Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Паливно-енергетичний фактор

Типовими ознаками енергоємності галузей є частка паливно-енергетичних затрат у собівартості готової продукції і питомі витрати палива й енергії на її виробництво. У технологічних процесах різних галузей може переважати споживання електроенергії (електромісткі виробництва), палива (паливомісткі), тепла (тепломісткі виробництва).

Залежно від того, які питомі витрати палива й енергії характерні для різних виробництв, А.Ю. Пробст розрізняє три групи галузей: 1) високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних затрат становить 30-45 % (вони значно переважають затрати на сировину і матеріали); 2) середньо- або малоенергомісткі, в яких частка паливно-енергетичних затрат сягає лише 15-20 % (тобто менше порівняно із затратами на сировину і матеріали); 3) не енергомісткі, де паливно-енергетичні затрати становлять менше 6 % (тобто в багато разів менші від затрат на сировину і матеріали).

До електромістких виробництв належать: виплавка легких металів (алюміній, титан, магній), електролітична виплавка міді, нікелю, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Високоелектромісткі галузі орієнтуються на райони масового виробництва електроенергії, вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергетикою. Так, виробництво титану, магнію, алюмінію в Україні зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя) - одному з найпотужніших енергетичних районів. На виробництво 1 тонни алюмінію потрібно затратити 16 тис. кВт o год, магнію 20 тис. кВт o год, а на виробництво титану - 60 тис. кВт o год електроенергії.

До тепломістких належать такі виробництва, що в процесі виготовлення готової продукції споживають багато тепла. Так, на глиноземних заводах, що виробляють напівфабрикати для алюмінію, на одну тонну глинозему необхідно витратити 3 тонни умовного палива, на одну тонну віскозного шовку - 1,5 тонни, а для виплавки тонни нікелю витрачається 50 тонн умовного палива. Багато тепла споживається на хлібопекарних заводах, у содовому виробництві, при виробництві синтетичного каучуку, целюлози, цементу, скла та в інших виробництвах.

Всі види паливомістких виробництв розміщуються, звичайно, поблизу паливних баз або на шляхах перевезення палива. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Так, головними районами теплової енергетики в Україні є Донбас і Придніпров'я. Саме тут працюють найбільші ТЕС потужністю в 3 млн кВт. Для такої станції потреба в умовному паливі становить не менше 6,5 млн тонн на рік.

Водний фактор

При виробництві промислової і сільськогосподарської продукції споживається велика кількість прісної води, саме тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має велике значення. Відсутність води або обмеженість водних ресурсів у регіоні може стати серйозною перепоною для розміщення тих галузей і виробництв, які розглядаються як водомісткі. Так, у промисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі хімії органічного синтезу, чорної металургії, а також очищення первинної текстильної сировини. Наприклад, при виробництві тонни синтетичного каучуку необхідно витратити 220 куб. м води, целюлози - 200 куб. м, а віскозного шовку - до 500 куб. м.

Найбільш водомістким видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так, на виробництво 1 т рису потрібно 8 тис. куб. м води, бавовнику - 5 тис куб. м і т. д. Водоспоживання у сільському господарстві залежить значною мірою від зрошення. На Україні зрошувальні системи побудовані переважно в зоні недостатнього зволоження (південні райони). Основна маса води надходить з Дніпра і його приток. Однак водні ресурси нашої держави обмежені, тому Україна відстає від більшості країн СНД за показником водоспоживання.

Нерівномірність у розподілі водних ресурсів на території України змушує вдаватись до перекидання вод з одного річкового басейну в інший, щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою були побудовані канали: Дніпро - Кривий Ріг, Дніпро - Донбас, Північнокримський. Діючими каналами перерозподіляється велика кількість води як для потреб промисловості, так і для сільського господарства. Все більше води потребує і комунальне господарство. В розрахунку на одного жителя в Україні витрачається щорічно до 95 куб. м води.

Велика роль належить водосховищам, що споруджуються головним чином у басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на малих річках. Регулювання річного стоку за допомогою водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу. V зв'язку з обмеженістю водних ресурсів на території України необхідно переводити промислові підприємства на замкнуте оборотне водопостачання і знижувати норми витрат води на виробництво промислової продукції.

 
<<   ЗМІСТ   >>