Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економічна політика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Основні стратегічні напрями економічного розвитку до 2004 р.

Стратегічну мету української вищої державної влади історично було визначено мало не з перших днів незалежності: уперед, до Європи, точніше, до західноєвропейських стандартів якості життя. Тільки от з кожним роком ми все більше й більше від тих стандартів віддаляємося.

Україна ще й досі розривається між європейським майбутнім і реальним сьогоденням, адже вона ще перебуває в полі російського тяжіння. Парадоксально, але статистика декларує економічні успіхи, а життя чомусь не поліпшується.

Виробництво промислової продукції 2001 року зросло більш як на 14 %, сільського господарства— майже на 10 %; 2002 року— на 6,1 % і 6,2 % відповідно. Однак кількість збиткових підприємств помітно збільшилась і в місті, і на селі. За дуже високих урожаїв 2002 р., коли Україна поставила на експорт близько 10 млн. тонн зерна, посередники обібрали селян так, що вони й досі не можуть розрахуватися за пально-мастильні матеріали. За позаторічного врожаю (2001 р.) чистий прибуток сільгоспвиробників знизився на 930 млн. гривень.

Незважаючи на те що за статистикою ВВП зростає високими темпами, середній рівень щомісячних доходів наших громадян залишається неприпустимо низьким — трохи більш як 30 дол. США на кожного. Майже 80 % населення перебуває за межею бідності. Заборгованість із нарахованої, але несплаченої зарплати за шість місяців 2002 р. зросла ще на 2,5 %, сягнувши суми 2,5 млрд. гривень.

На превеликий жаль, доводиться констатувати: дарма що наша держава отримала багатомільярдні зовнішні позики, вона так і не спромоглася про інвестувати й реалізувати жодного комплексного промислово-економічного проекту, який би забезпечив піднесення вітчизняної індустрії або сільського господарства. Тому як ніколи нагальною вимогою життя є здійснення комплексу радикальних економічних, правових, організаційних заходів, спрямованих на рішуче обмеження корупції та тіньової економіки. Треба чітко усвідомлювати небезпечність зрощування тіньового капіталу з державним апаратом та його негативного впливу на різні сфери суспільного життя.

Визначаючи стратегію розвитку на 2002—2004 рр., Президент України у своєму виступі на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 червня 2002 р. на чільне місце поставив перехід до інвестиційної моделі зростання. А в концептуальних засадах стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки особливу увагу приділено науково-технічному прогресу і перспективам його розвитку. Нарешті ми усвідомили, що процес стихійної деіндустріалізації країни і тотальне зношення основних фондів призводить не тільки до економічної катастрофи, а й до втрати політичної незалежності.

Тому стимулювання науково-технічного прогресу є стрижневим завданням і на даний момент, і на перспективу. Має бути створено й задіяно такі інституційні та економічні механізми, які б сприяли інтеграції науки й виробництва, широкомасштабному об'єднанню промислового, банківського та торговельного капіталу в структурах, здатних виробляти високотехнологічні конкурентоспроможні товари і послуги. Невідкладною стає потреба суттєво підвищити рівень державного фінансування науки, зміцнити матеріально-технічну базу наукових установ. Настав час скоригувати і саму ідеологію приватизації, перетворити її з фіскального інструменту латання бюджетних дірок на дійовий механізм інвестування та модернізації виробництва, активного поширення інновацій та сучасного менеджменту.

До найважливіших завдань економічної політики належить розширення внутрішнього ринку. Поки що вітчизняна економіка залишається орієнтованою на обслуговування зовнішнього попиту, що робить її надто вразливою і залежною від міжнародної кон'юнктури.

З урахуванням особливостей нової економічної стратегії виняткової ваги набуває застосування податкових стимулів інноваційної діяльності та нагромадження капіталу.

Ми матимемо місткий внутрішній ринок, якщо буде кардинально послаблено податковий тиск з одночасним посиленням захисту платників податків. У цьому зв'язку невідкладною метою є радикальні зміни в практиці банківського кредитування. Неприпустимою має стати ситуація, коли ставка кредитів комерційних банків майже втричі перевищує ставку рефінансування НБУ. До речі, за рівнем надання банківських кредитів Україна посідає 119 місце із 147 країн, що обліковуються відповідним рейтингом.

Агропромисловий комплекс поступово стає посередником підвищеної економічної активності, каталізатором інвестиційних процесів, а село — базою розширення внутрішнього ринку. Проте й досі не визначені остаточно способи вдосконалення і реформування аграрних відносин. Методи земельної реформи недовершені, а наслідки поки що незадовільні. Багато земель вибуває із сільськогосподарського обороту, інфраструктуру села практично зруйновано, робоча сила не відтворюється.

Одним з найголовніших пріоритетів аграрної політики має стати технічне й технологічне оновлення АПК, оскільки стан сільськогосподарської техніки на сьогодні катастрофічний, переважна її частина вже майже непридатна для експлуатації. Предметом першочергової уваги держави має стати створення на селі сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Але така система буде ефективною за однієї умови, коли держава регулюватиме ціноутворення в АПК на користь сільгоспвиробників, а не посередницьких структур.

Для відродження села вкрай потрібно виводити із кризового стану сільські заклади охорони здоров'я, освіти, культури, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства. Адже за всім цим стоять люди — головний капітал країни — зі своїми насущними інтересами, клопотом і потребами.

Традиційною вже стала незбалансованість і низька ефективність державних фінансів, що обумовлено прорахунками бюджетної політики, намаганням влади застосовувати волюнтаристські методи в керуванні об'єктивними економічними процесами. Незбалансованість державного бюджету дестабілізує фінансову систему, робить її фактично недієздатною.

Інтенсифікація та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є щонайпершим способом реалізації соціальних програм і проектів. Істотне поліпшення життя населення можливе лише на основі успішного розвитку економіки. Логіка нової стратегії передбачає насамперед принципову корекцію політики доходів. Перевага має віддаватися доходам працюючого населення. Нинішнє зменшення вартості робочої сили так само, як і хронічно низький рівень соціальних витрат, стримує буквально все — розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів, темпи науково-технічного прогресу. Стимулювальна роль заробітної плати практично пішла в минуле, що спричинює декваліфікацію робочої сили, від'їзд досвідчених фахівців за кордон.

У контексті ефективної соціальної політики особливо гострою проблемою залишається створення ефективних механізмів соціальної адаптації молоді, насамперед студентської, а також наукової та творчої інтелігенції, діячів культури й освіти, військовослужбовців.

Щоб узагальнити все викладене, наголосимо, що тільки ефективна соціальна політика, здійснення широких соціальних програм є найдійовішим засобом зростання добробуту народу. А піднесення рівня життя населення країни і поліпшення його якості — єдиний реальний показник ефективності економічної політики держави.

 
<<   ЗМІСТ   >>