Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Психодіагностика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Соціально-психологічні особливості діагностування людей різного віку

Психічне життя людини від народження до старості зазнає багатьох змін, які впливають на її соціальний досвід, форми і способи самореалізації, функціонування в соціумі. Саме це є предметом інтересу психолога-дослідника, який прагне отримати точне знання про закономірності психічного розвитку на кожному етапі життя людини. Застосування психодіагностичних методів до людей різного віку вимагає від психолога володіння інформацією щодо вікових особливостей особистості (клієнтів ) та відповідних діагностичних процедур.

Психодіагностичне дослідження дітей, підлітків та юнаків

Дитяча і шкільна психодіагностика є галузями загальної психодіагностики, які мають свої особливості. Пов'язані вони передусім з постановкою діагнозу, який, наприклад, у шкільній психодіагностиці має подвійне значення; поглиблений і всебічний аналіз особистості, спрямований на виявлення її якісно-кількісних особливостей, з'ясування причинно-наслідкових зв'язків; виявлення конкретних причин недоліків або відхилень у розвитку з метою їх усунення шляхом відповідних корекційних психолого-педагогічних впливів.

Шкільна психодіагностика зорієнтована на дослідження особистості або групи, у поведінці та діяльності якої спостерігаються відхилення чи недоліки, з метою здійснення необхідної корекції, надання допомоги в їх подоланні. Діагностичний висновок роблять на основі наявності або відсутності у досліджуваного показників розвитку, характерних вікових симптомів. Психолог повинен володіти знаннями про такі психічні властивості, оскільки у процесі інтерпретації діагностичних даних та при постановці психологічного діагнозу їх показники можуть мати вирішальне значення.

У психодіагностуванні дітей різного віку до уваги беруть:

  • 1) вікову норму розвитку - середній показник розвитку великої групи психічно і фізично здорових дітей;
  • 2) недоліки у розвитку - відсутність або недорозвиненість позитивних якостей, властивостей, умінь і навичок, які повинна мати дитина певного віку;
  • 3) відхилення - появу негативних якостей, властивостей, звичок у нормально розвинених дітей;
  • 4) дисгармонію розвитку - незбалансованість психічних процесів, властивостей, якостей і станів, що зумовлюють нестійкість і суперечливість особистості дитини, порушуючи її соціалізацію та індивідуалізацію;
  • 5) порушення (аномалії) розвитку (дизонтогенез) - обмеження, звуження меж психологічних можливостей дитини через функціональну недостатність дефекту або розладу психічних функцій;
  • 6) деформації розвитку - відхилення, порушення у розвитку, спричинені пригніченістю самореалізації особистості.

Для психодіагностичного дослідження дітей важливі такі фактори, як специфіка віку, вплив провідної діяльності, рівень розвитку індивідуально-типологічних характеристик. Ефективність діагностування поліпшується, якщо психолог знає фактори ризику, які супроводжують психічний розвиток дитини у кожному віці і впливають на коротко - чи довгостроковий прогноз щодо її майбутнього. Факторами ризику у дошкільному віці є такі особливості поведінки:

  • - виражене психотропне розгальмування; труднощі вироблення гальмівних реакцій і заборон, що відповідають віковим вимогам; ускладнення в організації поведінки навіть у ігрових ситуаціях;
  • - схильність дитини до прикрашання ситуацій, у яких вона перебуває; до примітивних вигадок, що використовуються як вихід зі скрутного становища або конфлікту; до неправильних форм поведінки, коли дитина відтворює відхилення, яке спостерігає у поведінці однолітків, старших дітей або дорослих;
  • - інфантильні істероїдні прояви з руховими розладами, наполегливим плачем і лементом;
  • - імпульсивність поведінки, емоційна заражуваність, запальність, що спричиняють сварки і бійки дитини навіть із незначного приводу;
  • - реакції впертої непокори і негативізму, які супроводжують озлобленість, агресія у відповідь на покарання, зауваження, заборони; енурез і енкопрез (неконтрольовані або мимовільні випорожнення організму); утечі з дому як реакції відповідного протесту.

У молодшому шкільному віці факторами ризику, котрі повинен враховувати психодіагност, є такі особливості поведінки:

  • - поєднання низької пізнавальної активності й особистісної незрілості, що суперечить вимогам до соціальної ролі школяра;
  • - рухове розгальмування, поєднане з ейфоричним настроєвим фоном;
  • - підвищене прагнення до гострих відчуттів і вражень;
  • - невмотивовані перепади настрою, конфліктність, вибуховість, задерикуватість у відповідь на незначні вимоги або заборони; супровід афективних спалахів вираженими вегетативно-судинними реакціями, церебростенічними явищами;
  • - негативне ставлення до занять, що виявляється в епізодичних прогулах уроків; утечі з дому через погрозу покарання як відображення захисних реакцій відмови;
  • - реакції протесту, пов'язані з небажанням займатися у школі, відмова від самопідготовки, навмисне невиконання домашніх завдань наперекір дорослим; гіперкомпенсаторні реакції з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки - брутальністю, злісними витівками, невиконанням вимог учителя;
  • - стійкі прогалини у знаннях з основних розділів шкільної програми; труднощі у засвоєнні нових розділів через слабкі інтелектуальні можливості, відсутність інтересу до навчання;
  • - тяжіння до асоціальних форм поведінки під впливом старших дітей і дорослих;
  • - дефекти виховання, що проявляються як безконтрольність, бездоглядність, груба авторитарність, асоціальна поведінка членів родини.

Підлітковий вік характеризується такими факторами ризику, які впливають на психічний розвиток дитини та прогностичну діагностику:

  • - відсутність редукції рис психічної незрілості, тобто збереження інфантильності суджень, повна залежність від ситуації, нездатність впливати на неї, схильність відмежовуватись від важких ситуацій, слабка реакція на осудження; невиразність власних вольових установок, слабкі функції самоконтролю і саморегуляції як прояв несформованості основних передумов пубертатного віку;
  • - некоригованість поведінки, спричинена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю та імпресивністю. Виражена афективна збудливість часто передує першим ознакам посиленого росту і статевого метаморфозу, нерідко значно зменшуючись при стиханні інтенсивності соматоендокринної перебудови;
  • - ранні прояви статевих потягів, підвищений інтерес до сексуальних проблем; у дівчаток - істероїдне забарвлення поведінки, пов'язане із сексуальністю; у хлопчиків - схильність до алкоголізації, агресії, бродяжництва;
  • - поєднання негативних проявів із невиразними інтересами або негативним ставленням до навчальних предметів. Педагогічна занедбаність, зумовлена органічно слабкими інтелектуальними здібностями і низькою працездатністю через препубертатну астенію;
  • - переорієнтація інтересів на позашкільне оточення;
  • - готовність до засвоєння негативно забарвлених зовнішніх форм підліткової поведінки, прагнення до імітації асоціальних форм дорослого способу життя (ранні сексуальні ексцеси, прагнення до паління, алкоголізації);
  • - несприятливі умови мікросередовища (неблагополучна сім'я, асоціальне оточення) як основа реакції імітації або протесту;
  • - неадекватні умови навчання, що перешкоджають засвоєнню програми.

При комплексному оцінюванні обов'язково зважають на загальний стан психіки дитини, сприятливі прогностичні фактори. У молодшому шкільному віці такими факторами є:

  • а) здатність дитини до вироблення дисциплінованих форм поведінки у дитячому колективі, уміння гальмувати свої бажання;
  • б) поява поряд із властивою віку емоційною незрілістю пізнавальних інтересів, прийняття навчальної діяльності як необхідної;
  • в) прагнення до самоствердження, що виявляється у заняттях спортом, участі у гуртках та інших регламентованих формах діяльності.

У підлітковому віці прогностично сприятливі такі фактори:

  • а) гармонійність психофізичного дозрівання;
  • б) позитивне ставлення до праці, окремих навчальних предметів;
  • в) цілеспрямованість у позанавчальній діяльності;
  • г) орієнтація на соціально позитивного лідера у середовищі однолітків, адекватність поведінки у школі і поза нею; коригованість окремих вікових поведінкових реакцій;

ґ) стійкість до несприятливих засобів впливу, поява реакції негативної імітації;

д) невротичне переживання, позначене внутрішніми конфліктами, а не психоподібний тип реагування на психотравмуючу ситуацію.

У юнацькому віці сприятливими прогностичними факторами вважають:

  • а) розуміння думок інших людей, вміння ставити себе на їх місце;
  • б) здатність приймати альтернативні точки зору, які відрізняються від власної;
  • в) вміння безоцінно ставитися до дій іншої людини;
  • г) готовність до зміни типу реагування; ґ) особистісна рефлексія;
  • д) позитивне ставлення до себе;
  • е) свідоме прийняття моральних категорій як механізмів регуляції відносин між людьми.

Варіантом психологічного прогнозування при наданні допомоги дитині є залучення її до цього процесу через інформування про закономірності психічного розвитку.

Прогностичний діагноз за психологічною інформацією у конкретному випадку ґрунтується на теоретичному матеріалі, концепції, психічній реальності, якою послуговується психолог. Тривале прогнозування визначається уявленням психолога про стійкі характеристики особистості, а короткочасне - уявленнями про мінливі характеристики.

Оскільки психодіагностичне дослідження ґрунтується на показниках успішності, поведінки, відносинах дитини, то, знаючи сильні і слабкі сторони об'єкта дослідження, тобто психічну сферу дітей різних вікових періодів, можна визначити конкретні діагностичні завдання.

До завдань психодіагностичного дослідження дітей, підлітків та юнаків належать:

  • 1) вивчення проявів окремих симптомів психічного стану та особистісних властивостей загалом; рівня розвитку психологічних функцій з урахуванням віку та освіти;
  • 2) одержання даних про динаміку розвитку, вплив на нього виду, технології, методів навчання, мікросоціально-го оточення;
  • 3) дослідження особливостей психічного розвитку і його темпів;
  • 4) дослідження психічних новоутворень віку як характеристик якості розвитку.

Відповідно до завдань дослідження підбирають і систему діагностичних методів. Для коректності взаємодії з клієнтом психолог повинен точно визначати зміст методик, якими він користується, теоретично обґрунтовувати критерії надійності, валідності і вірогідності. Він має чітко орієнтуватися в реальній ситуації обстеження, розуміти відповідальність за одержання, використання і збереження психологічної інформації всіма учасниками ситуації. До вмінь психолога належать урахування конкретних обставин обстеження, їх впливу на отримані індивідуальні результати і зіставлення цих результатів із нормативами.

Психодіагностика володіє багатим арсеналом малоформалізованих методів (спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, аналіз продуктів діяльності, дидактичне тестування) і строго формалізованих (питальники, психологічне тестування). Методи, покликані забезпечити ефективність психодіагностичного дослідження, обирають з огляду на поставлені завдання; особливості прояву досліджуваних психічних властивостей; валідність методик; додаткову інформацію, мету, вік та умови дослідження; особливості контакту тощо.

За будь-яких обставин психолог працює з конкретною унікальною ситуацією клієнта (навіть за масового обстеження), щоразу вступаючи у нові стосунки із досліджуваними. Чуйне ставлення до їх психологічних проблем - запорука успішності діагностичної роботи.

 
<<   ЗМІСТ   >>