Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Політологія: наука про політику

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Президентська республіка

Президентська республіка (США, Мексика та ін.) характеризується значною роллю президента в системі органів державної влади. Президент - водночас і глава держави, і глава уряду - може обиратися спеціальною колегією вибірників або прямим голосуванням виборців. Президент сам очолює уряд, який несе відповідальність перед ним, а не перед парламентом, тому що президент сам призначає його з членів своєї політичної партії. У президентській республіці немає вотуму недовір' я уряду з боку парламенту, президент сам зміщує міністрів, але погоджує з парламентом і призначення, і зміщення членів уряду, міністрів.

Характерна риса президентської республіки - жорсткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, при якому органи влади мають значну самостійність один щодо одного. Президент керує внутрішньою та зовнішньою політикою і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Уряд в президентських республіках стабільний. Парламент не може винести уряду вотум недовір'я, а президент не має права розпустити парламент. Лише в разі серйозних антиконституційних дій або злочину з боку президента йому може бути висловлений імпічмент - дострокове відсторонення від влади. Відносини між парламентом і президентом ґрунтуються на системі стримувань, противаги і взаємозалежності. Парламент може обмежувати дії президента за допомогою законів і через затвердження бюджету. Президент же, як правило, володіє правом відкладального вето на рішення парламенту. I все ж президентська республіка не знайшла розповсюдження в Західній Європі. В країнах Латинської Америки, в Азії та Африці, з давніми авторитарними традиціями, форма президентської республіки нерідко стає суперпрезидентською республікою, де майже вся влада зосереджена у президента, який виходить з-під контролю парламенту.

Парламентаризм

Однією з найбільш розповсюджених форм управління державою є парламентаризм. Парламент походить від французького слова parlament, parley, що означає говорити, і від англійського - parliament, що означає представницький, законодавчий орган, що обирається. Парламентаризм - це реальна практика і певна ідеологія, що встановилася в конкретній державі. Парламентаризм водночас є і засіб контролю над адміністративними органами, і авторитет, який визнають всі інститути управління суспільством.

Парламентаризм має давню історію. Ще в XIII ст. в Англії виникає перший парламент як орган станового представництва. Та реальне значення парламент набуває тільки в XVII-XVIII ст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представницькі органи управління державою. В США та ряді інших країн Америки парламент називається конгресом, в Туреччині - великими національними зборами, в Україні, Білорусі та інших - Верховною Радою, в Швеції - риксдагом тощо. Поява парламенту засвідчила про практичне здійснення принципу розподілу влади, за якого законодавча влада набуває незалежності в формі представницького інституту. Виняткову роль, пов' язану з прийняттям і виробленням законодавчих актів, в механізмі державної влади виконує парламент. Його статус і повноваження регулюються конституцією. Політична місія парламенту зв' язана з реалізацією корінних інтересів панівних політичних сил.

Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність механізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взаємодії з іншими структурами управління, а також зв' язки і відносини з виконавчою і судовою владою. Парламентаризм - це різноманітні форми управління державою в демократичних республіках із сильною президентською владою (США), в республіках з помірною президентською владою (Франція, Україна), в країнах зі слабкою президентською владою (Австрія, ФРН, Налія та ін.) або навіть в конституційних монархіях (Великобританія, Бельгія, Голландія, Швеція, Данія, !спанія та ін.). Життєздатність і дієвість парламенту залежать не тільки від нормативно-конституційних положень і способів їх легітимації, але й від результативності парламентської практики, від зв' язку парламенту з різноманітними групами виборців, від відповідності нормативних документів, що приймаються ним, правам і свободам громадян. В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад. Прояв на практиці політичного плюралізму, коли виробляються компроміси і консенсуси та забезпечується цивілізована рівновага в суспільстві, і є практичною діяльністю парламенту. Парламентаризм, по суті, є спосіб встановлення суспільного договору політичними засобами, коли різноманітні суспільні групи, соціальні спільності, верстви, що мають різноманітні, властиві тільки їм інтереси, домовляються між собою про певний баланс, рівновагу та погодженість інтересів. Парламентаризм є і засобом природного відбору політичних лідерів, політиків-професіоналів, що володіють глибокими знаннями з різноманітних проблем суспільного життя.

Різноманітність парламентаризму як форми правління визначається наявністю певних факторів. Якщо форма держави - президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо - парламентсько-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо - конституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою). Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править, і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійна система, то і парламент багатопартійний (Польща, Україна, Палія, Бельгія, Голландія та ін.). Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний - Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.

 
<<   ЗМІСТ   >>