небудь знищить на Землі свій вищий цвіт - мислячий дух, вона повинна буде його знову породити де-небудь в іншому місці і іншим часом."

На чому заснована ця впевненість?

 
<<   ЗМІСТ   >>