Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Теоретичні основи сучасної української педагогіки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Гуманізм у педагогіці

В основу демократичної педагогіки — сімейної й шкільної — покладено любов до людини. Це стосується найперше виховників — учителів і батьків — усіх, хто береться виховувати інших. Тільки людина, яка любить людей, може відкрити в них добро і вказати на нього іншим. Водночас згубним є, коли демонструємо свою нелюбов до інших людей, коли говоримо при дітях погані речі про своїх сусідів, коли робимо вигляд, ніби у світі панує лише зло. Часто, вважаючи себе християнами, багато зла виливаємо на близьких, на школу, на лікарів, на владу; постійно твердимо: "все нісенітниця", "все вже було", "всі крадуть і беруть хабарі", "всі пиячать", "всі спекулюють", "всі дбають лише про себе" тощо — і так щодня. Коли і де дитина навчиться, що навколо нас і в наших близьких є і добро, і краса, і правда? Незалежно від нашої волі нашим вихованцям передається наша віра, а з нею і ненависть чи любов.

Не меншою педагогічною помилкою є трактування наших дітей як "хороших" і "поганих''. У кожному з них є і добре, і зле. Знайти добро і дати йому простір для розвитку — такою є дорога виховання.

Основи любові до людей закладаються з раннього дитинства. На це звертає увагу Софія Русова. Вона висловлює низку конкретних порад, деякі з них наведемо: "1) 3 першого року привчати дитину до чужих людей, оточувати її такими відносинами, щоб вона виростала з почуттям, що люди й оточення дають лише приємні вражіння, і треба йти назустріч їм з привітністю. 2) Розвивати почуття ласки до всього живого, щоб коло дитини були всякі звірята: кіт, пес, ящірка, жабка, щоб дитина потроху привчалася до їх рухливости, не робила їм жодного зла, а далі навіть привчалася до плекання, до обов'язків годування звірят, чистити їх оселі і т. ін. 3) Якнайраніш треба утворити для дитини товариський осередок і тут слідкувати, щоб дитина не заносилася в товаристві, щоб ставилася до товариства з щирою ласкою, з рівною пошаною" (Русова С, 1994, № 1, с. 85).

Гуманізація особистості — це передусім самогуманізація, аспект і результат власної діяльності. "Доброта твориться людиною в людині і людиною в самій собі", — писав В. Сухомлинський (Сухомлинський В., 1976, т. б, с. 525). Дитина опиняється у фокусі нашої уваги. Ця обставина змушує вчителя подивитися на учня з іншого боку, зокрема, заглибитись у внутрішній світ кожної дитини як у світ унікальний, уважно ставитися до її запитів, орієнтацій, умов життя тощо.

Могутнім засобом гуманістичного виховання є стосунки між людьми — в школі і поза нею. Взаємини в школі піддаються педагогічному контролю, а тому вимоги до них особливі. Йдеться про живі стосунки вчителів з учнями, учителів з керівниками школи, стосунки дітей зі своїми ровесниками. З одного боку, школярі вдивляються у кожного зі своїх співрозмовників, сприймають, аналізують і оцінюють їхні гуманістичні якості та вчинки, а з іншого— реалізують у взаєминах з ними своє сформоване ставлення до людей і цим утверджують його. Важливе значення має тут загальний стиль життя, який склався в школі чи в окремому класі і який задається найперше керівництвом школи і самим учителем. Варто назвати хоча б дві головні риси стилю взаємин, сприятливого щодо гуманізації дитини.

По-перше, вій повинен характеризуватися належним рівнем інтелігентності, під чим розуміємо культуру, помножену на духовність людини. "Треба, щоб учитель зіткнувся із зоряним небом", — так колись сформулював свою думку видатний грузинський педагог Ш. Амонашвілі. Нелегко, звичайно, дивитись у небо, коли ти одержуєш низьку заробітну платню, постійно відчуваєш страх "перевірок", борешся за кожен урок у твоєму навантаженні. Мабуть, цим і вимірюється відстань, яку нам ще треба пройти до мети.

По-друге, в основі нового стилю взаємин на уроці, в школі загалом мусить бути любов учителя до дітей як вияв його власного гуманізму. Необхідно поважати дитину, постійно оберігати її право на вибір, на власну гідність, право бути такою, якою вона хоче, а не такою, якою хоче її бачити вчитель. Мабуть, у цьому глибока сутність педагогіки співробітництва. Такі стосунки формуються там, де діти і дорослі об'єднані спільними поглядами і прагненнями.

Добрі та людяні стосунки засвоюються дитиною як норма життя. "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне", — ці слова Тараса Шевченка вказують на одвічний закон гуманістичного виховання: атмосфера добра формує добру людину, авторитарність і жорсткість — сприяють розвитку мізантропічних рис у її характері, бо немає в раба вищого прагнення, ніж стати деспотом.

Гуманізація освіти передбачає гуманітаризацію змісту навчання — шляхом збільшення частки тих предметів, котрі "репрезентують" людину (історії, літератури, мистецтв, українознавства тощо). Врешті-решт такі заходи спрямовані на пріоритетність розвитку душі дитини, становлення "людяної людини", а відтак і фахівця. При цьому виходимо з переконання, що добрим спеціалістом є лише той лікар, інженер і т. п., у яких високо розвинуті духовні якості — прагнення до добра, краси, правди тощо. Крізь призму гуманізму оцінюється і зміст та призначення всіх наук, включаючи природничі чи фізико-математичні, їх завдання — служити людині, а не цілям, далеким від її потреб.

 
<<   ЗМІСТ   >>