Європа і глобальне інформаційне суспільство

Діалектичний взаємозв'язок європейської та глобальної стратегій становлення інформаційного суспільства репрезентований у концептуальній доповіді Європейської Комісії з проблем інформаційного суспільства "Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС"> у 1994 році.

У даній доповіді зазначається, що глобальні інформаційні процеси впливають на встановлення нової ієрархії держав, відкривають нові можливості промислового розвитку, обумовлюють створення відповідної правової бази, підвищують рівень обміну культурою та традиціями. Європа усвідомлює важливість глобального співробітництва і необхідність правил для інформаційного суспільства, які стосуються права на інтелектуальну власність, недоторканність приватного життя, охорони персональних даних, інформаційної безпеки, використання інформаційного ресурсу, заборони незаконної інформації. Якщо Європа не зможе ефективно адаптуватися до нових умов, вона втратить конкурентоспроможність на світових і регіональних ринках і матиме соціальні проблеми в європейських країнах.

Квінтесенцією даного документу є визначення становища держави в міжнародному середовищі не за географічним розташуванням, кількістю природних ресурсів, кліматичними умовами та соціально-економічним потенціалом, а рівнем впровадження наукових досягнень й високих технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства.

Реалізація стратегії інформаційного суспільства в Європейському Союзі базується на досить потужному матеріально-фінансовому забезпеченні. На розвиток ідей інформаційної політики ЄС в окремих сферах життєдіяльності суспільства створюються програми та проекти, а саме: "Розвиток технологічних досліджень", "Інформаційні технології і ринкова політика", "Європейська стратегічна програма промислового розвитку і впровадження технологій", "Он-лайн для урядів", "Глобальна інвентаризація", "Електронна комерція", "Дистанційна освіта, медицина, культура та інформаційні послуги", на які спрямовується близько 80 % річного бюджету ЄС.

Правова база становлення інформаційного суспільства

Становлення європейського інформаційного суспільства має давню правову історію. Одними з перших нормативно-правових актів, що регулюють питання становлення інформаційного суспільства в ЄС є Резолюція Європейського Союзу "Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття" 1993 року. Директива ЄС "Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві" та Рекомендація "Інформаційна магістраль для глобального суспільства" 1996 року.

Так, у 1993 році Комісія ЄС визначила інформаційне суспільство як суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку. Вже у 1997 році Єврокомісія зазначає, що інформаційним суспільством слід вважати:

• 1. Суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій.
• 2. Суспільство знань, тобто суспільство, у якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, що здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею.
• 3. Глобальне суспільство, в якому обмін інформацією не матиме ані часових, ані просторових, ані політичних меж; яке, з одного боку, сприяє взаємопроникненню культур, а з іншого - відкриває кожному суспільству нові можливості для самоідентифікації.

До основних напрямів інформаційної політики ЄС належать:

• 1) політика лібералізації і приватизації телекомунікацій;
• 2) розвиток інформаційних послуг та мереж;
• 3) розвиток технічного і соціально-інформаційного забезпечення;
• 4) протидія інформаційним монополіям;
• 5) створення ринку інформаційних послуг;
• 6) недискримінація за інформаційною ознакою.

Створення інформаційного законодавства та адекватної законодавчої бази, яка враховує як національні, так і міжнародні принципи регулювання інформаційних відносин, вважається головним чинником зростання прибутку країни від потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій.

Досить важливим є Лісабонський самміт країн ЄС, що проходив 23-24 березня 2000 року. На цій зустрічі були зазначені загрози та виклики розвитку для країн ЄС:

• 1) якісний стрибок у світовій економіці;
• 2) детермінована глобалізація;
• 3) становлення пост індустріальної (інтелектуальної) цивілізації, які впливають на всі сфери життєдіяльності європейської спільноти та потребують радикальної трансформації європейської політики та економіки.

Новою стратегічною метою Європейського Співтовариства до 2015 року визнано формування європейського інтелектуального потенціалу, удосконалення інформаційної та телекомунікаційної інфраструктур, стимулювання інноваційної діяльності й структурної реформи економіки, модернізацію системи освіти, розробку підходів до європейської соціальної моделі, криза якої супроводжується прогресуючим демографічним дисбалансом населення. Перед організацією також стоїть дилема: як досягти прискореного економічного зростання і водночас зберегти європейські цінності соціальної солідарності.

Серед основних заходів для вирішення вищезазначених проблем на даному Самміті було ухвалено реалізувати План дій "е-Еиrope" на основі документів Європейської Комісії - "Ініціатива е- Еиrope" та "Стратегія працевлаштування в інформаційному суспільстві".

Даний План передбачає широке впровадження технологій Інтернету для розвитку електронної комерції та інформаційних послуг, а також розвиток знань і навичок населення європейських країн, необхідних для існування в інформаційному суспільстві.

Загалом, на основі здійсненого аналізу вищевикладених норм ряду нормативно-правових актів Євросоюзу, можна виокремити, основні європейські інтереси в інформаційній сфері, а саме:

а ) для людини:

• - охорона персональних даних;
• - безпека інформації про приватне життя;
• - забезпечення конфіденційності міждержавних інформаційних відносин;
• б) для суспільства та Союзу:
  • - вплив на структуру європейської спільноти і систему цінностей;
  • - відтік інтелектуальних ресурсів;
  • - технологічна залежність від США та Японії.

До основних напрямів інформаційної політики ЄС для управління загрозами з метою реалізації вище зазначених інтересів належать:

• 1) удосконалення нового суспільного середовища;
• 2) поглиблення міждержавного співробітництва в умовах становлення інформаційного суспільства;
• 3) забезпечення вільного обігу інформації в суспільстві для підвищення ступеня демократичної участі країн у політичних процесах;
• 4) побудова економіки знань (інформаційної економіки);
• 5) створення та використання конкурентноспроможних інформаційних ресурсів та потенціалу Європи в міжнародному економічному середовищі;
• 6) недопущення злочинів у кіберпросторі;
• 7) забезпечення працевлаштування європейського населення в інформаційному суспільстві;
• 8) вільний доступ до ресурсів мережі Інтернет;
• 9) недопущення розшарування суспільства за інформаційною ознакою на "інформаційно багатих" та "інформаційно бідних";
• 10) поширення ідей, знань, інформації на рівноправних підставах для всіх народів європейського регіону;
• 11) використання спільної європейської інформаційної спадщини на благо цивілізації;
• 12) захист інформаційної інтелектуальної власності;
• 13) розширення інформаційної інфраструктури в Європі шляхом створення панєвропейської інформаційної магістралі "ЕиroNet;".

Слід зазначити, що в інформаційному суспільстві кожний громадянин країн-членів ЄС має право доступу до даних відкритого характеру (закони, урядові рішення, інформацію засобів масової комунікації), культурної спадщини (літературні твори, не обмежені авторським правом і віднесені до національного надбання, наукові праці, безоплатне програмне забезпечення, непатентовані стандарти), а також до інформації відкритого характеру в комп'ютерних мережах і системах, що потребує осмислення відповідальності за здійснення нової політики.

Глобальні процеси впливають на національні та регіональні відносини, і завдання європейської спільноти полягає в узагальненні позитивних і негативних наслідків становлення інформаційного суспільства, трансформації демократичних інститутів, охорони основних прав і свобод людини в нових умовах, в захисті плюралізму і незалежності засобів масової комунікації, збереженні національного розвитку, культурної самобутності і мовного розмаїття країн Європи.

На думку Макаренко Є.А. аналіз інформаційної Інтеграції демонструє, що європейські країни умовно перебувають на першій стадії становлення інформаційного суспільства, яка супроводжуються непростими колізіями подолання чисельних перешкод об'єктивного та суб'єктивного характеру, однак визначальним є те, що концепції європейської інтеграції на основі нового технологічного укладу стають пріоритетами регіонального співробітництва і національної політики.