Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Структурні перетворення у міжгалузевих промислових комплексах

У промисловому комплексі України створюється близько третини валової доданої вартості (ВДВ) усіх галузей національної економіки і зосереджено майже 30 % обсягу основних виробничих фондів. Належні умови для розвитку міжгалузевих промислових комплексів створює досить потужний природно-ресурсний потенціал країни - мінерально-сировинні і земельні ресурси, а також трудові ресурси. Однак на роботі промислового комплексу негативно позначились кризові явища перехідного періоду становлення ринкових відносин. Найбільш відчутним для промислових підприємств виявилося руйнування усталених роками традиційних виробничих зв'язків між підприємствами України та колишніми республіками СРСР. У межах України на початку 1991 р. завершеність циклів промислового виробництва сягала лише 20 %. Тому більшість промислових підприємств опинилось у надзвичайно складному становищі, оскільки їх робота об'єктивно залежала від постачання сировини і матеріалів з колишніх республік СРСР.

Протягом 1990-2010 рр. частка імпортної продукції для потреб промисловості України зросла з 20 % обсягу внутрішніх потреб до 70 %. Це свідчить про те, що недостатня увага приділялась горизонтальній промисловій політиці, структурній перебудові на рівні підприємств. Повільно здійснювалась конверсія багатьох виробництв, що втратили своє оборонне значення. Через жорсткі фінансові обмеження не вдалось реалізувати нагромаджений у військово-промисловому комплексі значний обсяг науково-технічних розробок для здійснення структурної перебудови промисловості.

Подорожчання енергоносіїв та сировини, високий рівень інфляції, надмірні податкові вилучення, повільне реформування відносин власності призвели до того, що продукція більшості міжгалузевих комплексів через низьку якість і високу собівартість виявилася неконкурентоспроможною. Ціни на вітчизняні промислові товари часто перевищували ціни світового ринку, що призвело до втрати ринків. Втрата ринків збуту, зростання цін на сировину й енергоносії погіршували фінансовий стан підприємств, що спричинило згасання їх інноваційної діяльності та інвестиційної активності і призвело до погіршення економічного стану. Особливо погіршився стан основних промислово-виробничих фондів, оскільки у їх складі збільшилась частка застарілих, економічно неефективних машин.

Найбільшого спаду виробництва протягом 1991-1994 рр. зазнали такі комплекси: металургійний, хімічний та непродовольчих товарів. Ефективність промислового виробництва істотно знизилась внаслідок переважного розвитку базових та видобувних галузей з низьким ступенем переробки сировини і високою матеріаломісткістю й енергоємністю за умов монопольної залежності від імпорту енергоносіїв. При скороченні частки продукції легкої та харчової промисловості в загальному обсязі промислової продукції частка паливно- та енергоємних галузей зросла за цей період більш ніж у 2 рази. Такі зміни в структурі промислового виробництва призвели до деформації промислового комплексу держави.

Протягом 1995-2010 рр. процеси структурних деформацій вдалося загальмувати, але остаточно вони не припинені. Це не можливо зробити за короткий проміжок часу, тому що українська промисловість продовжує орієнтуватись на виробництво проміжних продуктів базових та видобувних галузей з низьким ступенем переробки сировини, а не на продукцію кінцевого споживчого попиту.

Одна з найважливіших проблем реформування промислового комплексу України - формування нової структури промисловості - галузевої, міжгалузевої і територіальної. Розробка стратегії формування нової структури повинна базуватись на теорії комплексоутворення на рівні галузей, міжгалузевих промислових комплексів і регіональних утворень.

Основними стратегічними напрямами реформування структури промислового комплексу України на сучасному етапі виступають: 1) впровадження нових технологій виробництва у важливих галузях з метою зниження витрат палива й електроенергії; 2) структурна перебудова машинобудівного комплексу в напрямі розширення виробництва високотехнологічного устаткування, приладів, апаратури та предметів народного споживання; 3) пріоритетний розвиток галузей, що переробляють сільськогосподарську сировину і виробництво ними готової продукції не тільки для внутрішніх потреб, а й для експорту; 4) збільшення в загальній продукції промисловості частки предметів народного споживання за рахунок створення малих підприємств; 5) конверсія підприємств військово-промислового комплексу і поступове перетворення його у науково-промисловий комплекс.

У результаті реформування структури промислового комплексу випереджального розвитку набувають інвестиційні галузі, насамперед машинобудування і металообробка. Це має сприяти зростанню обсягу виробництва продукції машинобудівного комплексу і збільшенню частки його галузей у структурі промисловості. Одночасно слід очікувати зменшення частки паливно-енергетичних і матеріалосировинних галузей за рахунок більш уповільнених, ніж у цілому по промисловості, темпів приросту виробництва електроенергетики, чорної металургії, хімічної і нафтохімічної промисловості. За таких умов прискориться процес фінансового оздоровлення промислових підприємств та їх адаптації до умов ринку. Необхідно буде здійснити конверсію надлишкових потужностей гірничо-металургійного комплексу, закрити збиткові і неперспективні вугільні шахти і розрізи, провести реструктуризацію багатопрофільних підприємств машинобудування і військово-промислового комплексу.

У процесі реструктуризації промисловості України виникають складні регіональні проблеми, які потребують мотивованого розв'язання. Сьогодні необхідно здійснити реконверсію галузевої структури в таких важливих промислових районах, як Донбас і Придніпров'я, прискорити соціально-економічний розвиток областей Прикарпаття і Поділля, Полісся, Приазов'я та Нижнього Придніпров'я.

В умовах реорганізації виробничого комплексу держави територіальна організація міжгалузевих комплексів потребує докорінних змін у зв'язку з розробкою нової політики, яка здатна забезпечити ефективну перебудову деформованої структури української економіки. Роль державної промислової політики полягає у тому, щоб спрямувати наявні фінансові ресурси на прискорений розвиток галузей зі швидким обігом капіталу, а також найбільш важливих наукомістких галузей обробної промисловості.

 
<<   ЗМІСТ   >>